Євген Карась: Наші націоналізм і патріотизм є цінним ресурсом, якого немає у європейців

Нещодавно націоналістична організація С14 оголосила про створення політичної партії “Суспільство майбутнього”. До цього вони палили файєри і димові шашки під будівлями судів, виходили на акції “Хто замовив Катю Гандзюк?” і протестували проти телемосту з росіянами на телеканалі NewsOne. Зараз активісти об’єдналися з однодумцями навколо нової ідеї – ідеї “Суспільства майбутнього”.

Ветеран російсько-україської війни, учасник і організатор вуличних акцій, а тепер і голова новоствореної політичної партії Євген Карась поділився з ІНФОРМАТОРом своїм баченням щодо завершення війни на Донбасі і повернення окупованого Криму, а також розповів, яким він все ж таки бачить українське суспільство і українську державу майбутнього.

Одразу спитаю про вашу акцію на кордоні з окупованим Кримом. Які ваші враження від спілкування з місцевим населенням?

Враження набагато кращі, ніж я очікував. Багато хто з кримчан не може нас відкрито підтримувати, бо в них виникнуть проблеми з російською окупаційною владою. Але десь 60% були налаштовані прихильно. Це дуже багато, я думав, що буде менше. Радикальних “ватників” було десь 7%, їх було не так багато, але їх вдалося “затролити”. Наші прикордонники були дуже вдячні за такий гумор.

Що засмутило – так це те, що на адмінкордоні з Кримом будується дуже великий транспортний термінал. Кажуть, що туди вклали 170 мільйонів гривень. Тобто спрощується режим доступу до окупованих територій. Ми будемо через запити розбиратися, хто це будує і хто розпочав цю програму. З цим треба боротися, туди дорога дуже незручна і так має бути. Я розумію побутові проблеми людей, але у нас війна, а Росія – окупант. Якщо ми хочемо повернути окупований Крим і нормально туди їздити, то не можна зараз спрощувати сполучення з півостровом. Окупант робить все, щоб з цивільними людьми з окупованих областей проникали терористи і кримінальні елементи, ми будемо з цим боротися.

Зараз у проукраїнському середовищі здебільшого говорять про “розведення військ” і “капітуляцію Зеленського”. Чому ви вирішили згадати про Крим?

Крим виводять з інформаційної орбіти – так вигідно Європі і Америці. Вони не хочуть говорити про війну з Росією, їм вигідніше це звести до містечкових розбірок на Донбасі. В Криму – офіційно визнана російська окупація, про це треба говорити. Якби у нас працювала державна влада, вона зробили б так, щоб представники діаспори вийшли до посольств Німеччини, Франції і закликали б їх більш рішуче реагувати на військову інтервенцію Росії, бо завтра це чекає Іспанію, Францію, Німеччину і країни Балтії. Якщо б Європа дійсно визнала окупацію Криму, то ті ж самі заворушення в Іспанії мали б набагато серйозніший характер. Так руйнується світовий порядок і всі норми світового права. Нас зараз намагаються просто обдурити і відсувають тему Криму на другий план, тож нам потрібно завжди акцентувати увагу на анексованому півострові.

Питання повернення Криму довгострокове, але є певні проміжні етапи. Коли зараз все зводять до “плану Штайнмайєра”, то це смішно. Ми в позиції прохачів, само собою нам важко, але розглянемо найпесимістичніший варіант: Україна впала, Росія дійшла до Києва, їх війська стоять десь під Броварами, ми підписуємо ганебне для нас перемир’я, до нас вертається Янукович як президент Галичини і Житомира, для Європи все начебто добре, бо бойові дії зупинилися. Далі все українське населення з усім інтелектуальним потенціалом і промисловістю поступає на баланс Росії. Після того Польща вже не буде мати претензій на Львів, бо Росія плануватиме окупацію Білорусі разом з Польщею. І Америка це розуміє, тому на військову допомогу Польщі вони виділяють навіть більше, ніж Україні.

Якщо Європа думає, що ми тут вирішуємо свої проблеми на Донбасі, то насправді ми вирішуємо їх проблеми, бо в найгіршому випадку вони будуть наступними. Допомога Україні – це допомога Європі, бо ми є їхнім щитом, ми їхня оборона. У випадку бойових дій в Європі вони навряд чи будуть здатні на те, що робить Україна. Наші націоналізм і патріотизм є цінним ресурсом, якого в них немає, як і готовності воювати. Якщо вони стикнуться з реальними бойовими діями, то десь третина французів скажуть: “Нащо нам воювати, ми полетимо переховатися в Алжир, бо ми за мир в усьому світі”. В Німеччині так само. Пасіонарна публіка прокинеться, лише коли під Берліном вже буде “миротворчий контингент” Росії, який захищатиме німців від повстання турків. Тому Кремль і фінансує крайні праві партії в Німеччині.

Це все може смішно звучати, але я не виключаю, що все це – реальні плани Москви. Я особисто був здивований військовою боєздатністю європейських армій, коли наш спецназ чи мотопіхота на допотопній техніці виграють у міжнародних військових змаганнях за рахунок своїх навичок і мотивації. Це для Європи сором. Вони не те, щоб гірші за нас – вони ментально розслаблені і тому зараз набагато менш боєздатні, ніж наша армія.

Тому міжнародні перемовини ми маємо вести в трохи іншому стилі, пояснювати, що ми не просто воюємо за свою незалежність, ми – заслін всього Старого світу від російської навали. Зокрема, треба піднімати тему Криму, чим ми з “Суспільством майбутнього” і займаємося.

Ви часто наголошуєте на розпаді Російської Федерації. Зокрема, говорячи про останні протести в Росії. Думаєте, що це реальна перспектива у найближчі роки?

Ми бачимо, що відбувається по всьому світу, зокрема в Гонконзі. Планету почало лихоманити. Останні протести в Москві – це вже було дуже серйозно. В Україні такі ж самі події нічого не значили б, але в умовах тоталітарної держави, яка до того ще й пишається цим, такі протести багато чого значать.

Я передивлявся відео з московських протестів і приділив цій темі багато уваги. Мені було цікаво зрозуміти менталітет людей. Для них почалися незворотні процеси в психології. Ті, хто виходили і сідали за Болотну (протести в Москві у 2011-13 роках на Болотній площі через фальсифікації на виборах у Держдуму, – ред.) – це не люмпен-пролетаріат. А ще є радикальні маси, мігранти, регіональні еліти, міжетнічні проблеми.

Те, що було в Москві – катастрофа для Путіна. Звичайно, той самий Навальний може бути ще більшим імперцем, сказати що “Україну всю треба розбомбити”, але це не важливо, бо коли в Кремлі буде перезапуск системи і зміна еліт – відбудеться вакханалія і повна дестабілізація. Я читав американські прогнози. В них пишуть про високу вірогідність, що у найближчі 20 років Росію справді чекає щось серйозне. Буде цікаво.

Зараз важливо, хто виступить миротворцем і підхопить ініціативу в Східній Європі, коли Росія почне розвалюватися. Урал, Владивосток, Сибір, Кубань, Петербург – питання, де опиняться в кінці-кінців ці регіони?! А Крим, де вже є ядерна зброя?! Я не виключаю, що після розпаду РФ Путін втече в теплий Крим і буде там сидіти з ядерною бомбою під рукою як губернатор Кримської республіки (сміється, – ред.), щоб його там ніхто не чіпав.

Нам треба бути готовими, що завтра російські танки будуть в Броварах. Але також треба розробляти план на випадок, коли наші танки будуть під Москвою. Розпочинається серйозна війна за місце геополітичного лідера Східної Європи. Після розвалу Росії в Україні станеться економічний бум, і це загрожуватиме всім нашим європейським конкурентам. Тому вже зараз треба все моделювати, а у нової влади взагалі нема бачення на перспективу.

І що ви пропонуєте робити зараз?

Сьогодні наше спільне завдання – заморозити конфлікт на Донбасі і запобігти виконанню Мінських домовленостей. Бо навіть якщо завтра РФ відведе війська і віддасть нам ОРДЛО, то відбудеться катастрофа. Там зруйнована інфраструктура, економіка, екологія, звідти повтікали люди. Це підірве економіку всієї України, а у Європи до того ж будуть всі причини припинити нам допомагати: «У вас все добре, вже не стріляють, повернули Донбас, от і займайтеся тепер ним».

Тому Донбас ми маємо забирати не тоді, коли це вигідно Росії і Європі. А коли наша держава буде мати реальну можливість це зробити.

Навіть за умов замороженого конфлікту все одно ж має бути якась державна політика відносно окупованих територій. Наприклад, стосовно переселенців.

Політика стосовно окупованих території має бути ізоляціоністською. Це не працює у форматі «якщо у нас буде добре жити, то вони всі переїдуть до нас». Так не відбувається в Грузії чи Молдові, і навіть з Північної Кореї масово не переїхали до Південної, хоча там різниця в рівні життя неймовірна. Території і людей можна повернути або політичним, або військово-політичним шляхом. Якщо там буде справжній «кам’яний вік», то вони не зможуть створювати для нас проблем. Але якщо ми економічно будемо їх підтримувати, то вони будуть представляти для нас більш серйозну загрозу, зокрема і у військовому плані.

Кажучи про переселенців, треба уважно розбиратися хто до нас приїхав з тих територій, бо багато людей навмисно приїжджають на підконтрольні Україні території, щоб робити тут різні погані речі. Можна згадати, як у 2016 році затримали ОЗУ з колишніх бойовиків, які влаштовували хаос в кількох областях. У Києві на Антоновича до недавнього часу взагалі працював ресторан сина однієї з топ-чиновниць “ЛНР”. Як ми бачимо, держава неспроможна проводити фільтрацію тієї публіки.

Коли були на зустрічі з Зеленським, ми йому казали: “Якщо ви не можете навести порядок тут, то як ви це зробите там, навіть за умови відведення російських військ?”. Росія зробить все, щоб місцеві колаборанти наносили максимальну шкоду національній безпеці України і ніякі додаткові загони міліції нам не допоможуть. Кілька тижнів тому в Кураховому (Донецька область, – ред.) вбили батька і матір мого друга, з яким я навчався в Києві. Їм кинули у вікно гранату. Також трапляються і дрібні випадки, коли, скажімо, плюндрують пам’ятники ветеранам АТО. Що вже казати про окуповані території, якщо ми тут не можемо навести порядок.

Стосовно нормальних людей з “Л/ДНР”, то ми з колегами активно взаємодіємо зі “Спілкою переселенців” і “Спілкою переселенців-учасників бойових дій”, допомагаємо чим можемо, бо держава у нас економічно слаба і не може на достатньому рівні підтримувати тих, хто приїхав з окупованих територій.

Треба бути дуже обережними з тими територіями і забирати їх тоді, коли ми дійсно будемо до цього готові, а не за будь-яких умов. Інакше порядку не буде ні там, ні по всій Україні.

Хочу згадати похід прем’єр-міністра Олексія Гончарука на ветеранський захід, який організовував ваш побратим Андрій Медведько перед Днем захисника України. На вашу думку, це піар чи Гончарук дійсно позитивно налаштований до ветеранської спільноти?

Вони зрозуміли свої помилки і намагаються налагодити комунікацію з ветеранським і націоналістичним середовищем. Гончарук прийшов не на концерт “Сокири Перуна”, думаю він взагалі не знав, що це за гурт, і не уявляв, що там відбуватиметься. Це “ватні” ЗМІ розігнали картинку, що “прем’єр разом з неонацистами…”. Насправді, це був чудовий захід, виступали також “Кому вниз”, була етнічна музика, Соня Сотник з “Радіо Roks” в якості ведучої, все було дуже класно і всім сподобалося.

Гончарук сам по собі не “ватний”, він не Портнов і за ним не було помічено тих речей, які дозволяв собі Богдан. Гончарук має проукраїнську позицію і думаю, що прем’єр хотів показати певний сигнал ветеранському середовищу, що він на їхньому боці.

Представники влади поступово розуміють, що недооцінювали націоналістичне середовище. Мабуть, думали, що це якась там групка “порохоботів”. Але насправді це наймасовіший український рух. Жодна політична сила так не вболіває за Україну як ветерани. І ніхто не в змозі вивести на вулиці стільки людей, навіть Зеленський з його 73%.

Націоналісти і ветерани не дадуть владі завести державу в руїну. Марш на 14 жовтня це показав. Якщо Зеленський дійсно буде проводити розведення військ, то відбудеться сильна демотивація військових і, швидше за все, втрата територій, які потім знову доведеться повертати з кров’ю. Тому ветеранське середовище намагається достукатися до Зеленського і пояснити йому, що цього робити не варто.

Я кілька разів читав програму вашої партії, але так і не зміг для себе зрозуміти – ви праві, право–центристи?.. До якого політичного вектору ви себе зараховуєте?

Ми навмисно не ставили акцент на ідеологічній забарвленості, бо для нас найважливіше заразити якомога ширші верстви суспільства нашою ідеєю. Якщо громадяни хочуть жити в країні, яка буде актуальною в світовому контексті, то треба уважно слідкувати, як цей світ живе і які процеси в ньому відбуваються.

Ми бачимо в Україні великий економічний, технологічний і людський потенціали. Людський, зокрема, в тому, як у нас згуртовано діє проукраїнська частина суспільства. Нас висміювали, що патріотизм вже не модний, а модно ходити на гей-паради як в Європі. Але насправді європейці тепер самі від цього всього потерпають і скоро матимуть ще більш серйозні проблеми.

Технології майбутнього дають абсолютну перевагу як в політичному, так і в економічному плані. Якщо ми не будемо робити на це ставку, то назавжди залишимося на узбіччі. У майбутньому буде певна кількість країн, що матимуть визначальні для життя всієї планети технології. Зараз ми все ще можемо встигнути потрапити в перелік ключових світових гравців, які визначають долю всього людства.

США, коли ведуть війну з Китаєм, накладають санкції на Huawei. Ця компанія називається саме так, а не Apple, бо технології – це також культурна експансія. Ми вживаємо слова IPhone, смартфон, у нас нема замінників цих слів. За рахунок того, що західна цивілізація виробляє певні продукти, вона замінює слова в мовних запасах інших народів і в такий спосіб витісняє їх культурно. Це така м’яка окупація, на яку Україні поки нема чим відповісти. Демократія, боротьба з корупцією і т.д. важливі, але треба зорієнтувати людей на майбутнє, щоб вони вже зараз думали на перспективу.

У вас є ідеї, бачення як саме впроваджувати технології в життя людей? 

Кожна людина зараз складається з двох частин: фізичний носій homo sapiens і його телефон. Соцмережі, e-mail є продовженням нас, ми вже кіборги, які наполовину складаються з електронного світу. Через ці речі має відбуватися управління державою і громадським життям.

Ми розробляємо низку речей, які будуть значно спрощувати управління громадськими організаціям, політичним рухами, все це буде занесено в електрону площину. Ще у 2016 році ми думали над тим, як зробити систему непідробних виробів, але тоді у нас не вистачало коштів. У нас можна зробити те, на що потім буде із заздрістю дивитися весь світ. Електроні вибори будуть коштувати менше ніж звичайні. Подібну ініціативу можна спочатку впроваджувати на рівні місцевого самоврядування, району, області. Це коштує копійки.

Ми з нашою політичною силою зараз шукаємо гроші, щоби вкладатися в ті речі, які будуть актуальні не лише в Україні, але й в глобальному масштабі. Національна ідентичність і гуманітарні питання безперечно важливі, але ми хочемо пропагандувати думки про майбутнє. Я не кажу, що американський IPhone це погано, але якщо у нас не буде свого “IPhone” в якихось інших галузях, то у нас взагалі нічого не буде.

Не світ змінюється, його змінюють конкретні країни і конкретні компанії. “Суспільство майбутнього” має бути прообразом держави майбутнього і я вірю, що у нас це вийде. Ми ставимо стратегічні цілі і за 5-7 років, сподіваюся, виконаємо свій план.

Повертаючись до ідеології. Нам, звичайно, найближчий націоналізм. У нас є чіткі позиції з низки питань. Але, знову ж таки, ми не плануємо виносити націоналізм на перший план. Мрії націоналістів мають бути не про те, що буде Україна з українською історією та мовою, а про те, що українська мова має бути актуальною в усьому світі.

Що буде з організацією С14? Вона буде як раніше виходити на протести, брати участь у “вуличній” політиці?

Зараз С14 вливається в нашу партію. Крім цього, до нас приєдналися різні ветеранські рухи, люди з політичним досвідом. Ми знайшли однодумців на Хмельниччині, Львівщині. Є люди в Дніпрі, в Полтаві. Зараз ведуться перемовини в інших містах. Зараз триває формування Наглядової ради з найбільш незалежних громадських експертів, які доєднаються до нашої діяльності.

«Суспільство майбутнього» не є проектом чи перейменуванням С14. Ми збираємо більш зрілих людей, які готові брати на себе відповідальність і вирішувати завдання більшого масштабу. Водночас, я не відрікаюся від своєї попередньої діяльності в С14, де ми зробили багато того, чим пишаємося. Ми були дуже ефективними в своїй справі, але пора йти далі.

Членів С14 дуже часто у ЗМІ називають радикалами. Беручи до уваги нещодавню історію з “Громадським” (С14 подала до суду і виграла справу у “Громадського”, яке назвало С14 неонацистами, – ред.), на вашу думку, українські ЗМІ справедливо ставляться до націоналістичних рухів?

Українські медіа дуже часто ставляться до націоналістів упереджено і це є частиною інформаційної політики Росії і Європи. Їхня задача – не допустити тут появу ефективних і незалежних політичних сил. Це заважатиме всім – і нашим економічним конкурентам, і нашим прямим ворогам. Для націоналістів вони придумали нішу “радикалів”, які “створюють міжетнічні проблеми” чи щось інше негативне. Насправді ж, за рахунок сили українського націоналізму у нас немає етнічних проблем, які є в Європі чи навіть в Росії. Наші інстинкти самозбереження і самозахисту можуть створити безпеку іншим національностям. Якби було реалізовано те, що пропагує, наприклад, “Громадське”, то була б повна вакханалія в крові. Ми бачимо, до чого скочується Європа. Націоналісти є запобіжником від того, щоб такого не сталося в Україні.

Медіа, зокрема проросійські, будуть бити і по “Суспільству майбутнього”, бо ефективна і незалежна влада в Україні не потрібна нашим суперникам. Ті фонди, які утримують згадане вище “Громадське”, ставлять завдання здійснювати інформаційні атаки під видом журналістської діяльності, це елемент їхньої зовнішньої політики. Коли ми затримали проросійського терориста Лусваргі, то “Громадське” назвало нас “неонацистами”. Бо їхнє першочергове завдання – нашкодити нам, оскільки їхні спонсори не зацікавлені у тому, щоб в Україні були успішні націоналістичні структури.

Ви розповіли про політичні і культурні проблеми в Європі. А які проблеми зараз є в Україні?

У нас своя криза – слабка державна влада в воюючій країні. Це несе за собою і економічні, і гуманітарні проблеми. Влада Зеленського викинула до біса всіх, хто сидів у Верховній Раді десятки років, але їх замінили некомпетентні люди. Відбулося перезавантаження системи, але без впровадження сучасних програм. Нас чекає турбулентність, аналогічна історії з “формулою Штайнмайєра”. В Європі таких проблем немає, бо там більш компетентний рівень державної політики. Їхня криза більш ідеологічна і цивілізаційна – Brexit, криза у Франції, Італії. Європу насправді лихоманить набагато сильніше, ніж нас.

Наше завдання – в умовах слабкої Європи бути готовими, що не українці їхатимуть на Захід працювати, а наші заробітчани будуть повертатися сюди, до нас їхатимуть корінні жителі інших країн через незадоволення економічним, безпековим становищами та культурною ситуацією у себе на батьківщині. Це звучить як анекдот, але десь у 2050 році це дійсно може статися. Такі прогнози озвучують не якісь націоналістичні політтехнологи, а люди з ліберального середовища.

Багато європейців практикують внутрішню міграцію – переїжджають з міст в села, де поки що переважає корінне європейське населення. Це стосується в першу чергу країн Скандинавії. Те, що раніше здавалося неймовірним поступово починає відбуватися, нам треба готуватися до ролі локомотива Європи. Але Європи патріотичної, яка буде бачити своє майбутнє з вірою в свою державу і свою націю.

Мультикультурний проект ЄС призвів до того, що не вони дали світу свою ідею, а світ прийшов до них і показав, що “хлопці, ваша ідея не працює”. Я бачив на власні очі Францію, Німеччину, Швецію, країни Балкан. Хорватія, наприклад, тримається за рахунок того, що там не високий рівень економічного розвитку. Але у них набагато стабільніша політична система і немає анархії, яку ми бачимо в Парижі.

Уявімо ситуацію, що ви опинилися на одному острові з Гужвою, Шарієм, Лукаш і Портновим. Що будете робити?

Що я буду робити? Складне питання. Так як Шарій боягуз, він будуватиме для нас всіх курінь. Гужва може працювати лише за російські гроші, тому не зможе допомогти в цьому Шарію. Але Гужва такий товстенький, що може бути диванчиком. З іншими треба думати, якось домовимося. Вбивати їх однозначно не варто. Думаю, що коли вони не матимуть російського фінансування, то одразу відчують себе живими людьми. Зараз вони працюють пришелепуватими ретрансляторами російських ідей, але я вірю, що глибоко всередині вони люди. Треба лише зняти їх з голки російських рублів.

Спілкувався Дмитро Шутаєв.

Читайте також інтерв’ю ІНФОРМАТОРа з відомим медіа-аналітиком, громадським діячем та політичним консультантом Олексієм Ковжуном.