Кличко Віталій Володимирович

Кличко Віталій Володимирович – мер Києва, голова КМДА, голова партії Блок Петра Порошенка “Солідарність”.

Фото: zampolit.

Депутат Київської міської ради (до грудня 2012 року), голова фракції «УДАР Віталія Кличка»;

член палати місцевих влад Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи;

голова правління благодійної організації «Фонд братів Кличків» (з серпня 2003 року);

член Національного олімпійського комітету України(з червня 2005 року);

Представник програми ЮНЕСКО «Освіта для дітей у нестатку» (з 2000 року);

Колишній радник Президента України (2006 — 2008 роки), – повідомляє Вікіпедія.

Місце народження, освіта

Народився  19 липня 1971 у селі Біловодське, Чуйської області. Разом з батьками (батько – офіцер авіації, мати – службовець) і молодшим братом Володимиром (він теж став боксером зі світовим ім’ям) мешкав у різних куточках Радянського Союзу. У 1984 році сім’я переїхала в Україну.

У 1995-му Кличко закінчив Переяслав-Хмельницький педагогічний інститут ім. Драгоманова (спеціальність – викладач фізичного виховання). Кандидат наук в області фізичного виховання і спорту (захистив дисертацію на тему “Методика визначення здібностей боксерів у системі багатоетапного спортивного відбору”).

У 2011 році закінчив Національну академію державного управління при президентові України, отримавши ступінь магістра за спеціальністю “Управління суспільним розвитком”.

Спортивна кар’єра

З дитинства захоплювався різними видами єдиноборств, але надавав перевагу кікбоксингу. Шість разів ставав чемпіоном світу з кікбоксингу (двічі серед аматорів і чотири рази серед професіоналів). Пізніше він перейшов у бокс.

У 1996 Віталій разом з братом Володимиром уклав контракт з гамбурзькою промоутерською компанією «Universum Box-Promotion» і почали тренуватися під керівництвом німецького фахівця Фріца Здунека.

Свій перший професійний боксерський бій провів 16 листопада 1996 року в Гамбурзі проти американця Тоні Бредхема. У першому ж раунді американець опинився в нокдауні, а у другому був нокаутований.

У 1998 став інтер – континентальним чемпіоном за версією WBO і потрапив до Книги рекордів Гіннесса як перший чемпіон, який виграв 26 двобоїв з найменшими витратами часу.

У жовтні 1998 року нокаутував у Гамбурзі Маріо Шиссера в бою за вакантний титул чемпіона Європи, а в червні 1999 року відібрав в англійця Гербі Гайдачемпіонський пояс за версією WBO. У тому ж 1999 році він провів два успішні захисти.

Першої поразки він зазнав від Кріса Берда. Як виявилося, мав травму плеча, і після бою йому зробили складну операцію.

Після поразки провів бій 25 листопада 2000 року проти дуже стійкого німця Тімо Хоффманна. Наполегливо пресингував суперника увесь бій, але Хоффман витримав бій до кінця. Це був перший бій, який Кличко виграв не нокаутом, а за рахунками.

27 січня 2001 року в 1-му раунді за 1 хвилину нокаутував відомого американця, Орліна Норріса (51-5), у бою за вакантний інтерконтинентальний титул WBA. Знову отримав травму та близько 10 місяців не виходив на ринг.

8 грудня 2001 року провів бій проти переможця свого брата американця Роса П’юріті. У 11 раунді бій було зупинено, оскільки П’юріті отримав безліч потужних ударів і вже не міг захищатися. Переміг технічним нокаутом.

У лютому 2002 року, в 11-му раунді нокаутував Вона Біна (42-2) і другий раз захистив титул інтерконтинентального чемпіона. 23 листопада 2002 року він став інтер-континентальним чемпіоном за версією WBA, перемігши Ларрі Дональда.

21 червня 2003 року на спортивній арені «Staples Center» в Лос-Анджелесі відбувся бій з Ленноксом Льюїсом. Здебільшого діяв від оборони, йому вдавалося пробивати Льюїса у підборіддя. Віталій мало не збив з ніг Льюїса. Проте, унаслідок сильного розтину лівої брови у Віталія головний лікар зупинив бій у перерві між шостим та сьомим раундами. Перевага в рахунку на той час було на боці Кличка. На думку суддів, він виграв чотири з шести проведених раундів і загальний рахунок складав 58:56 на користь українського боксера. Усі чекали продовження протистояння двох великих боксерів. Але реванш не відбувся — Льюїс завершив кар’єру боксера.

6 грудня 2003 року в нью-йоркському «Madison Square Garden» відбувся бій з Кірком Джонсоном, він тривав лише 5 хвилин і 54 секунди і завершився технічним нокаутом Джонсона.

24 квітня 2004 року зустрівся на ринзі з південноафриканцем Коррі Сандерсом. Двобій завершився технічним нокаутом Сандерса у восьмому раунді. Так Віталій став чемпіоном світу за версією WBC.

11 грудня 2004 захистив свій титул у бою з Денні Уільямсом. Бій завершився у восьмому раунді технічним нокаутом.

Після цього бою потерпав від травм. Унаслідок цього його бій з Хасимом Рахманом переносився 4 рази. Останній було призначено на 12 листопада 2005.

9 листопада 2005 оголосив про завершення спортивної кар’єри, однак у січні 2007 повідомив про намір повернутись до професійного боксу та змагатися за звання чемпіону WBC з Олегом Маскаєвим.

1 грудня 2005 Віталій і Володимир Клички одержали найпрестижнішу медіа-премію Німеччини — Бамбі (нім. Bambi).

11 жовтня 2008 повернувся в ринг і переміг у бою проти Семюеля Пітера технічним нокаутом. Суперник відмовився від поєдинку після 8-го раунду. Таким чином, пояс за версією WBC знову повернувся до Віталія Кличка. Разом з цією перемогою брати Клички досягли своєї давньої мети та встановили світовий рекорд — вперше в історії професійного боксу чемпіонами у важкій ваговій категорії за версіями найпрестижніших світових організацій IBF, WBC та WBO стали одночасно два рідні брати.

21 березня 2009 Чемпіон світу в важкій вазі за версією WBC Віталій Кличко успішно захистив свій титул у бою проти кубинця Хуана Карлоса Гомеса.

29 травня 2010 здобув ювілейну (сорокову) перемогу в своїй професійній кар’єрі у бою проти поляка Альберта Сосновського. Бій закінчився у 10 раунді нокаутом.

16 жовтня 2010 чергову перемогу в поєдинку з Шеноном Бріґсом.

19 березня 2011 у першому раунді через 2:45 від початку бою, отримав перемогу у поєдинку з Одланьєром Солісом.

10 вересня 2011 бій з Томашем Адамеком був зупинений на 10 раунді з призначенням Віталію перемоги технічним нокаутом.

18 лютого 2012 р. провів поєдинок проти британця Дерека Чисори. 40-річний Кличко виграв бій за рахунком й послався на отриману під час бою травму плеча.

8 вересня 2012 р. здобув перемогу над Мануелем Чарром. Лікар зупинив бій через розсічення брови у німця.

Загалом на професійному ринзі провів 47 боїв, здобув 45 перемог (41 перемога нокаутом, чотири бої виграв за рахунком) і зазнав двох поразок. Перша — внаслідок пориву зв’язок, інша — внаслідок розтину брови, через що бої було зупинено лікарем.

Політична кар’єра

У 2005-му Кличко став радником президента України Віктора Ющенка. У жовтні 2006-го отримав посаду штатного радника голови держави. Ще раніше, під час президентських перегонів 2004-го, в дні “помаранчевої революції” брати Клички відкрито підтримали кандидата від опозиції.

На виборах-2006 Кличка одночасно балотувався у народні депутати України (за №1 списку блоку “ПОРА-ПРП”), у депутати Київради та на посаду мера Києва. У підсумку отримав тільки мандат депутата законодавчого органу столиці. Очолив групу імені самого себе. На виборах міського голови посів друге місце, поступившись одіозному Леоніду Черновецькому, але обійшовши екс-мера Києва Олександра Омельченка.

Насправді, крісло парламентаря не було для Віталія Кличка об’єктом його політичних мрій. Невипадково чемпіон проігнорував дострокові парламентські вибори – 2007 (як стверджують деякі джерела, у нього була можливість потрапити в “прохідну” частину списку блоку ” Наша Україна – Народна самооборона). Зате в поєдинку за пост столичного мера кияни чемпіона світу з боксу побачили знову.
Відразу після оголошення Верховною Радою на початку 2008 року дострокових виборів столичної влади Віталій заявив про свій намір балотуватися на пост мера. Спроба вибити з рингу” Черновецького не увінчалася успіхом. На дострокових виборах столичної влади у травні 2008 року Кличко посів третє місце, поступившись Черновецькому і бютівцю Олександру Турчинову. У той же час, молодому політику знову вдалося провести в Київраду свій блок.

24 квітня 2010 року політична партія “Нова Країна” була перейменована в партію УДАР (Український демократичний альянс за реформи), яку очолив Віталій Кличко.

У 2012 році повів на парламентські вибори партію УДАР, яка за результатами голосування зайняла третє місце після Партії регіонів та Батьківщини, набравши 13,96% голосів виборців. Всього у Верховній Раді VII скликання УДАР отримав 42 мандати. Сам Кличко увійшов до складу комітету ВР з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.

В кінці листопада 2013 року приєднався до масових акцій протесту в країні, які переросли в Революцію гідності.

На дострокових виборах президента 25 травня 2014 року Кличко балотуватися не став, підтримавши кандидатуру Петра Порошенка. На цю ж дату були призначені позачергові вибори київського міського голови і депутатів Київради, за результатами яких Кличко став мером столиці (за нього віддали голоси 56,7% киян), а його партія УДАР здобула більшість у Київраді.

5 червня 2014 року Віталій Кличко прийняв присягу мера Києва.

25 червня 2014 р. указом президента Петра Порошенко призначений главою Київської міської державної адміністрації, змінивши на цій посаді Володимира Бондаренка.

На місцевих виборах восени 2015 року знову балотується на посаду мера Києва. За результатами першого туру 25 жовтня набирає 40,57% голосів виборців, і разом з Бориславом Березою, заручившимся підтримкою 8,87% киян, виходить у другий тур. У другому турі 15 листопада Кличко переміг – за нього проголосували 66,5% виборців, за Березу – 33,5%.

23 січня 2015 року Віталій Кличко обраний головою Асоціації міст України, до нього цю посаду обіймав Юрій Вілкул.
Після об’єднання партій УДАР та БПП, на позачерговому з’їзді 28.