Сергій Чаплигін. Щодо деяких аспектів теології визволення

«…розірви окови неправди, розв’яжи узи ярма, та гноблених відпусти на свободу, й скинь усіляке ярмо.» (Іс. 58:6)

“Християни надають перевагу мові миру. Але тим не менше, коли диктатура нищить права особистості, коли іншим шляхом неможливо досягти блага для нації, коли зачиняються канали діалогу розуму та взаєморозуміння, церква говорить про законне право на повстанську боротьбу”.

Архієпископ Сан-Сальвадору Оскар Арнульф Ромео

“… Відповідно до змін в основних структурах, здійснених нашою революцією, різдвяним святам повинні повернутися їхній справжній народний та християнський характер. Тому забороняється усілякого виду торгівля, оголошення та реклама, що розповсюджується засобами масової інформації, які згадують Різдво та все, що пов’язано з датою народження Христа, для прискорення продажу товарів та послуг”.

З Постанови Сандіністського фронту національного визволення

Феномен революційного католицизму, який діє в Латинській Америці, неможливо оминути увагою. Політична модернізація християнства (під “модернізацією” ми маємо на увазі той напрям думки, де біблійні сюжети отримують сучасне значення), являє собою християнську революційну альтернативу сучасному станові, яка проявляє себе у застосуванні теоретиками теології визволення таких авангардних напрямків, як-то: пряма дія, повстанська естетика та ін.

Теологія визволення бере свої початки з 1968 року, коли відбулася ІІ Конференція “Єпископальної ради Латинської Америки” (СЕЛАМ) на якій був оголошений “Маніфест єпископів Третього світу”. В маніфесті піддавалася різкій критиці політика та соціально-економічний курс, причиною бід народних мас оголошувався капіталізм як “соціальний гріх” – несправедливий, антихристиянський, що веде до руйнування особистості та творення неорганічних, відчужених від людини, позбавлених благодаті суспільних структур.

Розглянемо деякі основи світогляду теології визволення.

Саме визначення “теологія визволення” вперше прозвучало в 1971 році з вуст перуанського теолога Густаво Гутьерреса, який на цитатах зі Св. Писання та на історичних прикладах довів, що спасіння душі та безкомпромісна боротьба за земну справедливість в сутності є одним процесом. Він визначив три рівня цієї боротьби (“три кроки до свободи”), які має вести кожен християнин:

Перший рівень (соціально-економічний та політичний) – визволення людини від гноблення та визиску шляхом революції в ім’я Христа. Воно висловлює надії знедолених народів та класів;

Другий рівень (історико-антропологічний) визволення – завоювання повної творчої свободи, побудови “нового світу” та “нової людини”. Передбачає визволення кожної суверенної особи в усіх її людських вимірах;

Третій рівень (сакральний) – визволення від гріхів та з’єднання людини з Богом, шляхом тотальної боротьби зі злом.

Слово “визволення” теолог відносить до біблійних джерел, де Христос звільняє людину від гріха як джерела усілякої ворожості, несправедливості та гноблення. І якщо людині дана можливість жити в єднанні з Христом, то це є основою для єднання всього людства і повинно надихати діяльність людини в історії.

Сучасна капіталістична (або пост-капіталістична) система є нічим іншим, як “соціальним гріхом”, і має дзеркально-протилежну “звільненню” ієрархію відповідностей.

“Гріх із самого початку передбачений в структурах гноблення та визиску людини людиною… Відповідно, гріх є фундаментом відчуження, що призводить до ситуації несправедливості… Неможливо зрозуміти його конкретні прояви без розуміння базису, що його породжує. І навпаки, визволення від гріха вимагає радикального визволення, яке в свою чергу, необхідно передбачає визволення політичне”.

Особистий гріх породжує несправедливі й позбавлені благодаті суспільні відносини та врешті сам капіталізм – устрій, що є проекцією особистого гріха на загальний рівень і перетворює його на “соціальний”, тобто, спричиняє творення “гріховних” соціальних структур.

Концепція Гутьерреса наголошує на тому, що треба “не обмежуватися роздумами про світ, а прагнути стати частиною процесу життя, аби змінити цей світ”.

Гутьеррес був соціалістом (один із його творів має символічну назву: «Маркс та Ісус») і так визначав діалектику теології визволення: “З точки зору діалектики термін “примирення” – це подолання того, що породило гріх несправедливості, тобто шлях до “примирення” можливий тільки через соціальну революцію”.

Тематика революції проходить червоною ниткою у всіх творах теоретиків теології визволення:

“Насилля – складова частина капіталістичної системи, за його допомогою пригнічених тримають в підлеглому стані, і знищення такого порядку не суперечить ідеям створення братського суспільства, ідеям першого політичного в’язня, вбитого владою Стародавнього Риму та Стародавньої Юдеї – Ісуса Христа”

Леонардо Бофф

Факт виходу юдеїв з Єгипту під керівництвом Мойсея та їхній перехід до Ізраїлю надихнув аргентинського філософа Енріко Дюсселя до “Залишення Єгипту”. Він вважає, що вихід з Єгипту є прямою дією, направленою супроти позбавленої благодаті Системи: “Реформістські моральні теорії задають собі питання: як бути добрим в Єгипті, приймаючи Єгипет як існуючу систему? Мойсей навпаки, питає: як вийти з Єгипту? Вихід з Єгипту проходить через критику економіки, перетворюючись в етичне звинувачення еко-політичної системи на рівні структурної та історичної макроеко-політики”.

Єгипет – це синонім сучасної Системи, власне, “сучасного світу”, ворожого ідеалам Віри. З Єгипту треба “вийти”, “звільнитися”, якщо треба, то й супроти волі “фараона”, супроти “світоправителів темряви віку цього”.

“Говорити про визволення означає зрозуміти, який тип гноблення практикується в нас, тобто зрозуміти, що є владою гріха, яка несправедливо гнобить нас. Мова йде про порядок, який встановився в пануючій сукупності; такий порядок не варто поважати. А якщо цей порядок має закони, підкорятися ним – гріх. Навпаки, тоді нелегальні дії, що були здійсненні всередині несправедливої сукупності, є добрими справами, тому що вони входять до процесу визволення, вони знаходяться над встановленим порядком та його законами. Акт визволення – це протизаконний акт… Вихід з Єгипту був протизаконним актом для фараона, тому що фараон забороняв визволення, але, навпаки, це була виключно добра дія, тому що вона підтверджувала Закон (Божий). Закон не мертвої “сукупності”, але нового порядку, поставленого на службу Богові, Який відкидав існуючий порядок”.

Іншою, центровою фігурою в теології визволення, але вже й практиком, став нікарагуанський священик Ернесто Карденаль. Саме його вплив на революцію сандіністів зробив останню архетипічною для теології визволення.

Коли в 1979 році в Нікарагуа перемогла ліва Сандіністська Революція одразу відбувся з’їзд істориків та богословів Латинської Америки під назвою “Християнська віра та Сандіністська революція”. На ньому було проголошено, що релігійна віра та революційна діяльність – сумісні.

“Революційне насилля не протирічить постулатам християнського вчення, яке завжди відстоювало права народів та окремих особистостей захищатися зі зброєю в руках. Застосовувати насилля для завоювання свободи є законним. Фома Аквінський сказав, що солдат, який веде боротьбу за праве діло – все одно, що святий”.

Було оголошено “дію замість слів”, та що “членами справжньої Церкви Тіла Христового є тільки ті, хто бореться за визволення”.

Говорячи про теологію визволення, неможливо не згадати слова Ернесто Че Гевари: “Коли християни приєднаються до соціальної революції, вона стане непереможною”.

Саме екзистенціоналізм теології визволення підіймає сенс революції до вершин релігійного переживання та метафізичного вибору.

“І позвертає він працю чужу, і її не ковтне, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде… Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його! Немає останку з обжирства його, тому нетривале добро його все: за повні достатку його буде тісно йому, рука скривдженого прийде на нього! Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане”. (Йов 20: 19 – 22, 24, 27)

Амінь.

Сергій Чаплигін

для ІНФОРМАТОРа

загрузка...
Загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

Загрузка...