Співголова Німецько-української історичної комісії Ярослав Грицак назвав безсенсовим один із основних арґументів Міністерства закордонних справ ФРН, котрий німецькі дипломати використали для обґрунтування неможливості визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом, – а саме той арґумент, що поняття “геноцид” було прописане у міжнародному праві аж укінці 1940-х років, а тому воно не годиться для характеристики Великого голоду.
Про це Ярослав Грицак сказав у інтерв’ю “Німецькій хвилі”, коментуючи розгляд петиційним комітетом Бундестаґу петиції про визнання Голодомору геноцидом.
Аргументи МЗС Німеччини він назвав “такими, що не мають жодного сенсу”. “Поняття геноциду, яке було прийнято ООН, є штучно звужене, по суті, кастроване. Тобто українська сторона мала би пропрацювати правову сторону”, – сказав Грицак.
Український історик нагадав про те, що визначення злочинів геноциду у Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, ухваленій ООН 1948 року, були значно звужені під тиском СРСР. Зокрема, з конвенції зникли усі згадки про політичні аспекти.
Ярослав Грицак, хоч сам і вважає Голодомор геноцидом, каже, що ініційованій українською громадою петиції забракло обґрунтування та доказової бази. Зокрема, “бракувало документів, які могли би дати точніше правове означення геноциду”.
Також Ярослав Грицак відкинув закиди українського посла у Німеччині Андрія Мельника, котрий звинувачував Німецько-українську історичну комісію, а насамперед українську її половину і передусім – самого Грицака, у бездіяльності.
“Ми не є державною інституцією, ми – добровільне об’єднання істориків, українських та німецьких, які вирішили показати свою солідарність з Україною під час російської агресії 2014 року, виступивши з цією ініціативою. І ми не беремо жодної копійки від української держави”, – сказав Грицак.
При тім Ярослав Грицак визнав, що в Німецько-українській комісії істориків немає консенсусу щодо трактування Голодомору як геноциду. Водночас, він запевнив, що всі її члени одностайно визнають Голодомор жахливим і спланованим злочином проти людяності. “Справа в тому, що треба довести намір – що Сталін хотів винищити саме українців. Такий намір довести неможливо, тому що поки що не знайшли документів. Ми можемо знайти дуже багато документів, чи фактів, чи спогадів, які дають опосередкований доказ, але не дають прямого доказу”, – пояснив Грицак.
Німецький співголова комісії з Мюнхенського університету Мартін Шульце Вессель іще категоричніший щодо позиції українського посла Мельника. Він зазначив, що тема Голодомору є однією з тих, котрі комісія опрацьовувала за лічені роки своєї роботи, взявши, зокрема, участь у великому тематичному симпозіумі в Києві 2017 року. “Тобто це, само собою, є важливою темою для нас, і посол Мельник мав би про це знати, адже я широко поінформував його про це, коли він відвідував мене в Мюнхені”, – додав Шульце Вессель.
Сам Мартін Шульце Вессель вважає: “Голодомор можна розглядати у взаємозв’язку з іншими кампаніями переслідування в Україні. Адже ще до початку Голодомору Сталін виступив проти інтелігенції та духовенства. Між 1926 та 1932 роками були вбиті десять тисяч українських представників духовенства, десятки тисяч представників інтелігенції були вислані до Сибіру. Це створює спільний контекст із Голодомором, який дозволяє дійти висновку, що йшлося про геноцид”, – сказав німецький історик.
Нагадаємо, посол України у Німеччині Андрій Мельник після розгляду в Бундестазі петиції про визнання Голодомору геноцидом заявив, що він вважає незадовільною роботу комісії і наполягає на її переформатуванні.
Нагадаємо, митрополит Київський і всієї України провів панахиду біля Меморіалу жертвам українського Голодомору-Геноциду 1932-1933 років у Вашингтоні.
