Семен Соха. Кінець епохи Кернеса

Семеном Соха — молодий політик та активіст, що очолює харківський осередок всеукраїнського руху «Традиція і Порядок».

Семен виступав співорганізатором акцій протесту проти підвищення вартості проїзду в громадському транспорті, а сьогодні бореться проти повернення проспекту Григоренка імені маршала Жукова.

Петро Григоренко був радянським генералом та учасником Другої світової. Саме тому, коли в рамках декомунізації його ім’ям назвали проспект (до 2016 року — проспект Жукова), рішення здавалося компромісним для всіх харків’ян.

Фото – Семен Соха

Чому, на вашу думку, міський голова Генадій Кернес хоче повернути стару назву?

Торги з новим головою держави. Така вишукуна форма шантажу. Кернес дає сигнали столиці:  закрийте очі на мої брудні справи, а я забезпечу стабільність в регіоні. Цю ж карту він розігрував у 2014-му році.

Паралельно він мобілізує проросійський електорат перед парламентськими й міськими виборами.

10 травня в стінах Міськради відбулося засідання з топоніміки. Ви були присутні там?

Так, ми оперативно прибули до Міськради, дізналися про засідання буквально за годину до його початку. Практика показує, що незаконні дії місцева влада намагається легітимізувати без зайвої уваги з боку громадськості. Тобто на подібних виконкомах може виноситися питання до розгляду й голосування. Якщо немає протилежної сторони, яка проти, то рішення приймається одностайно, у «підкилимному» форматі. Подібним чином, 15-го травня ми відвідували комісію на якій могло розглядатися питання щодо знесення намету на площі Свободи. Тому не лише на вулиці, а й в кабінетах захищаємо інтереси українців.

Питання, які стосувалися безпосередньо перейменування проспекту Григоренка, обговорювалися?

Ні, того разу воно не обговорювалось. В першу чергу, через нашу присутність. Бо велась пряма трансляція за якою слідкували сотні людей. Через нашу присутність їм би не вдалося створити ілюзії одностайності.

Петиція про перейменування, яка з’явилася на сайті міськради 8 травня, менш ніж за добу набрала необхідну кількість підписів. Тепер її мають розглянути на черговій сесії.

За 40 хвилин була опублікована петиція Геннадія Адольфовича. Впродовж двох днів із другої спроби розглядалась моя петиція «Геть червоних катів з українських міст».

Підсумкова відповідь: «не публікується». Причини не пояснювали, реакція відсутня. Виходить, система петицій контролюється мерією в ручному режимі.

У моїй петиції йшлося про ветування перейменування і знесення намету «Усе для перемоги», та висувалася ініціатива створити на його місці меморіальний комплекс «Тріумф спротиву». На жаль, харків’ян не почули.

Знову плануєте мітингувати в сесійній залі? Останній ваш пікет був проведений прямо під час засідання міськради на чолі з мером Геннадієм Кернесом. Словесні баталії та нові гострі висловлювання спостерігали сотні харків’ян у прямому ефірі.

Ми вже мали досвід висловлювати свою позицію на сесії міської ради, де показали, що містом керує не «феодал», а громадськість, яка хоче й може бути почутою. За моєю інформацією, наступну сесію з травня перенесли на кінець червня. Схоже, що місцевій владі не дуже хочеться пережити пряме спілкування з громадськістю ще раз.

В Інституті національної пам’яті заявили, що вже мають практику протидії саботажу декомунізації через адмінсуди. Чи є вірогідність, що Кернес знову не буде дотримуватись рішень суду, як це було з тарифами?

Звісно, що є. На думку Кернеса рішення суду по тарифах начебто має політичне забарвлення, хоча усю політику розводить лише міська рада, бо харків’яни лише захищають свої права.

Проблем у Харкові дійсно багато.

Ширма діяльності Кернеса працює, тому певна частина харків’ян голосують за нього, але це люди старої формації, які або завжди голосують за владу, або мають обмежені уявлення про органи влади та їх обов’язки. Вони не бачать корупції, не бачать поборів і холодної води взимку, якщо до того, в їх двориках поставили умовні лави, парк косметично підправили, десь провели чергове свято, парарельно розпилявши місцевий бюджет.

У планах міськради та особисто Кернеса знести волонтерський намет на площі Свободи. Вже були спроби це зробити, але харків’яни не дозволили. Ви неодноразово говорили про необхідність встановити монумент на місці намету. Вже є уявлення, яким він має бути?

Про монумент говорити трохи зарано, наразі в нас є символ – це  намет «Все для перемоги». Згодом, коли будуть виділені кошти в місцевому бюджеті, коли буде розроблений проект погоджений на громадських слуханнях, зможемо говорити про створення монументу «Тріумф спротиву». Суть концепції полягає в тому, щоби висвітлити військові подвиги українського народу. Для Харкова це буде важливою подією, бо тут була перша столиця окупованої радянськими військами України, тут постійна напруга між українцями і проросійськими, тут прифронтова область. Не менш важливо, Харків виховує тисячі неймовірно розумних талановитих молодих людей, які своєю працею рухають вперед Україну. Ці внески харків’ян у спільну національну справу варто увіковічнити.

Ви особисто готові керувати проектом?

Особисто для мене буде важливо контролювати перебіг проекту від початку обрання ідеї до моменту відкриття. Чому? Бо я уявляю собі запропоновану концепцію, і не хочу, щоби на цьому хтось загубив декілька мільйонів гривень. Я бачу задачу в забезпеченні прозорості реалізації цього проекту.

Ви один із перших, хто голосно поставив під сумнів міф про «міцного господарника». Чому харків’яни на чергових виборах на пост очільника міста продовжують обирати Кернеса?

«Міцний господарник» – це апріорі радянський рудимент. Культ червоного директора, який вирішує  всі проблеми. Ми ж пропонуємо все брати у свої руки. Демократія далека від досконалості, але її позитвні сторони ми мусимо використати сповна.

Повертаючись до Кернеса, дійсно, результати його роботи можна оцінювати крізь всі терміни перебування при владі, а вони невтішні. Постійні корупційні скандали, проблеми із сумнівним фінансуванням проектів, недолуга інфраструктура та мережі міських артерій, які постійно вимагають ремонту, підвищеного догляду тощо. Помилковим є порівняння одного міста з іншим менш успішним з маніпулятивним підсумком: так ми ще добре живемо! Слід рівнятися на ліпше й завжди вимагати більшого. Будь-який урбаніст, який погляне на наші вулиці розпише не одну статтю, що вимагає змін: відсутність велоінфраструктури, належних зон відпочинку в парках, часті затори й розбитий асфальт, відсутність дренажу води, історичні будівлі, які розвалюються на очах.

Щодо електорату Кернеса – це ті, хто погоджується з неповагою до себе. Також, не забуваємо про колосальний адміністративний ресурс.

Людям нав’язали вибір без вибору. Ніби ліпшого не буде. Але здорове та політично свідоме суспільство має інструмент впливу на погане самоврядування. Це голос на виборах, який має відображати не масштаб виборчих фальсифікацій та колуарних домовленостей, а ставлення людей до політика та чиновника.

Фото – Семен Соха

Ви добре знаєте місто? Можете назвати п’ять головних проблем Харкова, які ігноруються місцевою владою?

Харків вимагає догляду й динаміки, не вистачає мера, який наведе лад і виведе місто у фарватер європейських туристичних мап. Ми говоримо не про радянського господарника, а особу, яка вміє збільшувати бюджет не зборами й поборами, а інструментами ринкової економіки, яка сприймає місто не як годівницю, а любить його, бо це його дім.

Мій топ-5 проблем міста:

1) Сприяння Кернесом нецільовій, неефективній витраті ресурсів міського бюджету. Десятки мільйонів гривень спускаються в кишені конкретних родин, керівників.

2) Відсутність догляду, і як наслідок руйнація архітектурних пам’яток. Зробіть крок від центральних вулиць і побачите занедбану історію міста, що захищається лише на словах.

3) Закритість місцевих владних інституцій.  Вас там не чекають. Якщо ти простий громадянин і хочеш потрапити на засідання міської ради, майже неможливо поговорити з представниками департаменту міста, подати рекомендацію тощо. Коли згори не чують простих громадян, виникає конфлікт, агресія, яка врешті-решт веде до цілковитого деструктиву в будь-якій системі.

4) Постійні проблеми з гарячою водою, з опаленням через «неочікувану зиму», через зношеність мереж, через штучні обмеження щодо заощаджень.

5) Мій особистий біль – це дитячі майданчики, яких не те, що в Харкові, але й в Україні немає. Різнокольоровий металобрухт, який встановлюється перед виборами не рахуємо. Це складна технологія контрольованих ризиків, природніх матеріалів, пізнавальних процесів, які в нас не використовуються через, що подібні місця перетворюють на клуб фанатів алкогольних угарів вдень і вночі.

Цікаво дізнатися про організацію, яку представляєте ви, «Традиція і Порядок». Яку діяльність ви ведете в Харкові?

У Харкові у нас широкий вектор роботи: від культурно-освітніх до воєнно-спортивних заходів. Ми регулярно проводимо конференції на правові та філософські теми, обговорюємо актуальні питання розвитку України, організовуємо літературні вечори та концерти, друкуємо власний журнал. Також, ми всіляко підтримуємо Православну церкву України.

Ми реагуємо на запити нашого членства, щоб йому хотілося реалізовувати, потім аналізуємо наявний стан і завдання в харківському політичному, студентському, воєнному інших просторах. Від цього будуємо свою політику розвитку. Наразі, «Традиція і Порядок» перший консервативний рух в Україні. Запит на політичну силу такого ідеологічного спрямування колосальний. Тому відповідальність на нас подвійна.

Руху лише два роки, але власними зусиллями досягнуто об’єднання й утримання багатотисячного колективу молоді та людей старшого покоління, коли всі дихають єдиним бажанням: служити своєму народові.

Спілкувався Василь Тростянець 

для ІНФОРМАТОРа

загрузка...
Загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

Загрузка...