Чому місцеві громади не можуть чинити пряме правосуддя, а повинні делегувати ці повноваження таким сумнівним особистостям як районні судді?
В США «Лінча закон» (Lynch law lynching) кваліфікував суди, утворені згідно цього закону, як «вид північноамериканської народної юстиції без формального та регульованого законодавством слідства».
На відмінну від усталеної думки, суд Лінча не носив вираженого расового підтексту. Під час війни за Незалежність США під нього підпадали агенти англійської корони, але найбільшого поширення лінчування набуло в роки Громадянської війни. Під суд Лінча потрапляли як чорношкірі, так і білі. Все залежало від місця проживання та важкості злочину.
В цілому ж дії судів Лінча були спрямовані на підтримання громадського порядку в умовах суспільно-політичної нестабільності, коли фермерські господарства зазнавали втрат через велику кількість крадіжок, грабунків та розбою. І за своєю суттю були спрощеними правосуддям воєнного часу, з тією лише різницею, що вердикт виносився громадою.
Існували місцеві громадські «комітети пильності» (Vigilante groups), члени яких були переконані в нездатності законів США зупинити злочинність – тому самі страчували порушників закону. Але страті завжди передувала обов’язкова процедура розгляду скоєння злочину місцевою громадою. Людина, якій приписують утворення цих судів, померла в 78-річному віці. На його могильному камені викарбували слова: “Керувався невдаваною чесністю”.
В Америці лінчування тривало до 1960-х років.
для ІНФОРМАТОРа
