Юрій Луценко – український політик та громадський діяч.
Народний депутат України IV, VI та VIII скликань.
Лідер партії «Народна самооборона» (з 1999 по березень 2012 року). З 2013 року -голова ініціативи «Третя Українська Республіка». Радник Президента України. Генеральний прокурор України з 12 травня 2016 року. Член Ради національної безпеки та оборони України.
Батько — Луценко Віталій Іванович (1937—1999), перший секретар Рівненського обкому КПРС, потім народний депутат України від Комуністичної партії України, секретар ЦК КПУ, заступник голови асоціації «Рівнеагробуд». Мати — Жук Віра Михайлівна (1936 — 2000), ветеринарний лікар.
Юрій Луценко навчався в Рівненській міській гімназії № 7, яку закінчив із золотою медаллю, потім – студент Львівського політехнічного інституту за фахом інженер електронної техніки.
Листопад 1984 – жовтень 1986 – служба в Радянській армії.
Серпень 1989 – червень 1991 — інженер-технолог, майстер дільниці Рівненського заводу імені 60-тиріччя Жовтня.
Червень 1991 — липень 1994 – начальник техбюро цеху, головний конструктор заводу «Газотрон» (Рівне).
Липень 1994 – жовтень 1995 – заступник голови з роботи виконавчих органів з питань економічної реформи, промисловості, транспорту та зв’язку Рівненської обласної ради.
Жовтень 1995 — листопад 1996 – голова Комітету економіки Рівненської обласної державної адміністрації.
1996–2006 — перебував у складі Соціалістичної партії України. Секретар Політради партії у 1996–1998 роках. Голова Спілки молодих соціалістів (з грудня 2003 року).
Листопад 1996 — вересень 1997 – начальник управління регіональної науково-технологічної політики, вересень 1997 — вересень 1998 — заступник Міністра України у справах науки і технологій.
Березень 1998 — кандидат в народні депутати України (виборчій округ № 152, Рівненська область, 2-е місце з 20 претендентів). Також кандидат в народні депутати України від виборчого блоку СПУ-СелПУ, № 58 в списку.
Вересень 1998 — квітень 1999 — помічник Прем’єр-міністра України Валерія Пустовойтенка.
Квітень 1999 – квітень 2002 — помічник-консультант народного депутата Олександра Мороза.
З грудня 2000 року — співголова акції «Україна без Кучми». Представляв Громадянський комітет захисту Конституції на переговорах з представниками влади в лютому 2001 року.
Народний депутат України 4-го скликання з травня 2002 до березня 2005 від СПУ, номер 3 в списку. Член фракції СПУ (з травня 2002). Член Комітету з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв’язку (з червня 2002). Склав депутатські повноваження 3 березня 2005 року.
Листопад 2004 — січень 2005 — член Комітету національного порятунку. Під час Помаранчевої революції один з «польових командирів» Майдану.
4 лютого 2005 — 1 грудня 2006 — міністр внутрішніх справ України в урядах Юлії Тимошенко та Юрія Єханурова.
Після призначення у лютому 2005 року міністром внутрішніх справ України призупинив своє членство в СПУ. У липні 2006 року остаточно порвав з СПУ на знак протесту проти входження соціалістів в коаліцію з комуністами та Партією регіонів. Проте, за рекомендацією президента Ющенка, залишився керівником МВС і в складі уряду Януковича, сформованого цією коаліцію.
Квітень 2006 — обраний депутатом Київської міської ради.
Вересень — жовтень 2006 — у газеті «2000» з’явилася серія публікацій про корумпованість керівництва МВС України і зокрема Юрія Луценка. У Верховній Раді більше половини депутатів проголосували за створення спеціальної слідчої комісії, яку очолив Володимир Сівкович. 2 листопада Верховна Рада відсторонила Луценка і позбавила його повноважень міністра внутрішніх справ. Але Луценко заявив, що продовжуватиме виконання своїх обов’язків, що «це звільнення політичне» і що не було правових підстав для його звільнення.
1 грудня 2006 року парламент таки звільнив його з посади міністра. Луценко, заявивши, що «не буде фактором розколу українських демократичних сил», ініціював створення громадського об’єднання «Народна самооборона».
Грудень 2006 – березень 2007 – радник Президента України.
20 березня 2007 року слідчі Генпрокуратури, не надавши ордеру на обшук, провели трус у квартирі Луценка. Того ж дня Генпрокурор Олександр Медведько заявив журналістам, що санкцію на обшук квартири екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка видав Печерський районний суд.
15 квітня 2007 на міжпартійному з’їзді партій «Вперед, Україно!» та Християнсько-демократичного союзу було створено передвиборчий блок політичних партій «Народна самооборона Юрія Луценка» та затверджено передвиборчий список кандидатів, в якому за 1-м номером ішов Юрій Луценко.
Наприкінці серпня 2007 року у видавництві «Фоліо» (Харків) вийшла книжка Андрія Кокотюхи «Юрій Луценко. Польовий командир» — політична і людська біографія фігуранта.
Народний депутат України 6-го скликання з листопада до грудня 2007 від Блоку «Наша Україна — Народна самооборона», № 1 в списку. Член фракції Блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Склав депутатські повноваження 19 грудня 2007 року.
19 грудня 2007 — міністр внутрішніх справ України в уряді Юлії Тимошенко.
Під час перебування на посаді був неодноразово критикований опозицією, питання про його відставку піднімали в парламенті. Через конфлікт Президента Віктора Ющенка з членами депутатської групи «Народна самооборона» Юрій Луценко взяв бік Юлії Тимошенко і чув жорстку критику з боку Президента.
27 серпня 2014 року Луценко очолив президентську партію «Солідарність», яка на партійному з’їзді була перейменована у «Блок Петра Порошенка». Очолив партійний список на дострокових виборах до Верховної Ради України.
26 жовтня 2014 року обраний народним депутатом Верховної Ради України VIII скликання.
27 листопада 2014 року — Голова парламентської фракції партії «Блок Петра Порошенка». Координатор парламентської коаліції «За Європейську Україну».
3 липня 2015 року стало відомо, що Луценко написав заяву про відставку з посади голови «Блоку Петра Порошенка» у Верховній Раді. Це відбулося після низки скандалів між членами коаліції та голосування за популістський закон «Про реструктуризацію валютних кредитів».
13 липня стало остаточно відомо, що Луценко все ж таки залишиться на посаді голови БПП.
12 травня 2016 року Юрій Луценко став Генеральним прокурором України.
“Третя українська республіка”
У 2013 році Юрій Луценко ініціював створення громадського руху «Третя українська республіка». Він заявив, що до кінця 2013 року проект коштуватиме близько 100 тис. доларів, на який скинулась організаційна група, і заперечив причетність до його фінансування будь-яких політичних спонсорів.
Обшук і звинувачення Генпрокуратури
20 березня 2006 року працівники Генеральної прокуратури провели обшук у квартирі Юрія Луценка. Приблизно сім годин вони шукали ізраїльський паспорт і меблі, яку він нібито отримав як хабар за видачу зброї. Замість цього забрали закордонний паспорт і гроші. Також вилучили його іменну зброю.
Юрія Луценка звинуватили в незаконній видачі 51 одиниці вогнепальної зброї «стороннім» особам на загальну суму 143 тисяч гривень.