Українська письменниця Лариса Ніцой звернулася із жорсткою критикою до українців. Вона обурилася їхньою терплячістю щодо російської експансії у культурній сфері.
Своє послання борець за українську мову опублікувала на сторінці у Facebook і закликала співвітчизників не обмежувати своє бажання чути і читати українське поодинокими резерваціями однодумців.
“Українці звикли жити у гетто. Ми створюємо свої культурні спільноти, організуємо свої містечка, фестивалики, ховаючись в них від агресивного “русского міра”. Отримавши свою державу, свою мову, свою культуру, ми і далі живемо парадигмою гетто. І далі гуртуємося по закутках, оскільки головні сцени в країні все одно зайняті російською попсою, російською туснею. Ми не посуваємо цю тусню. Нам навіть на думку таке не спадає. Ми відходимо убік, аби пошукати новий куток і притулитися в ньому зі своїм українським світом”, — обурилася Ніцой.
За приклад вона навела ситуацію, свідком якої письменниця стала на “Книжковому арсеналі” у Києві. За її словами, цей захід став оазою у зросійщеній пустелі, куди стікалися українці з усієї України.
“В останній день запросили друзів у цю українську оазу. Подихати українським повітрям. Ті радісно прийшли. Вдень, як водиться, – книжкові події, ввечері зібралися у передчутті українського музичного десерту. Гурт, що вийшов на сцену, заспівав російською. Частина публіки потягнулася до сцени, а частина розгублено, заскочена несподіванкою, ніби отримала ляпаса, ошелешено почала віддалятися від сцени. Завершення книжкового фестивалю для цієї української частини було вкрай зіпсоване. Ще й друзі: “Ось я воював на сході за це? За цю російську попсню всюди? Ви на це нас покликали?” — розповідає письменниця.
Разом з тим, додала вона, вирішення неприємної ситуації знайшлося несподівано. Відвідувачі, які хотіли послухати українську музику, спонтанно об’єдналися і пішли в одну з порожніх зал “Книжкового арсеналу”. Там відомий музикант Тарас Компаніченко розчохлив свою бандуру і здивував публіку козацьким рок-н-ролом. Люди розлили шампанське по одноразових келихах, почала підтягуватися українська публіка. До зали раптово нагрянула охорона, щоб попросити звільнити її, але заслухалася і також залишилася на стихійному концерті.
“Свято було врятоване. А за вікном на головній сцені кричала російська попса. Кілька днів мене не відпускала гризота. Що не так було з нашим концертом? Тарас, як завжди, був чудовий, публіка — своя, затишна. Посиділи весело. Що не так? І я зрозуміла. Ми знову пішли шукати свій куток. Нам на думку не спало якось виправити ситуацію, щоб на головній сцені був український світ, а не ворожий. Ми здали головну сцену без бою. Я теж була серед тих, хто здав її без бою. Мені теж не спало на думку воювати. Я теж розгублено оглядалася, шукала куток і раділа, коли ми його знайшли. А це неправильно”, — пише Ніцой.
“Нам досі легше шукати свої куточки. І ми так робимо з українським світом щодня. Тулимо його по кутках. Наш світ досі у приймах у своїй країні. І винні ми, українці, зі своєю моделлю гетто у головах”, — підсумувала вона.
Раніше письменниця Лариса Ніцой висловила впевненість у тому, що боротьбу за українську мову в Україні необхідно реалізовувати за допомогою сили.
