Симоненко Петро Миколайович

Петро Миколайович Симоненко – член Комітету ВРУ (VІІ скликання) з питань правової політики, протягом багатьох скликань був незмінним головою фракції КПУ; перший секретар Центрального Комітету КПУ (з червня 1993).

1393279385_simonenko-1

Фото: meest-online.

Народився 1 серпня 1952 року у місті Донецьк, – повідомляє Вікіпедія.

Освіта

Донецький політехнічний інститут (1969–1974), гірничий інженер-електромеханік

Київський інститут політології і соціального управління (1991).

Жовтень 1974 — грудень 1975 — конструктор Інституту «Дондіпровуглемаш», місто Донецьк.

1975-1977 — інструктор, завідувач відділу, 1977-1980 — другий секретар Донецького міськкому ЛКСМУ.

З 1978 — член КПУ.

1980 – 1982 — секретар Донецького обкому ЛКСМУ.

Серпень 1982 — січень 1988 — секретар ЦК ЛКСМУ.

Січень 1988 — вересень 1989 — секретар Маріупольського міськкому КПУ.

Вересень 1989 — 1990 — секретар з ідеологічної роботи, з 1990 — другий секретар Донецького обкому КПУ.

Грудень 1991 — грудень 1993 — заступник генерального директор корпорації «Укрвуглемаш».

У 1993 обраний першим секретарем Донецького обкому КПУ, на з’їзді КПУ у Донецьку 19 червня 1993, названому «відновлюваним», обраний першим секретарем ЦК КПУ.

Член Конституційної Комісії від Верховної Ради України (листопад 1994 — 1996).

Депутатська та політична діяльність

Народний депутат України 2-го скликання з березня 1994 (1-й тур) до квітня 1998, Красноармійський виборчий округ № 150, Донецька область, висунутий КПУ. Член Комітету з питань культури і духовності. Керівник фракції комуністів. На час виборів: перший секретар ЦК КПУ, член КПУ. 1-й тур: з’явилось 87.0 %, за 63.98 %. 8 суперників. (основний — Ковальов С. М., нар. 1953, член ЛПУ; викладач Донецького державного університету; 1-й тур — 5.71 %).

Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998 до квітня 2002 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ. Керівник фракції КПУ (з травня 1998). Член Комітету з питань правової реформи (з липня 1998, з 2000 — Комітет з питань правової політики).

1999 — Кандидат у Президенти України на виборах 1999 р. У 1-му турі 5 849 077 голосів (22.24 %), 2-е місце серед 13 претендентів. У 2-му турі 10 665 420 голосів (37.80 %).

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ. Уповноважений представник фракції комуністів (з травня 2002). Член Комітету з питань правової політики (з червня 2002). Член Постійної делегації Верховної Ради України в ПАРЄ (з червня 2002).

2004 — Кандидат у Президенти України на виборах 2004 р. У 1-му турі 1 396 135 голосів (4.97 %), 4-е місце серед 24 претендентів.

Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 до листопада 2007 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ. Голова фракції КПУ (з квітня 2006). Член Комітету з питань правової політики (з липня 2006).

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до грудня 2012 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ. Голова фракції КПУ (з листопада 2007). Член Комітету з питань правової політики (з грудня 2007).

2010 — Кандидат у Президенти України на виборах 2010 р. У 1-му турі 872 877 голосів (3.54 %), 6-е місце серед 18 претендентів.

10 серпня 2012 року у другому читанні голосував за Закон України «Про засади державної мовної політики», який за твердженням низки політиків та науковців «суперечить Конституції України, не має фінансово-економічного обґрунтування і спрямований на знищення української мови». Закон було прийнято із порушеннями регламенту.

Народний депутат України 7-го скликання з грудня 2012 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ.

2013. Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942-1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук назвав національною зрадою.

25 березня 2014 року КПУ висунула Петра Симоненко у кандидати в президенти України. 16 травня в телеефірі телебатів між кандидатами на пост Президента України заявив про зняття своєї кандидатури, але ЦВК не задовольнила цю заявку через закінчення крайнього строку зняття кандидатур.

В жовтні 2014 року КПУ програла вибори до Верховної Ради України і з припиненням повноважень Верховної Ради України 7-го скликання, 27 листопада2014 припинено повноваження Петра Симоненко, як народного депутата України, голови фракції КПУ.

Погляди і оцінки.

На думку експертів, втрати довіри до Компартії сприяли як загальне падіння популярності комуністичної ідеології, так і політика керівництва офіційно опозиційної партії на чолі з Симоненком (особливо, в роки правління президента Кучми), яка часто йшла врозріз з деклараціями опозиційного змісту. Невипадково частина електорату КПУ свого часу віддала перевагу Соцпартії. За підсумками дострокових виборів-2007 КПУ дісталося 27 мандатів (на шість більше, ніж півтора роками раніше). Хоча, на думку деяких спостерігачів, це, швидше, не заслуга комуністів, а наслідок недоробки регіоналів і повного провалу соціалістів.

Симоненко – радикальний противник вступу України в НАТО, скептично дивиться на необхідність євроінтеграцію і вступ до СОТ. Палкий прихильник найтісніших відносин з Росією. Вважає, що Україна обов’язково має бути членом ЄЕП. Люто виступає проти інституту президентства в Україні і особисто Віктора Ющенка (не соромлячись досить сильних виразів, часом – образливих). Особливо – після резонансного рішення глави держави достроково розпустити Верховну Раду V скликання і провести позачергові парламентські вибори. До речі, після перевиборів, за підсумками яких комуністи і “регіонали” виявилися відсторонені від влади, Компартія та її лідер Симоненко зовсім не поспішили відгукнутися на заклик Партії регіонів виступити проти правлячої коаліції в складі БЮТ і НУНС єдиним опозиційним фронтом.

Сім’я, хобі

Перша дружина Симоненка подарувала йому двох синів – 1974 і 1977 рр. народження (старший – Андрій – перший заступник голови Держагентства з інвестицій і розвитку, молодший – лікар-хірург). Однак лідер КПУ розлучився з нею заради 31-річної журналістки Оксани Ващенко. Ще до офіційного розлучення у Симоненка та його нової обраниці народилася дочка Марія. У червні 2010-го у подружжя з’явився син Іван.

Захоплення головного комуніста України – гра в шахи.

Внутрішня політика

Національна символіка України

Симоненко зазначив, що держава не може існувати під символом, «з яким зустрічали Гітлера під час війни і під яким вбивали безневинних людей».

«Мовне питання»

У 2010 Симоненко став співавтором законопроекту «Про мови» № 1015-3, який гостро розкритикували науковці, політики та громадськість.

Смертна кара

Симоненко є прибічником повернення вищої міри покарання — смертної кари за особливо тяжкі злочини. Такими злочинами Симоненко вважає: педофілію, торгівлю людьми, вбивство на замовлення тощо.