Юристів вважають людьми цинічними і достатньо меркантильними. Хоча коли на кону держава та її спроможність виступати гарантом законності й порядку, правовий цинізм має звестись виключно до слідування букві закону, а меркантильний інтерес – до забезпечення суспільної справедливості. Інакше, як переконує правник і громадський діяч Володимир Гавриш, ми приречені на самознищення.
Попри те, що він уже майже 10 років являється засновником юридичної компанії «Гавриш і партнери», його важко назвати виключним адептом юриспруденції. Адже наряду із захистом закону, в його біографії і робота з депутатами, і благодійна діяльність. Так як зауважує він сам, все це лише просте бажання робити те, що ти можеш, там, де ти є і з тим, що маєш.
Назвати Володимира Гавриша представником так званої «золотої молоді» складно. Він із простої сім’ї з шахтарського Нововолинська, що на Волині. Ще зі шкільних років проявляв активність в громадському житті міста. Певною мірою переломними стали події Помаранчевої революції 2004-го року. На той момент Гавриш уже встиг покинути Нововолинськ, переїхавши на навчання до Києва. Але і тут бажання змін довкола себе зіграли свою роль. Він став постійним учасником різноманітних молодіжних рухів, реалізував Національний молодіжний конкурс «Студент країни».
Бурхливе громадське життя змусило частково переглянути і власні пріоритети щодо професії. Адже починав Володимир Гавриш здобувати освіту в галузі стоматології. Пізніше отримав диплом фармацевта. Однак, досвід в законотворчому процесі разом з одним із мастодонтів української політики Григорієм Омельченком, помічником якого Гавриш був більше 4 років, підштовхнули його до здобуття ще й юридичної освіти.
Але, як зізнається він сам, фармація і право дуже схожі за природою свого покликання, оскільки в обох професіях ти відповідаєш за людей та їх безпеку.
«Допомога тим, хто цього потребує. У свій час саме це спонукало мене піти в медицину. Та побачивши стан правового нігілізму в країні, а також зашкалюючий запит на соціальну справедливість, в певний момент я зрозумів, що правове оздоровлення країни на порядок важливіше, аніж фізичний стан окремо взятої людини», – пояснює свої погляди Володимир Гавриш.
І ця проблема сьогодні, за його словами, не менш важлива, попри увагу всього світу до ситуації зі здоров’ям на фоні пандемії COVID-19.
Однак, наряду з юридичною практикою Гавриш не полишає роботи і з громадськими проектами. Він одним із перших підтримав освітній проект «Обдаровані школярі Волині», одноосібно реалізував благодійний марафон «Подаруй дитині усмішку», конкурс «Море моїх мрій».
Та сьогодні, на думку Володимира Гавриша, країні замало просто хороших справ. «Сучасний світ переживає серйозні економічні потрясіння в світлі коронавірусу. В українських реаліях вони особливо болючі, адже накладається ще й депресивний та закостенілий стан багатьох процесів в державі. І справа не лише в корупції, чи правосудді, через які ми втрачаємо інвестора, але й у тому, що нам немає чого пропонувати світу», – з песимізмом констатує правник. При цьому він додає, що наразі ми ще тримаємось частково за рахунок більш менш вдалої кон’юнктури цін на вигідних для нас сировинних ринках, але що у випадку їх просідання?
«Кейс товарів чи послуг з високою доданою вартістю, які Україна здатна експортувати у світ занадто малий, щоб сподіватись на стрімкий ривок. А тому якщо хочемо не задихнутись в марафоні економічного відновлення світу уже на старті, треба розвивати технології. І не лише через державу, приватний бізнес, але й благодійну підтримку появи таких продуктів та стимулювання молодого покоління до їх створення», – розповідає Гавриш.
За його словами, саме з цією метою серед своїх колег по бізнесу в різних куточках України він активно просуває ідею спільної соціальної колаборації для підтримки технологічних проектних рішень по вирішенню актуальних проблем в суспільстві. Від культури, до соціальних викликів, від питань в освіті, до проблем в медицині.
Яким буде кінцевий формат такої підтримки та на стільки масштабною вона буде, Гавриш поки не зізнається. Хоча й констатує, що головне в цій історії не назва, бюджет, чи формат, а кінцева мета – зробити країною сучасною. А це можливо лише через інвестиції в людський потенціал прийдешніх поколінь і підтримку тих рішень, які вони здатні згенерувати для зміни самих себе і країни загалом.
