На президентських виборах не спрацює логіка «меншого зла», – Цибулько

З відомим українським політичним експертом Володимиром Цибульком видання ІНФОРМАТОР поговорило про президентські вибори і ключових кандидатів.

Політолог оцінив шанси на президентських перегонах Юлії Тимошенко, Петра Порошенка, Володимира Зеленського, Олега Ляшка, Анатолія Гриценка та проросійських кандидатів. Також Цибулько сказав, на кого зроблять ставки «Народний фронт» і Володимир Гройсман.

Розпочали ми розмову з воєнного стану та отримання українською православною церквою Томосу про автокефалію.

«Симфонія церкви і держави зараз перебуває у найвищій точці»

– Менше місяця тому в Україні завершися воєнний стан. Вважаєте, його введення було виправданим?

– Так, це було цілком виправдано, тому що не діяти в тій ситуації – означало дати Путіну можливість просуватися далі. Миттєва реакція українських державних служб і апеляція до міжнародного співтовариства зробили свою справу. Важливо, що режим воєнного стану, як юридична категорія, дав Україні можливість апелювати до міжнародних партнерів, і ця апеляція була ключовою.

– Чи зникли ті загрози, які постали перед нашою державою наприкінці листопада?

– Загрози не зникли, але продемонстрована рішучість, і принаймні до кінця каденції президента Порошенка державний апарат буде мобілізований. Одна з проблем виборчого періоду – це така собі «шатость малороссийская», коли відбувається розшарування державної служби. Будь-які вибори – це психологічний тиск на держслужбовців. Останні шукають прихистку у майбутніх кандидатів, аби зберегти свої посади. Хоча завдяки реформі держслужби зараз зовсім інша логіка рекрутування нових держслужбовців – через конкурси під народним спостереженням. Але все-одно є страх змін. Тому вже було зрозуміло, що окрім очікування зміни влади і якихось вузькогрупових інтересів, частина регіональних еліт вже почала торгуватися з потенційними фіналістами виборів, що дуже небезпечно для держслужби. В цьому сенсі воєнний стан змусив чиновників озирнутися і зупинитися у своїх шуканнях збереження себе в післявиборчий період.

– Чи погоджуєтеся Ви з твердженням, що запровадження воєнного стану було спробою відтермінувати вибори?

– Ні, відтермінувати вибори неможливо. Справа в міжнародному контексті діяльності президента Порошенка. Він репутаційно прив’язаний до демократичного спектру. І хоча міжнародні структури визнають Україну, як гібридну демократію, але таки демократію, тому Порошенку дуже важливо дотриматися всіх календарних, регламентних, виборчих норм. Будь-яка виборча система передбачає консенсус при визнанні результатів виборів. Тому завдання президента було як раз не відтермінувати вибори, а не дати державі увійти у виборчий цикл розхристаною, розірваною, коли регіональні еліти вже не бачать столиці.

Власне, хто організував цей крик про відтермінування виборів? Це ті, хто пішов домовлятися до Тимошенко й інших кандидатів.

– Порошенку вдалося донести до західних партнерів причини запровадження воєнного стану?

– Тут все очевидно. Посольства бачили логіку процесу. Організувати міждержавну «постановку» з рейдом і нападом російських кораблів на українські катери було неможливо. Треба розуміти, що державна вертикаль так не працює, вона такі складні комбінації не розігрує. Комбінації, у яких задіяні десятки, сотні, а то й тисячі людей держава не може розігрувати як політтехнологію. Це була вимушена ситуація, адже ми не могли відмовитися від проходу. Попередній прохід наших кораблів не створював особливих загроз. Психопатія, у яку впала російська ФСБ і її прикордонна служба, миттєво перетворила Росію в державу-пірата. Ми маємо перший прецедент в новітній історії, це велике потрясіння, яке остаточно зняло ілюзію щодо Путіна і можливостей світового співтовариства з ним домовитися.

– Друга тема, яка нерозривно пов’язана з президентом Порошенком – отримання Томосу. Багато хто говорить, що становлення ПЦУ – це церковна тема, яку політизує Порошенко. Участь у цьому процесі президента та й взагалі питання Томосу об’єднує чи роз’єнує Україну?

– По-перше, із трьох православних структур в Україні залишилося дві. І все йде до того, що запанує одна православна конфесія – ПЦУ. Чому власне потрібен Порошенко? На етапі невизначеності його принципова позиція, позиція парламентської більшості, пряма комунікація з Вселенською патріархією все-таки підштовхнули патріарха Варфоломія до дії.

Чому Віктору Ющенко не поталанило добитися отримання Томосу? Тому що відбувався Вселенський Всеправославний Собор і була надія, що на Криті РПЦ якось включиться в загальноправославну логіку. Однак, Всеправославний Собор цього завдання не виконав, РПЦ організувала фронду, і Росія, Сербія, Болгарія та Грузія вчинили демарш. Тепер вже зрозуміло, що ці церкви спецслужби РФ змогли підчепити на «ментальні гачки». Російська православна церква буде утримувати цей «гурток невдоволених», допоки вистачатиме грошей, а сама РПЦ буде елементом держави.

Я думаю, що при зміні влади в Росії перше, що зроблять наступники Путіна – це відокремлять церкву від держави, тому що це вже патологія. Це можна пояснити тим, що у РФ тривалий час не було ідеології і вони вирішили замінити її церквою, але натомість такі дії відкидають їх назад у Середньовіччя. В російській історії вже був період, коли до реформи Нікона російська церква цивілізаційно відстала від розвитку християнства десь на два століття. Тоді тільки з приходом священників з України почало відбуватися цивілізування РПЦ і наближення до Константинополя.

– Роль Порошенка в становленні ПЦУ вичерпалася? Чому запитую? Нещодавно почався так званий «Томос-тур» президента. І якщо при отриманні Томосу роль президента була зрозумілою, то навіщо зараз на цьому піаритися?

– Він це робить, бо дуже важливо переконати громади на місцях, що новостворена автокефальна православна церква підтримується державою. На етапі представлення Томосу участь президента цілком пояснима, але коли почнеться виборча кампанія, то духовне життя і Томос заживуть в своїх сценаріях, а Порошенко почне діяти як кандидат.

– Ви вважаєте, що Томос не буде ключовою темою кампанії Порошенка?

– Томос не буде ключовою темою, бо його отримання є історичною перемогою, яка окрім Порошенка дала натхнення ще мільйонам людей. Томос та незалежність української церкви неможливо зробити політичним фактором і козирем однієї людини. На наших очах відбулася трагедія одержавлення Партією регіонів УПЦ МП і ми бачимо, що завдяки зближенню з однією політсилою ця конфесія втратила дві третини своїх вірних. Розігрувати сценарій одержавлення церкви – великий ризик і невідповідність демократичним нормам.

Симфонія церкви і держави зараз перебуває у найвищій точці. Коли логіка формування церковних структур набуде самодостатності, тоді держава залишить за собою функцію збереження релігійного миру і запобігання міжконфесійної агресії. Є й інший фактор: хіба церква, яка формувалася так тяжко і жертовно, дозволить собі стати спойлером однієї політсили? Це буде вбивчо для неї.

Тоді якщо не Порошенко, то інший президент можуть спробувати використовувати церкву в своїх інтересах, як російська влада використовує РПЦ.

– Ні, церква одержавлюється тоді, коли формується так зване «митрополитбюро»: верхівка «забетоновується», на багато років залишаються один патріарх і Синод. Так в Росії.

ПЦУ будується по мірках Константинополя, де панує ідея змінності Синоду і його склад змінюється щорічно. Це дуже важливо, бо таким чином через Синод проходять всі єпископи, вони всі впливають на життя церкви. Це дозволяє уникати «забетонованих» союзів всередині церкви.

Також нова церква має оновитися за типом комунікації з вірними. РПЦ або УПЦ МП ставлять храм, як банкомат для надання послуг. Який сенс в храмі, який люди своїм коштом будують, а потім з того храму живе тільки священик. В більшості країнах світу церковні громади збираються для того, щоб сповідувати віру, здійснювати обряди, а з іншого боку там є своя економіка. Сподіваюся, що так буде в ПЦУ. Зібрані церквою кошти мають йти на підтримку нужденним, оскільки соціальне служіння церкви є дуже важливим.

Скажу ще такий важливий факт: багато років тому греко-католицька церква та Київська патріархія, по суті, уніфікували свою соціальну доктрину. Це дуже важливо, що всі кращі набутки цивілізованих церков Європи Київська патріархія отримувала через УГКЦ.

Володимир Цибулько

«Виборець не побачив у Тимошенко альтернативу Порошенку»

– З чим Юлія Тимошенко піде на вибори і чи продемонструє цікаву кампанію?

– Всі ідеї, які вона просувала, не знайшли масової підтримки серед виборців. Вона збереглася у своєму старому ареалі, нового виборця вона не залучила. Це перше. Друге – її ідеї у масі своїй повинні були піддавати лідерство президента Порошенка певному сумніву. Про що йдеться? Головні зовнішньополітичні зусилля Порошенка, програмні засади, тобто членство в ЄС України. Тимошенко апріорі після такого ідеологічного панування в цьому сегменті мала б запропонувати інший шлях.

Тимошенко запропонувала «європейську армію», але до неї підступаються вже 20 років. Частково сили європейської армії були задіяні на Балканах, але до повноцінного створення повноцінних сил, навіть сил швидкого реагування так і не дійшло. Перспектива членства в ЄС – в цьому питанні доктринальних оригінальних ідей в неї немає. Тобто в питаннях оборони і зовнішньої політики вона не має оригінальних ідей, не має яскравих членів команди, які б запропонували ідеї, які могли би «перебити» ідеї Порошенка з ЄС і НАТО. Сама Тимошенко кілька разів голосувала або уникала голосування у важливих для Росії питаннях, чим вона, по суті, підірвала довіру з боку правого спектру, особливо його воєнізованої частини – волонтерів, ветеранів, учасників бойових дій. В ній не побачили альтернативи Порошенку.

Її економічні ідеї, які вона починає поширювати – цілком соціалістичні, і всі розуміють, що цей соціалізм потім боком вилізе, як раніше. Її прихід на перше прем’єрство, коли Україна втратила 15% валового продукту у 2008 році – це було шоком не тільки для України, але і для багатьох міжнародних експертів, які не очікували, що так можна «провалити» економіку. Україна – держава експортно залежна. У нас 55 % валового продукту формується експортом – це більше, ніж в Нідерландах, хоча там внутрішній попит суттєво вищий. Тільки наші ринки валяться – ВВП падає. У цьому сенсі, те, що зроблено Гройсманом по диверсифікації ринків – це колосальна робота. Ніхто не вірив, що в такий короткий термін це можна зробити.

– Уявімо, Тимошенко стає президентом. Як зміниться її зовнішня політика щодо ЄС, НАТО і Росії?

– Розвернути на 180 градусів буде самовбивством, вона ж досвід Януковича бачила. Але пригальмувати активність – оце і буде головним досягненням. Якщо пригальмувати цей темп зближення України з ЄС і НАТО на пару-трійку років, то сама Європа охолоне до нас.

– Тобто Ви вважаєте, що вона буде це робити, сповільнювати процес?

– Я поясню, чому вона буде це робити: для того, щоб завернути фінансові потоки на свої структури. Їй потрібно буде повернути до центру фінанси, які через децентралізацію пішли на низи. При цьому вона спробує дистанціюватися від цієї діяльності, бо ЄС не сприйме цю ідею.

РФ після домовленостей з Тимошенко може вигадати «мирну угоду», милу українському вуху, але при цьому контролюватиме стан речей в Україні, як за часи Януковича, коли міністр оборони, міністр внутрішніх справ, голова СБУ, керівник Державної охорони були громадяни Росії. Коли народ повстав і вигнав усю цю шушеру – вони почали розказувати нам, що Україна втратила державність і суверенітет.

«Ціль Зеленського – потрапити у правлячу коаліцію»

– Володимир Зеленський. Багато хто порівнює його з Рональдом Рейганом. А з ким би Ви його порівняли з європейських політиків?

– Його можна порівнювати хіба що з Беппе Грілло (італійський політик, засновник руху «П’ять зірок», – ред.) максимум. У чому політична природа Зеленського? Він багато років був сервілом на політичному полі, адже його скетчі про політику робили його також суб’єктом політики, і він це прекрасно розуміє. Він був кривим дзеркалом  і контекстуально був політиком, але не декларативно. У чому технологічний підхід з серіалами, з фільмами, з скетчами? Він зробив свою справу, бо в суспільстві увесь час є група невдоволених, для яких кожні вибори є своєрідною помстою політичному класу. Це відбувається не тільки в українському суспільстві – ми бачимо, що люди в багатьох країнах, коли стомлюються від традиційного політичного класу, то голосують відповідно. Навіть голосування за Обаму було своєрідним, перепрошую, «факом» американців, особливо соціалістичного забарвлення, традиційному республіканському політичному класу. Голосування за Трампа теж стало черговим «факом». Це – ревізія системних політиків шляхом голосування за несистемних. При цьому, в принципі, системні політики не втрачають свого впливу. Але особа, яку на посаду обирає вулиця, вона стає і причиною всіх негараздів свого виборця. Як правило, виборець потім платить за такий несистемний крок.

Мені здається, якби не було російської агресії в Україні, то запит на системного політика був би ще вищим. Війна змусила багатьох людей подивитися на те, що від року до року почала зростати економіка, зупинено падіння, відвойовано зовнішні ринки, відбудовано збройні сили, збудовано нові антикорупційні інститути – тобто влада щось зробила. Зрозуміло, що є багато людей, які за помахом чарівної палички хочуть отримати все і зараз. Розчарування потім приводить їх на виборчі дільниці у пошуку своїх Зеленських, своїх Беппе Грілло.

Якщо дивитися на суспільство стратифіковано, то кожна зі страт має свої ціннісні орієнтири. Наприклад, багато хто з соціологів говорить, що задекларований гей може набрати 7 % гарантовано, тому що є певна кількість сексуально орієнтованих людей. І ті, хто піде з програмою захисту сексменшин, може гарантовано проходити в парламент.

– Як думаєте, Зеленський спробує стати Зеленським чи залишатиметься Голобородьком (Василь Голобородько, головний герой фільму «Слуга народу», – ред.)?

– Я думаю, що він не встигне стати Зеленським. Люди за спиною Зеленського пройдуть в парламент і займуть масу посад. Думаю, приціл іде на те, щоб пройти президентські вибори таким чином, щоб потім провести в парламент фракцію, і ця фракція могла б увійти у будь-якого типу коаліцію, але тільки правлячу. Тобто він націлений на входження у будь-які союзи, але з правлячою коаліцією. Чи до Бойка, чи до Порошенка, чи до Тимошенко, чи Ляшка. Хоча на етапі виборів він критикує конкурентів, але на другий день після виборів все зміниться.

– Ви говорите про парламентські вибори… Ви вважаєте, що Зеленський не має президентських амбіцій чи шансів потрапити у другий тур?

– Президентські вибори виграють структури, а не особистості. В нього немає структури. Навіть якщо кілька олігархів «скинуться» своїми мережами, чи торгівельними, чи медіаресурсами, чи виробничими, тобто змусять всіх працівників своїх компаній проголосувати за Зеленського – це все одно не допоможе йому вийти у другий тур. Тому що тепер, при децентралізації, президентські вибори – це рішення кожної окремої громади на місці.

Чому так відбувається, що БПП успішно завжди виграє вибори голів ОТГ? Тому що побудовані досить ефективні мережі. Зеленський – не системний політик, і навіть будучи рейтинговим і маючи вже живу партію «Слуга народу», жодного разу не взяв участь місцевих виборів.

Є системні партії в Україні, здатні вивести у другий тур своїх кандидатів, і вони не пропускають жодних виборів, тренують всю партійну вертикаль, а є партії лідерського типу, які завдяки телевізору можуть подолати бар’єр, але збудувати ефективну мережу – ні. Мабуть, з такого типу, тільки Радикальна партія після проходу у парламент змогла вибудувати справді ефективну партійну вертикаль. Хоча з не парламентських партій, Аграрна постійно долає прохідний бар’єр, тому що у них – прямий соціальний контракт аграрного бізнесу з місцевими виборцями. І це – дуже цікавий феномен. Мені здається, що Аграрна партія на парламентських виборах має всі шанси потрапити в Раду.

– Але ж в них є проблема зі Скоциком.

– Ні, Скоцик вже давно видалений з партії. Є Юрій Крутько. Він дуже цікавий. Радив би до нього придивитися. Він був керівником фермерської самооборони. Це дуже цікавий момент, коли фермери озброїлися і сформували загони для захисту власності.

«Гриценко не може стати президентом»

– Перейдемо до Гриценка. Ключове питання, яке всіх цікавить, чи підтримає його Вакарчук і Садовий з наближенням другого туру?

– Садовий не може підтримати його, бо інакше втратить партію. Якщо на президентських виборах Садовий не набере 4-5%, то є ризик, що його партія потім не подолає прохідний бар’єр до парламенту.

– А якщо Садовий зрозуміє, що його підтримка допоможе Гриценку стати президентом, він відмовиться від участі у виборах?

– Гриценко не може стати президентом. У нього немає шансів. Треба розуміти, що Гриценко – це психотип політика, який починає все правильно, але довести почате до логічного завершення у нього не виходить. Разом з парламентською у нього це вже четверта виборча кампанія – і всюди провал. Навіть зараз команда політиків, яку він зібрав, – це занадто егоцентричні люди, щоб грати як одне ціле.

– Із Садовим зрозуміло. А Вакарчук підтримає? Як думаєте, яку роль Вакарчук ще зіграє в українській політиці?

– Вакарчук зараз витримає паузу. На цих виборах він не засвітиться. Але якщо зусиллями Садового рейтинг «Самопомочі» буде не менше 5%, то буде розуміння, що прихід у партію Вакарчука додасть підтримки такому ліберальному проекту як «Самопоміч».

Завдяки деяким радикалам «Самопоміч» тихо перетворювалася в «радикальне ніщо». Якщо партія повернеться в ліберальний спектр, вона матиме колосальний шанс, бо після мілітаризації і домінанти націоналізму перед обличчям агресора, суспільству захочеться більше свободи. І цей запит на свободу буде втілюватися у тому числі підтримкою партії Садового.

«Ляшку під силу поборотися за вихід в другий тур»

– Як Ви оцінюєте перспективи Олега Ляшка на президентських виборах?  

– Олегу Ляшку під силу поборотися за вихід в другий тур. Для цьому йому потрібне трошки ширше політичне союзництво. Наразі Радикальна партія залишається монопартійним проектом. Очевидно, що у неї зберігаються шанси для проходження у парламент. Але посилення Ляшка на парламентських виборах буде залежати від його розуміння, які уламки політпроектів він зможе поглинути. Тому що в межах вертикалі, яку він вибудував, його електоральні можливості, на мою думку, уже «забетоновані». Нарощувати їх можна тільки за рахунок ширшого союзництва.

Ляшко зробив дуже сміливий політичний трюк, пішовши на Схід. До речі, РПЛ – перша з політсил, яка активно почала будувати свої структури на сході країни. Наприклад, «Батьківщина» досі як слід не розбудувала на Сході свої мережі. До певної міри через похід на Схід Ляшко дещо втратив у Центрі та на Заході, але його ідея розширити ареал свого виборця дуже раціональна. Кожен кандидат може відібрати у потенційного переможця від кількох тисяч до 0,5% голосів. Тому важливе значення матиме розбивання електорального поля на маленькі сегменти. Якщо Ляшко побачить, які прошарки суспільства йому під силу притягнути, він буде покращувати свій результат.

Переконаний, що цього разу результат Ляшка і його партії буде зворотнім тому, який був у 2014 році, коли на президентських виборах Ляшко показав кращий результат, ніж Радикальна партія – на парламентських. На цих президентських виборах Олег Ляшко може набрати дещо менше очікуваного результату, зате це дасть йому можливість освіжити, оновити партійну мережу, і на парламентських виборах донабрати голоси. Швидше за все, його результат на парламентських виборах буде кращий, ніж на президентських.

– Ви кажете, що розширення політичного союзництва збільшить шанси Ляшка. А кого Ви можете назвати, з ким Ляшко міг би домовлятися про союз?

– Є волонтерські середовища. Також має значення, чи з’явиться єдиний націоналістичний політпроект, який зможе подолати прохідний бар’єр у Раду. Якщо такий проект не з’явиться, то Ляшко зможе підтягнути частину націоналістичного середовища. І з волонтерським, і з націоналістичним середовищами Ляшко завжди був відкритим та співпрацював з ними.

Далі треба розуміти його економічне проектування. Економічне проектування Ляшка – це боротьба за українського виробника та проти вивезення металобрухту і лісу-кругляка. Це дуже раціональні і прості ідеї, які дають швидкий економічний ефект. Представники національного бізнесу, які погоджуються з цими ідеями також готові будуть інвестувати в Ляшка фінансовий і людський ресурси, оскільки в Ляшка є козирі для розмови з представниками цих сегментів економіки.

Як правило, українські політсили співпрацюють з одним сегментом економіки – експортерами чи імпортерами. Наприклад, Тимошенко завжди була висуванцем імпортерського сегменту. Імпортери, звичайно, формують ВВП, але не настільки як експортери. Тому важливо орієнтуватися на експортерів. І тут в Ляшка є певний потенціал. Кого я маю на увазі? Ту ж саму Аграрну партію і аграрний бізнес. Якщо Аграрна партія не стане самостійним гравцем з претензією набрати до 10%, багато аграріїв подивляться на Ляшка, як на потенційного союзника. Також не виключаю, що міжнародний проект «зелених» буде знаходити спільну мову з Ляшком.

В лідера РПЛ також залишається можливість притягнути сили другого ешелону, які на парламентських виборах будуть не в стані подолати прохідний бар’єр, оскільки на президентських вони пообламують зуби і будуть шукати союзництва.

У Ляшка є велика можливість стати більш привабливим, ніж фіналісти президентських перегонів. До фіналістів піде великий капітал, малий і середній бізнес не матимуть політичної платформи, тому в них може скластися конструктивна співпраця з Ляшком.

«Мураєв спробує зібрати голоси проукраїнського російськомовного виборця»

– Є ще умовно проросійські кандидати. Мураєв, Бойко, Вілкул – кого з них Ви вважаєте найперспективнішим?

– Медійно поки що найпотужніший Бойко. Він давно фігурує в опитуваннях. Колишній виборець Януковича знайшов у Бойку втілення своїх симпатій. Якщо Бойко зможе наблизитися впритул або навіть претендувати на другий тур, це сформує його силу як єдину платформу на проросійському спектрі. Якщо ж ця платформа буде дезорієнтована, то з’явиться запит на нову політику і нові обличчя.

– Хто може фінансово підтримувати Мураєва?

– Наскільки розумію, це середовища Дерипаски (Олег Дерипаска, російський олігарх, – ред.) і Фукса (Павло Фукс, українсько-російський бізнесмен, – ред.).

(Участь Мураєва в президентських виборах, – ред.) – це гра на дальшу перспективу. У нас є російськомовний виборець, який хоче поборотися за розширений статус російської мови, але при цьому він орієнтований вже проукраїнськи, а не проросійськи. Мураєв спробує зібрати голоси проукраїнського російськомовного виборця.

– І про технічного кандидата. Чи поділяєте Ви думку, що Валентин Наливайченко – технічний кандидат Юлії Тимошенко, який буде критикувати силові структури, що підпорядковуються Петру Порошенку?

– Мені здається, що Наливайченко намагається зачепитись за мандат у наступному скликанні. Це найдешевша технологія – набрати 50 тисяч голосів і стати цікавим для якогось партійного списку.

Чи буде він затято критикувати чинного президента – це питання. Наливайченко був би не проти ввійти у будь-яку партію, яка стане основною при формуванні коаліції.

«У Гройсмана немає альтернативи, як боротися за лідерські позиції у БПП»

– Які політичні перспективи у Володимира Гройсмана?

– Все буде залежати від результатів президентських виборів. Загалом для виборця Гройсман стає дуже привабливим. У нього є своя політсила «Вінницька Європейська Стратегія», а це означає, що він має з чим входити в політичні союзи.

Зараз у Гройсмана немає альтернативи, як боротися за лідерські позиції у БПП. Змагання за перше місце у списку наразі відбувається між ним і Юрієм Луценком. На мою думку, позитивне сальдо діяльності Гройсмана доповнюється ще й певною втомою від Луценка, який вже давно в українській політиці. Луценка по-своєму люблять, але від нього чекають значно ефективнішої діяльності. У той же час сказати, що він неефективний Генпрокурор неправильно хоча б тому, що функції ГПУ вже не ті, які були колись.

– Останнім часом з’явилося багато білбордів «Народного фронту». Що вони означають?

– По-перше, «Народний фронт» нагадує про себе і про те, що він корисний. «Фронт» має дуже розгалужену партійну структуру, яка досить якісна. Фонди, які створили «фронтовики», дуже корисні для низових громад. В окремих областях фонди, пов’язані з «НФ», підтримують десятки тисяч інвалідів і нужденних.

Чому досі не змінюються електоральні показники партії? Ймовірно, це дещо пов’язано з діяльністю лідерів «НФ». Яценюк зараз займається більше міжнародною діяльністю, Турчинов – безпекою.

– Як вважаєте, на кого на президентських виборах зробить ставку «Народний фронт»?

– «НФ» буде ситуативно грати разом з президентом. Грати проти Порошенка собі дорожче, це як пиляти гілку, на якій сидиш. «НФ» тримає паузу, щоб посилити президента у другому турі, коли відбудеться остаточна поляризація політсил навколо двох фіналістів.

Обирати як «менше зло» будь-кого, але не Порошенка виборець не буде. На цих виборах не спрацює логіка «меншого зла».

Спілкувався – Мар’ян Ощановський  

Загрузка...

Поширюйте матеріал

Загрузка...