Ця людина заклала основи метафізики того періоду, який ми називаємо Новий час.
Вона шукала той момент, в якому б категорії мислення та буття співпали. І вона знайшла цей момент, вивівши формулу: cogito ergo sum. Завдяки цій людині «істинним» стало тільки те, що можна пізнати. Звали цю людину – Рене Декарт, запам’ятайте це ім’я.
Новий час – процес секуляризації суспільства бере свій початок з вчення французького філософа Рене Декарта. Займаючись філософією Декарт задався питанням: «Що в навколишньому світі є такого, що неможна піддати сумніву? Що не потребує віри в своє існування? Чого не можна заперечити?» І він приходить до висновку: піддати сумніву неможливо мислення. Саме не результат мислення, а сам процес мислення. Не важливо, що я мислю. Важливо, що я мислю. Сам факт мислення неможливо піддати сумніву.
Навіть сам сумнів є різновидом мислення. Навіть заперечення чи відмова від мислення є процесом мислення. Звідси – Сogito ergo sum – «Я мислю, отже я існую». Тут «Я» є тією субстанцією, сутність якої полягає в мисленні. Оперуючи постулатами «суб’єкт-об’єкт» у їх взаємовідносинах, Декарт виводить, що єдиною характеристикою об’єктивного є протяжність, а суб’єктивного – мислення. Людина ж як суб’ єкт, на відміну від тіла, сутність якого в протяжності має ще душу, сутність якої в мисленні.
Тут виходить, що єдиним достатнім принципом людського буття є мислення – тобто автономний розум, здатний до розрізнення (чи піддаванню усього сумніву). Таким чином Декарт так би мовити «урізає» суб’єкт, зводячи його до обмеженого аспекту, на відміну від релігійного розуміння, де суб’єкт є створеною Богом душею, ознакою котрої є розумність, куди крім мислення, розсудковості, здатності до розрізнення входить ще й інтуїція – здатність до споглядання божественних істин.
Декартівський суб’ єкт має тільки одну якість – просту розсудковість (здатність до розрізнення). Таким чином людина позбавляється онтології. А оскільки розсудок, який за Декартом перебуває в шишковидній залозі, вмирає разом з тілом і є основою суб’єкта, який є не тільки тваринним, а й смертним, то центральною проблемою людського існування стає факт смерті.
Вперше в історії людства з’являється суб’єкт, який несе в собі таку властивість як смертність. Відтепер тільки людське мислення до моменту переходу суб’єкта в небуття є безсумнівним.
Сумніву можна піддати все. Раніше піддавати сумніву можна було через богохульство, відтепер – через логіку. А оскільки мислення первинне, то і світ можливо збудувати без Бога, абсолютного духу чи язичеських божеств (кому як подобається).
Своїм ствердженням Декарт «позбавив» онтології також і гріх, так би мовити «узаконивши» його. Оскільки раніше людина не могла грішити не вступаючи в конфлікт чи то з Богом, чи то з собою. Людина не могла, наприклад, навіть уявити, що можна змінити свою стать, оскільки це було дано Богом, або вступити в протиприродні статеві зносини, бо це було Богом заборонено. Відтепер це стало можливим, через мислення, як основу власного буття. Настав Новий час…