У Краматорську успішно працює цех з пошиття взуття, якому цього року виповниться три роки. Проект реалізував 37-річний Андрій Шавкунов, який запустив і розиває виробництво власної марки “Olandi”.
Підприємство розташовується в орендованому приміщенні у промзоні Краматорська. А шоу-рум компанії знаходиться у місцевому ЦУМі. Багато товару підприємець продає через інтернет, на сайті бренду. Чим популярне серед клієнтів таке взуття – ціна і якість. В середньому, пара коштує 1100-1200 гривень.
Повар став чобітарем
За освітою Андрій повар та економіст. Але покликанням душі стало виробництво взуття.
Зараз чоловік займається моделюванням. Втілює дизайнерські задуми. Розробляє нові ідеї. На фінальній стадії готового взуття доводить його до гарного вигляду, запаковує в коробки. Займається продажем і поставками матеріалів. Проте за необхідності, чоловік може сам ставати біля станка і робити взуття.
12 років тому Андрій потоваришував з батьком свого друга, який був майстром пошиття взуття. Саме він навчив цьому ремеслу Андрія. Свою першу сапожну майстерню відкривали з товаришем 17 років тому. Тоді хлопцям було по 20 років.
Орендували під майстерню дві кімнати. В одній ремонтували старе взуття, в іншій – вчилися шити нове. Почалося все з жіночих балеток. Згодом відмовився від ремонту і перейшов на пошив.
Асоритимент поповнюю в три підходи
Першого квітня бізнесмен відсвяткує трирічний ювілей старту власної справи. А тим часом на виробництві у нього розпал робочого сезону.
За словами підприємця, він не хоче ні на кого бути схожим. Шукає свої родзинки. Ідеї приходять спонтанно. Андрій слідкує за модою і останніми тенденціями. Шукає, що найбільше подобається людям. Яка модель працюватиме. Часто натхнення черпає з картинок в інтернеті. Додає нові деталі, грається з кроєм – виходять нові моделі взуття.
Коли Андрій остаточно визначився з моделлю, яку запустять у виробництво – приходить до швеї, з нею разом розробляють ескіз. Вона спочатку малює ескіз на папері. На розробку ідеї витрачають 2-3 дні. Потім ескіз переносять на колодку, моделюють зі шкіри пробний варіант, знімають і відшивають перший варіант. Часто це роблять зі шкіряних відходів. Пробник міряють на спеціальну розмірну колодку, підганяють. Уже з нього роблять ще один пробник – чистовик. Але і на цьому етапі ще підганяють і переробляють взуття. Вже з третьої спроби пару запускають на виробничий потік, масово відшивають. Верх взуття кроять, вирізають зі шкіри і підкладки. Швеї їх зшивають і передають чоловікам-працівникам. Ті вже на спеціальних колодках шкіряний верх взуття стягують і приклеюють на низ підошву.
“З останніми кросівками вийшло спонтанно. Хотіли зробити “челсі”, але почали експерементувати з підошвою – вийшла нова модель. Виглядає цікаво”, – каже Андрій.
Із цікавих експериментів було, що на жіночі балетки поставили колодку босоніжок. За словами бізнесмена, це взагалі не по технології. Але виявилось, що взуття дуже зручне і на вигляд незвичне. Асортимент оновлюють щосезону. Додають мінімум по дві моделі.
Зараз на потік виробництва поставлено біля 30 моделей. Фірма відшиває більше жіночого взуття, але є і чоловіча лінійка. За словами Андрія, 60% чоловічого взуття купують жінки для своїх синів чи чоловіків.
Ціни втримують завдяки низьким накруткам
“Мені цікаво, щоб у людей була робота, і було з чого платити зарплату. А не робити 2-3 пари дорогого взуття і чекати, поки хтось купить”.
“Це не у нас дешево, це в інших дорого. Ми не здешевлюємо своє виробництво. Просто не ставимо високі накрутки. Мені цікаво, щоб у людей була робота, і було з чого платити зарплату. А не робити 2-3 пари дорогого взуття і чекати, поки хтось купить”, – каже Андрій.
На замовлення взуття не роблять. Вартість однієї пари обійдеться в сім тисяч гривень, що буде нерентабельно. Дуже дорого виходить моделювання. Якщо робити на замовлення взуття, багато часу витрачається на нову колодку. Потім треба знайти підошву, яку хоче клієнт. Це все треба відмоделювати, зробити пробник і відправити клієнту, щоб той міг визначитися, чи підходить йому. Потім пробник мають повернути на виробництво, з якого можна робити “чистовик”.
За словами Андрія, матеріали для взуття радо купували б лише українські, проте є багато “але”. Дещо вигідніше купувати закордоном. Уся підошва, яку клеять на моделі – українського виробництва. Купують її у Запоріжжі, Харкові та Львові. А шкіру беруть італійську та турецьку. Українська не завжди підходить для виробництва. У Костянтинівці є шкірзавод, який випускає цікаві екземпляри, проте вони роблять їх у малих обсягах, що не покриває повністю потребу виробництва.
“Яка виходить собівартість взуття – не скажу, бо всі почнуть його шити”, – сміється Андрій.
Обладнання закупив на гранти
“Моя ціль – відкрити фабрику, де буде, як мінімум, 300 людей в штаті. І взуття буде різним, нішевим”.
Коли починав справу – мав тільки механічний прес. Зараз докупили брусовочну машинку. На грантову допомогу зміг купити якісне обладнання. Отримали грантів із трьох різних джерел на 235 тисяч гривень. Із отриманих коштів одразу витратили 75 тисяч гривень на придбання спеціального пресу. Але це виявилося найдешевше обладнання. Середні ціни на спеціалізовану техніку для пошиву взуття стартують від 4 тисяч доларів. Зараз потрібно ще, як мінімум дві машинки, вартість яких перевищує 160 тисяч гривень. До грантової допомоги своїх грошей підприємцеві довелося закинути ще 30%.
“Моя ціль – відкрити фабрику, де буде, як мінімум, 300 людей в штаті. І взуття буде різним, нішевим. Хочу закрити потреби жінок у взутті 34-35 розміру з каблуком та 42-43. І для чоловіків шити взуття 48 розміру. Також шитиму ортопедичне і дитяче взуття”, – каже Андрій.
Зараз на виробництві працює 4 людей, двоє з яких – хлопці з інвалідністю. Один із них переселенець з Макіївки, глухонімий. Окремо працює на фірму хлопець, який займається рекламою та просуванням.
За оренду двох локацій (шоу-рум та цех) бізнесмен щомісяця сплачує близько восьми тисяч гривень. На виробництві немає опалення, тому використовують електрообігрівачі. За січень платіжка на електроенергію прийшла в розмірі 3200 гривень.
За словами підприємця, виробництво за три роки ще не окупилося. На це знадобиться ще якійсь час. Гроші доводиться ще вкладати, бо все на стадії розвитку. Хоча на певний рівень прибутків вже вийшли.
Взуття продають у Португалію і Францію
“Найбільші труднощі у бізнесі – знайти свого клієнта. Пошити можна, що завгодно. Треба знати, куди продати”.
Нині щомісяця продають близько 120 пар взуття. Раніше продавали товари оптом, але там дуже низький заробіток і немає великих замовлень.
Взуття українського виробництва купують клієнти у роздріб з Португалії, Франції, Німеччини, Італії та Білорусі.
“Найбільші труднощі у бізнесі – знайти свого клієнта. Пошити можна, що завгодно. Треба знати, куди продати”, – каже Андрій.
Його стандартний робочий день починається з відповідей на запити та смс клієнтів. Багато доводиться мотатися між новою поштою і шоу-румом. Увечері збирає всі замовлення для відправки поштою в інші міста чи закордон.
За словами Андрія, коли починав власну справу, боявся, що взуття не буде продаватися. Зараз страхи і сумніви розвіялись. Тож тепер “мріє відбутися, як бізнесмен”.
“Усі продавці намагаються “впарити” свій товар, а я одного разу вмовляв жінку, щоб вона не купувала у мене взуття. Розумів, що їй ця модель не підійде і буде вузькою. А вона казала: “Моїми грошима не розпоряджайтеся”. Я все ж її переконав не купувати моє взуття і дав контакти жінки, яка продає спеціалізовані товари за притомними цінами”, – розповів Андрій.
Свій бізнес Андрій вибудовує таким чином, щоб клієнти до нього приходили знову. Вважає це запорукою успіху.
А я думаю,чего это вся Европа в обуви с Краматорска!)))))