Савченко Надія Вікторівна – українська військова, штурман-оператор вертольота Мі-24 16-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України, старший лейтенант, Герой України (2015), депутат від фракції “Батьківщина”.
Фото: visti.
Життєпис
Народилася 11 травня 1981 року в Києві.
Мати — Марія Іванівна Савченко, сестра — Віра Вікторівна Савченко.
З дитинства мріяла стати пілотом військових літаків. Після закінчення школи здобула фах модельєра-дизайнера та протягом року навчалася на факультеті філології і масових комунікацій (спеціальність “Українська мова і література”) київського Університету «Україна». Згодом вступила за контрактом до лав Збройних сил України, службу почала в залізничних військах радисткою. Потім підписала контракт на службу в 95-ій аеромобільній бригаді в Житомирі, де саме формувався перший контрактний батальйон. У 2004—2005 роках у складі українського миротворчого контингенту брала участь у місії в Іраку, де у 2004/2005 прослужила шість місяців на «чоловічій» посаді — як стрілець третьої роти 72-го окремого механізованого батальйону.
Після повернення з Іраку 2005 року вступила до Харківського університету повітряних сил, на що отримала дозвіл особисто від міністра оборони України Анатолія Гриценка. Двічі її відраховували з університету з формулюванням «непридатна до вильотів як льотчик», але вона двічі поновлювалась і 2009 р. таки закінчила університет — уже не як льотчик-винищувач, а як штурман. Хоча штурманську справу вона вивчала за класом реактивного бомбардувальника Су-24, однак наприкінці навчання її спрямували на іншу машину — вертоліт Мі-24. Після закінчення університету проходила службу штурманом-оператором Мі-24 3-го окремого полку армійської авіації Повітряних Сил ЗСУ у місті Броди.
Має 170 годин нальоту і 45 стрибків із парашутом.
У 2012 році брала участь у зйомці шоу «Битва екстрасенсів».
За неперевіреними даними, 19 січня 2014 року брала участь у сутичках на Грушевського. Як демонструє відеоролик, жінка, що схожа на Надію Савченко, намагалась застерегти протестувальників від кидання коктейлів Молотова у бійців спецпідрозділу «Беркут».
Політика
Надія Савченко була внесена до списків партії «Батьківщина» під номером 1 під час виборів до Верховної Ради VIII скликання.
З 27 січня 2015 року Надія Савченко була включена в список української делегації в ПАРЄ. Цим кроком сподівалися домогтися її звільнення, чого не сталося.
Громадський резонанс:
Справа Надії Савченко викликала шквал звинувачень на адресу російського уряду і вимог відпустити льотчицю.
З іншого боку, президент РФ Володимир Путін заявив, що тільки коли зі справою Савченко розберуться слідчі, варто говорити про можливість звільнення.
Компромат
Льотчиця Надія Савченко звинувачується судом Російської Федерації у причетності до вбивства двох російських журналістів компанії ВДТРК у якості навідниці, яка передала артилерії координати місцезнаходження працівників преси.
Ув’язнення Росією
8 липня стало відомо, що Надія Савченко перебуває під вартою в слідчому ізоляторі російського міста Воронеж і російська влада підозрює її у причетності до загибелі на сході України двох журналістів Всеросійської держтелерадіокомпанії — Ігоря Корнелюка та Антона Волошина. За версією українських силовиків, російські журналісти надавали інформаційний супровід одній із груп терористів і загинули, потрапивши під обстріл цієї групи українськими військами.
Того ж дня, 8 липня, президент України Петро Порошенко надав розпорядження Міністерству закордонних справ та Генеральній прокуратурі України вжити заходів щодо повернення в Україну Надії Савченко, «захопленої терористами» та «незаконно вивезеної до Російської Федерації». Натомість, за версією Слідчого комітету Росії, вона перетнула українсько-російський кордон сама, під виглядом біженки, без документів, і була затримана на території РФ.
9 липня створено сайт, який присвячено Надії Савченко, на якому закликають усіх, від кого це залежить, допомогти в її звільненні.
10 липня відбулося засідання апеляційного суду. Однак, до остаточного рішення на ньому не дійшли, призначивши нове засідання за тиждень. Саме засідання проходило в закритому режимі.
16 липня 2014 року консул України в Російській Федерації Геннадій Брескаленко зустрівся з Надією Савченко після дев’яти відмов із боку російської сторони у відвідуванні арештантки. За словами льотчиці, терористи відвезли її до Луганська, а звідти з мішком на голові перевезли до Красного Луча. Уже звідти доправили до міста Богучар Воронезької області.
Адвокатами Надії Савченко в російському суді виступають Ілля Новіков та Марк Фейгін, який був захисником у процесі проти Pussy Riot.
14 вересня 2014 року з’їзд партії «Батьківщина» одноголосно прийняв Савченко в ряди партії та висунув її кандидитом у депутати Верховної Ради, віддавши перше місце в передвиборчому списку на майбутніх виборах.
16 вересня 2014-го російська пропаганда почала розкручувати чергову небилицю — цього разу льотчиця «особисто брала участь у тортурах полонених та хотіла їх здати на органи».
24 вересня Надію Савченко етапували з воронезького СІЗО в невідомому напрямку — повідомив адвокат Марк Фейгін: «Надію Савченко етапували з воронезького СІЗО-3. Це стало відомо тільки сьогодні вранці». Цілком імовірно, що її повезли на примусове психіатричне обстеження. МЗС України готує з цього приводу ноту протесту до РФ.
25 вересня розшукати Надію задля подальшого її захисту вирушила лідерка фракції Зелених у Європарламенті Ребекка Гармс, як європарламентер. Того ж дня адвокат Микола Полозов розвідав, що її перевезли до московського СІЗО «Печатники». Увечері того ж дня євродепутатка була змушена відлетіти з Москви — російська влада вважала її «небажаною персоною».
10 жовтня 2014 рішенням ПЦ «Меморіал» Надія Савченко офіційно визнана політичним в’язнем. Наступним кроком мав стати міжнародний статус.
13 жовтня за рішенням Басманного суду Надія Савченко доставлена в одну з лікарень Москви для проходження «стаціонарної психолого-психіатричної експертизи» — заява голови слідчого комітету Росії Володимира Маркіна.
З кінця 2014 року Надія оголосила безстрокове голодування. На 22 січня ЗМІ повідомляли про 41 день голодування (більше, ніж будь-хто до цього).
26 січня 2015 року Надія стала членом української делегації в ПАРЄ. Лист-прохання звільнити Савченко надіслала президент ПАРЄ Анн Брассер до свого колеги спікера Держдуми РФ Сергія Наришкіна.
15 вересня 2015 року Донецький міський суд Ростовської області (Росія) продовжив арешт депутата Верховної Ради України Надії Савченко (ВО «Батьківщина») до 15 березня 2016 року. Про це написав у своєму мікроблозі Twitter її адвокат Марк Фейгін. «Савченко залишили під вартою», — повідомив він.
5 жовтня 2015 року Ростовський обласний суд (Росія) розглянув апеляцію і не змінив термін арешту Надії Савченко. Апеляційне засідання було закритим, а в залі були присутні лише суддя, секретар, адвокат, прокурор і перекладач.
2 березня 2016 року в міському суді Донецька Ростовської області відбулася ще одна стадія судового розгляду, на яку чекали як на фінальну, але суддя закрив засідання в четвер, оголосивши, що наступне слухання відбудеться 9 березня.
9 березня стало відомо, що вирок Савченко оголосять 21 березня.
21 березня суд оголосив перерву до наступного дня.
22 березня о 15:40 суд засудив Надію Савченко до 22 років ув’язнення та 30 000 російських рублів штрафу за незаконний перетин кордону.
Звільнення
Обмін Надії Савченко на ГРУ-в Єрофеева та Александрова офіційно відбувся 25 травня 2016 року. У Ростові її зустрічали Святослав Цеголко та Ірина Геращенко. Невдовзі на борту літака президента України вона з супроводом прибула в аеропорт «Бориспіль».
«Закон Савченко»
Під час перебування в ув’язненні Надія Савченко ініціювала прийняття закону, що зараховує засудженим строк попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. Закон був прийнятий 26 листопада 2015 й підписаний Президентом 22 грудня.
Закон розглядається як подальший рух на шляху гуманізації кримінального процесу в Україні, адже умови тримання в СІЗО важкі. Савченко обґрунтовувала його тим, що «в Росії система садить більше невинних, ніж винних, а, значить, і в Україні так само».
Закон призвів до суперечливих наслідків та опинився під критикою юристів: закон називали «непрофесійним, популістським і просто безглуздим», «загрозою для суспільства», оскільки він дозволяє «амністувати» найнебезпечніших злочинців, які об’єктивно повинні відбувати покарання.
Під дію закону підпадають майже 50 тисяч осіб, з яких тисяча — вбивці. Станом на квітень 2016 завдяки йому на свободу вийшли більше 5900 ув’язнених. Серед них багато відбували покарання за тяжкі злочини — вбивства, зґвалтування, крадіжки та інше. Закон, серед іншого, дозволяє вийти на свободу Ігорю Зваричу та Віктору Лозінському.
Голова Національної поліції України Хатія Деканоідзе очікує у зв’язку з цим на значне зростання злочинів, «адже навряд чи колишні в’язні захочуть завтра жити чесно». І справді, ГПУ навела приклад, коли звільнений на підставі цього закону через місяць вчинив нове подвійне вбивство.
Захисник Надії Савченко Микола Полозов оприлюднив після її звільнення, що закон просунув інший адвокат, Ілля Новіков, який «вів свою гру» і втручався таким чином у внутрішню політику України
Нагороди та відзнаки, вшанування
Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (2 березня 2015) — за незламність волі, громадянську мужність, жертовне служіння Українському народові;
Орден «За мужність» III ст. (21 серпня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку;
Орден святого великомученика Георгія Побідоносця (УПЦ КП) (1 березня 2015);
Нагорода «За свободу» неурядової організації Атлантчна Рада США (2015);
Премія «Світло справедливості» (УГКЦ) (2015);
Почесний громадянин Червонограда;
Міжнародна нагорода Freedom Awards (2015);
Лауреат польської премії «Орел» Яна Карського (2016) — за «загартований дух в боротьбі за людську гідність і гордість»;
в кінці травня 2016-го у непальських Гімалаях з’явилася гора Надія Савченко, , – повідомляє Вікіпедія.
