Залізний закон олігархії

Відкрив «Залізний закон олігархії» Роберт Міхельс (1876-1936 рр.) – один з найбільших соціологів першої половини XX століття.

Народився в Кельні, викладав в Німеччині, США, Швейцарії, Італії. Автор ряду книг. Однак головна його заслуга полягає в тому, що саме він відкрив «Залізний закон олігахії», описаний ним в «До соціології партій в умовах сучасної демократії (Zur Soziologie des Parteiwesens in der modernen Dernokratie)», опублікованої в 1911 році.

Цікаво, як Роберт Міхельс відкрив цей закон. Будучи соціалістом, Роберт Міхельс був стурбований тим, що соціалістичні партії, незважаючи на гасла про підтримку найширшої участі мас у політичному житті, насправді залежали від волі купки «вождів» так само, як і інші не соціалістичні партії. Він пішов по різним політичним партіям і розпитував там, як вони були створені, виросли і працюють. Зрештою зібрав багатий матеріал та пунктуально, з німецькою педантичністю обробив і узагальнив його.

Публікація дослідження викликала не тільки фурор. Ті, хто раніше розповідав йому про свою партійну роботу і свої успіхи, побачили в ньому свого найлютішого ворога – оскільки Роберт Міхельс показав «ту» сторону медалі. Він показав, як вся влада в цих організаціях захоплюється небагатьма людьми та використовується нею в особистих цілях.

Суть закону полягає в тому, що будь-яка форма соціальної організації, незалежно від її початкової демократичності неминуче вироджується у владу небагатьох обраних — олігархію (зокрема партійну номенклатуру). Рядові партійні маси висувають своїх керівників. В процесі функціонування партії її апарат відривається від рядових членів, набуває самодостатності та перетворюється в «партійну еліту». Партійна демократія перетворюється на арену «циркуляції партійних еліт».

Він виділяє десять значень терміну «партійної олігархізації»: 1. поява керівництва; 2. поява професійного керівництва та його стабілізація; 3. формування партійної бюрократії (оплачуваного призначеного апарату); 4. централізація влади; 5. переорієнтація цілей з кінцевих на поточні (зміцнення партійної організації); 6. посилення ідеологічного режиму; 7. зростаюча відмінність між інтересами керівників та ідейною позицією членів партії з переважанням інтересів керівників; 8. зниження ролі членів партії у прийнятті рішень; 9. кооптація, а не вибори в існуюче керівництво; 10. орієнтація партії на підтримку всіх виборців, а не тільки власного класу.

Таким чином він дійшов висновку, що прагнення до олігархії міститься вже в самій природі будь-якої соціальної організації. «Кажучи “організація” – маємо на увазі “олігархія”», – писав Міхельс.

З цієї причини Міхельс відійшов від соціалізму та став підтримувати Беніто Муссоліні, вважаючи, що керівники ніколи не уступлять свою владу масам, а лише іншим, більш сильним, керівникам.

P. S. З «залізним законом олігархії» Роберта Міхельса напряму пов‘язаний «залізний закон бюрократії» Джеррі Пурнеля, який говорить: «У будь-якій бюрократичній системі ті, хто працює на благо бюрократії, завжди захоплюють владу. Ті, хто ж виконує завдання, заради яких ця бюрократія існує, роблять все менше і менше роботи, а іноді і зникають повністю».

Сергій Чаплигін

для ІНФОРМАТОРа

загрузка...
Загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

Загрузка...