ІНФОРМАТОР продовжує публікувати цикл статей “Анатомія лібералізму” від релігієзнавця Сергія Чаплигіна.
В західному христианстві в XVI столітті почалася Реформація (лат. reformátio — перетворення, виправлення) – церковно-релігійні й суспільно-політичні течії, спрямовані проти Римо-Католицької Церкви та влади Папи Римського, котра призвела до з’явлення зовсім нової политичної моделі.
Рух Реформації являє собою досить складне явище. Крім поміркованого морально-раціонального напрямку (Лютер, Кальвін, Меланхтон) існував ще радикально-іраціональний напрямок (Томас Мюнцер, Ян Матіс, Іоанн Лейденський), який проповідував прихід нової ери, яка замінить відчужений католицький порядок, побудований на фарисействі, лицемірстві та зловживаннях священників, але він міркувався не як тріумф критичної розсудковості людини, а як реалізація ідеального Божественного устрою – “раю на землі”. Цей напрямок базувався на християнських есхатологічних мотивах та утопіях епохи Відродження в стилі Кампанели, Йоакима де Флора та інших, про прихід Царства Святого Духа.
І якщо радикальна течія в протестанстві програла (хоча в подальшому опосередковано вплинула на формування деяких ідеологій), то поміркований напрямок дав нову модель розуміння світу, людини та її взаємовідносин.
Протестанти відкинули розуміння Церкви як спільноти обраних, не визнали вчення блаженного Августина щодо двух градів , заперечили клір, безшлюбність ченців, владу священників, передачу апостольської спадкоємності – всі ті священні компоненти на яких базувалася та базується Римо-Католицька Церква.
Протестантизм, направлений проти Папи Римського та католицизму, містить в собі принципово нову релігійну філософію, побудовану на індивиді та яка базується на самоорганізації окремих індивідуальних груп: Sola scriptura («тільки Писання»), Sola gratia (“тільки благодать”), Sola fide (“тільки віра”), Solus Christus («тільки Христос») та Soli Deo gloria («тільки Богу слава»).
Тут, з досі існуючої, вертикальної моделі Церкви виникає деяка горизонтальна релігійність, де існує трансцендентний Бог та індивід, який вибудовує з цим Богом власну індивідуальну модель відносин, ігноруючи всі опосредковуючі інстанції. Таке уявлення щодо релігії висуває на перший план людський розсудок, людського індивіда, який покладається на власну критичне тлумачення Священного Писання і, відповідно, поза вченням Церкви, самостійно визначає, що є правильним, а що – ні.
Таким чином протестантизм як релігійне явище несе в собі політичну ідею де всі рішення приймаються на підставі індивідуального міркування окремого члена суспільства, а навколишній світ розглядається як відчужений механізм, створений Богом та полишений сам на себе – такою собі декорацією на фоні як з розгортається суто людська драма морального вибору – “предестинація”. Де Творець не втручається в своє творіння і де діють прості причинно-наслідкові механізми.
А це вже політична філософія, яка знищує основи існуючі до цих пір розуміння політичного християнства, як в католицькому (папоцезаризм) так і православному (цезаропапизм) розумінні. Подібні зсуви в християнський догматиці з точки зору соціологічного аналізу “протестанської етики”, здійснені Максом Вебером, напряму пов’язані з розповсюдженням ментальних кліше Новини часу, с тановленням сучасної науки та розвитком капіталістичного виробництва.
Прямим продуктом протестанської релігійної філософії стає капіталізм та буржуазний устрій, які невдовзі з’являються в протестанській Європі.
Нагадаємо, раніше ІНФОРМАТОР опублікував п’яту частину циклу “Анатомія Лібералізму”.
