Ця людина в 30-х роках минулого століття об’єднала націоналізм з анархо-синдікалізмом. Результатом цього стало створення Хунти Націонал-Синдікалістського Наступу, яка пізніше об’єдналася з Іспанською Фалангою.
Раміро Ледесма Рамос народився 23 травня 1905 року в містечку Альфарас-де-Сайяґо, що знаходиться у провінції Самора. Він був четвертою дитиною у родині потомствених вчителів, а тому любов до знань отримав з молоком матері. Свою першу статтю Раміро опублікував вже у 14 років у місцевій газеті «Діаріо Меркантиль». У віці 15 років, маючи діяльний та неспокійний характер, він усвідомлює, що у рідній кастильській глушині для нього немає жодних перспектив, і вирішує переїхати до Мадрида. Батько влаштовує його до училища навчатися на поштового службовця. У 1921 році Раміро Ледесма складає екзамени й починає працювати на пошті в Барселоні. Дивовижно – люди, які насправді серйозно вплинули на хід історії, дуже часто займали найскромніші посади та були «невдахами» із системної точки зору. Так, наприклад, теоретик революційного синдикалізма Жорж Сорель, чиї праці мали величезний вплив на всі революційні вчення ХХ століття, і якого однаково шанували і в СССР, і у Фашистській Італії, все життя пропрацював транспортним чиновником. А ідеолог націонал-більшовизма Ніколай Васільєвіч Устрялов працював бібліотекарем на Китайсько-Східній залізниці, але при цьому його праці мали величезний вплив на політичну ситуацію у СССР.
Згодом Раміро Ледесма Рамоса переводять до Валенсії, у 1924 році він знову повертається до Мадрида. Тут він вирішує зайнятися власною освітою і вступає відразу на фізико-математичний, філософський та літературний факультети найбільшого ВНЗ Іспанії – Мадридського університету Комплутенсе. В університеті він вивчає французьку та німецьку мови, які опанував досконало. Перекладає іспанською мовою «Математичну філософію» В. Бранда й М. Дойчбена. Як зазначалося вище, Рамос рано почав писати: у 17 років він написав «Пустоту», потім «Молодого Самогубця». У 1924 році Раміро Ледесма пише «Печатка смерті» – свій єдиний роман, присвячений Міґелю де Унамуно, своєму улюбленому письменнику. Його філософські погляди знаходилися під впливом Германа Кейзерлінґа, Фрідріха Ніцше, Освальда Шпенґлера, Йогана Фіхте та Мартіна Хайдеґґера, чиї праці Раміро активно популяризував в іспанських філософських колах.
Раміро Ледесма Рамос багато пише для таких видань, як «La Gaceta Literaria» та «Revista de Occidente». У ці роки він знайомиться з багатьма відомими іспанськими вченими й стає одним із улюблених учнів Хосе Ортега-і-Гассета. І все ніби зрозуміло. На горизонті майорить слава вченого мужа, ще трохи й іспанська культура отримала би ще одного видатного інтелектуала. Але ж ні. Раміро Ледесма розвертається на 180° і з головою поринає у вир радикальної політичної боротьби. Трапляється, що людина плює на роботу з хорошою заробітною платнею, на кар’єрний ріст, на перспективи, на мирську славу й починає займатися тим, чого вимагає його душа, а не тим, що від нього хоче Система. Згадаємо Теодора Качинського, який кинув успішну наукову кар’єру (а він би і Нобелівську премію отримав би з часом) і почав власне повстання проти сучасного світу. Своїм переходом до активної політичної діяльності Ледесма дуже здивував тих, хто знав його раніше, під час співпраці з «Revista de Occidente». Отже, дауншифтінґ (від англ. downshifting) іспанської школи. Філософія, що стала хімією. Раміро Ледесма Рамос розуміє, що Іспанія перебуває у катастрофічному становищі. Від колишньої величі й могутності не лишилося нічого. Політична ситуація є вибухонебезпечною – з одного боку країна знемагає під гнітом паразитарної олігархії та великого капіталу, а з іншого – більш ніж можливою є революція у виконанні коаліції лівих сил, що призведе то втрати національного суверенітету – Іспанія стане васалом (якщо не колонією) СССР. Увагу Рамоса привертають сучасні йому потужні націонал-революційні рухи тих років – націонал-соціалісти в Німеччині і фашисти в Італії.
Ледесма розуміє, що Іспанії потрібна революція, але не та, про яку на кожному кроці кричали комуністи й анархісти, не та революція, що розпеченим залізом викорчувала б національну ідентичність і традиції в ім’я «світової революції» й «загальнолюдських цінностей», а Nuestra Revolution – Наша Революція, національна та соціальна.
Політичну діяльність він розпочинає на голому ентузіазмі – без покровителів та фінансової допомоги ззовні, але з найголовнішим своїм капіталом – величезними теоретичними знаннями й фанатичною вірою в ідеали. «Він розпочав одну із найгероїчніших авантюр у політичному житті сучасної Іспанії» – писав Р. Кінтанілья.
Ледесма починає видавати журнал «La Conquista del Estado» (Ла конкіста дель Естадо – Завоювання Держави), у якому викладає свої політичні погляди, довкола видання згодом збирається товариство однодумців. У першому номері журналу, який вийшов 14 березня 1931 року, було опубліковано їх політичний маніфест: «…Держава має отримати всю повноту влади… Викорінення теорії й практики марксизма – вимога нашої епохи. Комуністичній спільноті й державі ми протиставимо цінності спільноти, побудованої за принципом ієрархії, національну ідею та ефективну економіку. Затвердження принципів іспанізма. Синдикальна структура економіки… Використання методів «actión directa» (прямої дії) проти старої держави та старих політично-соціальних груп старого режиму…» Незабаром Раміро Ледесма Рамос за свою політичну діяльність потрапляє до тюрми Модело на 10 діб.
Спочатку група Рамоса не могла похвалитися яким-небудь впливом на політичне життя в Іспанії. Всілякі «жартівники» із офіційних партій, що позапливали жиром, полюбляють цитувати Владі міра Лєніна з приводу політичних «маргіналів»: «Вузьким є коло цих революціонерів. Дуже далекі вони від народу». Як і більшість ленінських цитат, ця теза вирвана із контексту. Тому що далі у Лєніна написано: «Але їх справа не пропала. Декабристи розбудили Герцена. Герцен розгорнув революційну агітацію». Так і в нашому випадку, своїм політичним маніфестом Раміро Ледесма заклав теоретичні підмурки іспанського націонал-синдикалізма.
З 25 липня по 10 жовтня 1931 року журнал не видавався. Невдовзі про себе заявила Junta Castellana de Actuación Hispánica (Кастильська хунта (рада, союз) іспанської дії), створена Онесімо Редондо Ортега, який закликав боротися за «Іспанію велику і насправді вільну». Лідери обох організацій знайомляться, але співпрацювати починають не відразу. Редондо був радикальним «old school» (олд скул – в пер. З англ.. – стара школа, старий гарт) католиком, тоді як Раміро Ледесма Рамос був антиклерикалом, а деякі його праці навіть потрапили до в Index Librorum Prohibitorum (з латини – Список заборонених книжок) – список публікацій, заборонених Римо-Католицькою Церквою. Але обставини підштовхнули їх до об’єднання, і було досягнуно згоди про об’єднання двох груп в єдину організацію – Juntas de Ofensiva Nacional-Sindicalista, JONS (Хунти націонал-синдикалістського наступу), про що було оголошено 10 жовтня 1931 року на шпальтах «La Conquista del Estado». Хонсисти стояли осторонь гризотні «правих» та «лівих». Це , безсумнівно, був вплив Ортеги- і-Гассета, який казав, що «бути лівим або правим – означає вибирати один із багаточисельних засобів, які надаються людині, щоби бути дурнем. В дійсності це дві форми моральної геміплегії (одностороннього паралічу)». Вони виступали за створення сильної єдиної іспанської держави, за повагу до релігійних традицій, проти парламентської ліберальної демократії, за національне пробудження іспанців та захоплювалися славетним імперським минулим своєї країни. Раміро Ледесма Рамос зазнав істотного впливу анархо-синдикалізму (анархо-синдикалістський рух в Іспанії завжди був одним із найсильніших у Європі). Він виступав за передачу засобів виробництва синдикатам виробників, оскільки вважав, що саме робітники, об’єднані у синдикати, стануть опорою нового іспанського суспільства. Але, на відміну від анархістів, Раміро Ледесма не заперечував ролі держави. Навпаки, він вважав, що держава має здійснювати керівництво синдикатами виробників, і за рахунок цього буде переборено потребу у класовій боротьбі. Також дуже широку підтримку серед хонсистів знайшла й інша концепція анархо-синдикалістів – пряма дія.
Символом ХОНС на початках була «garra hispanica» – кігтяста лапа іспанського імперського орла у променях сонця, що ніколи не заходило над Іспанською імперією за часів її «золотої ери» (XVI—XVII ст.). Але цей символ не набув популярності і новою емблемою націонал-синдикалістів було обрано схрещені стріли та ярмо (джерелом натхнення слугував історичний герб католицьких королів), а на їхньому знамені були три вертикальні смужки червоно-чорно-червоним кольором. Гасла ХНСН – «Arriba España!» (Підіймися, Іспаніє!) та «España Una, Grande y Libre!» (Іспанія Єдина, Велика та Вільна!) згодом увійшли до лексикону усіх консервативно-революційних організацій Іспанії.
У квітні 1932 року Раміро Ледесма Рамос організовує конференцію у приміщенні мадридської бібліотеки Атенео на тему «Фашизм проти марксизма», яка була зірвана через протести лівих та цілої кампанії із цькування, що розпочалася у пресі. 10 серпня того ж року його знову заарештовують за участь у антидержавній діяльності, арешти будуть періодично повторюватися до кінця січня 1933 року. Як кажуть в Україні: «Коли тобі скажуть: «Це філософ», – запитай, по якій статті він сидів? Коли скажуть: «Це поет», – запитай, де він воював?». Очевидно, що Раміро Ледесма був хорошим філософом.
Після виходу з тюрми він стає членом редакції нещодавно створеного щотижневика «El Fascio» (Ель Фашіо – зв’язка, союз), який випускає Дельггадо Баррето, також до редакційної ради входить Хосе Антоніо Прімо де Рівера – майбутнійі вождь «Falange Española» (Іспанської Фаланги). У квітні Раміро Ледесма їде до Португалії, де після участі у невдалому повстанні генерала Хосе Санхурхо переховувався Онесімо Редондо. Вони приймають рішення видавати «JONS» – теоретичний орган своєї організації. Перший номер вийшов у світ у квітні того ж року. Через три місяці Рамоса знову заарештовують ненадовго. У серпні 1933 року Раміро Ледесма Рамос зустрічається з Хосе Антоніо Прімо де Ріверою, мова йшла про об’єднання його прихильників та ХНСН в одну організацію. Але Раміро Ледесма відмовляється від такої пропозиції, хоча у жовтні він бере участь у мітингу на честь заснування Фаланги у Мадриді. На мітинзі було набагато більше учасників, ніж будь-коли збирали хонсисти. Фалангісти мають гроші та зв’язки. Хосе Антоніо як-не-як був сином колишнього диктатора Іспанії Мігеля Прімо де Рівери, аристократом з титулом маркіза та досить успішним юристом. Зрештою 11-12 лютого на Національній нараді ХОНС обговорювалася можливість об’єднання двох організацій. Після цього ХОНС та Фаланга зливаються в один рух – Falange Española de las Juntas de Ofensiva Nacionalsindicalista – Іспанська фаланга хунт націонал-синдикалістського наступу. Не всім старим однодумцям Рамоса це подобається, деякі старі хонситси полишають організацію.
Програму нової організації пише Раміро Ледесма. І програма, що складається із 27 пунктів виходить радикальною та відверто антикапіталістичною. Символ, прапор та гасла дістаються у спадок від ХОНС. Власне, весь «творчий» спадок, авангардизм, весь футуризм у Falange Española de las JONS мав хонсистське походження. Так часто буває: нерівний союз двох політичних організацій. З одного боку – ті, хто має гроші, вплив та більшу кількість швидше статистів для мітингів, аніж активістів для прямої дії, а з іншого – активні, творчі, радикальні «маргінали», без грошей, впливу та невеликою кількістю вірних побратимів. У підсумку такі нерівні союзи нічим хорошим не закінчуються. Пасіонарність та радикалізм одних використовується для отримання політичних дивідендів іншими.
ХОНС та Фаланга відрізнялися соціальним складом. У ХОНС було багато студентів, робітників, колишніх лівих активістів. Серед фалангістів був поширений типаж «сеньоріто» – підпанка, представника «золотої молоді», які дуже часто грали у «фашизм» від нудьги. В русі формується реакційне монархічне та ультра католицьке крило під керівництвом маркіза да ла Еліседи. Цей пан так і заявляв: «Фашизм – це контрреволюція». Тобто робив все для того, щоб образ фашизму в Іспанії цілковито відповідав марксистській тезі про фашизм як про «знаряддя реакційних кіл великої буржуазії». Хосе Антоніо розумів, що наявність таких людей в лавах його організації впливає на репутацію Фаланги не найкращим чином і з цього приводу постійно виправдовувався у своїх промовах, мовляв, ми «сеньорітос», але за за благо для народу. Він щиро так вважав. Хосе Антоніо Прімо де Рівера був ідеалістом і вірив у свої ідеали. Але він виявився заручником власного оточення. Монархічні кола, які підтримали Прімо де Ріверу, прагнули зробити з Фаланги ручних, декоративних «фашистів». Бажаєте носити форму – носіть, волієте підіймати руку у римському вітанні – підіймайте, навіть можете нас трохи покритикувати, головне, щоб ви робили те, що нам потрібно. Звісно, що хонсисти не збиралися танцювати під реакційну дудку, за що і зазнавали постійного цькування. Раміро Ледесма Рамос з його ідеями про експропріацію та націоналізацію великих земельних наділів, з їх наступним розподілом між іспанськими селянами, нічого крім ненависті у представників великої реакційної буржуазії не викликав. Вся ця підтримка реакційних кіл зрештою зіграла злий жарт із Фалангою. Якщо «Легіон Архангела Михаїла (Залізну Гвардію)» в Румунії підтримувала більшість селян, а половину активістів угорської націонал-революційної партії «Схрещених стріл» складали робітники, та і Національна фашистська партія з Націонал-соціалістичною робітничою партією Німеччини мали широку підтримку робітничих та селянських працюючих мас, то завдяки ведмедячим послугам реакціонерів Фаланга тривалий час не могла похвалитися любов’ю простого народу. Все це сильно дратувало Раміро Рамоса, оскільки його ідеї та його політика не втілювалися у життя. Він бачив, що зусиллями реакційного крила фалангістів його радикальні політичні ідею спотворюються до невпізнанності. « Ми давно і добре знаємо, на кого спиратися напротивагу патріотизму правих, насамперед клерикалів і тих, хто з ними пов’язаний. Кожного дня ми все більше бачимо, що національна слабкість Іспанії є значною мірою наслідком бездіяльного, неправдивого, тепленького патріотизму, який запанував на правому фланзі», – писав він. У підсумку, справа дійшла до відкритого конфлікту, в результаті якого Раміро Ледесма та його найближчі товариші вийшли з Фаланги у січні 1935 року.
Він починає видавати щотижневик «La Patria libre» (Ла Патріа лібре, з ісп. – Вільна Батьківщина), у якому полемізує з фалангістами із позицій радикального революційного націоналізму. У травні він видає працю «Discurso a las juventudes de España» (Діскурсо а лас хувентудес де Еспанья, з ісп. – Послання іспанській молоді), у листопаді під псевдонімом Роберто Ланца пише книжку «Fascismo en España (sus orígenes, su desarrollo, sus hombres)» (Фасцізмо ен Еспанья (сус оріхенес, су десарройо, сус омберс, з ісп. – Фашизм в Іспанії (його походження, його розвиток, його люди). Тим часом, у лютому 1936 року, на виборах до Кортесів (іспанського парламенту) перемагає лівий Народний фронт. Усі націоналістичні організації в Іспанії оголошуються поза законом, активістів національних організацій починають арештовувати й вбивати. Хосе Антоніо Прімо де Ріверу заарештовують 14 березня 1936 року. У травні 1936 року Раміро Ледесма відвідує його у тюрмі та пропонує Фаланзі свою підсильну допомогу, забувши про старі образи. У липні Рамос випускає перший та єдиний номер журналу «Наша Революція». 18 липня 1936 року генерал Франсіско Франко розпочинає повстання проти лівого режиму. 1 серпня 1936 року Раміро Ледесма заарештовують та кидають до тюрми Лас Вентас. Він стійко переносить тягар тюремного ув’язнення. 29 жовтня Раміро та ще кількох ув’язнених саджають до вантажівки і везуть до Аравака (передмістя Мадриду). Коли їх привезли на місце страти, Раміро Ледесма Рамос перед обличчям неминучої смерті зіскочив із вантажівки й вигукнув: «Мене уб’ють, коли я захочу, а не коли ви захочете», – і почав виривати у охоронця гвинтівку. Через декілька миттєвостей він падає зрешечений кулями. Коли Ортега-і-Гассет дізнався про смерть свого учня, він сказав: «вони вбили не людину – вони вбили розум!».
Зрештою, після трьох років громадянської війни перемогла коаліція націоналістичних сил на чолі з Франсіско Франко. Але сам Франко, всупереч твердженням кремлівської пропаганди, ніяким фашистом не був. Він був консерватором, клерикалом та реакціонером. Його режим узурпував лише назву й символіку Фаланги, а з самого фалангістського вчення майже нічого не взяв. Найбільш «буйних» фалангістів частково відправили на вірну смерть на Східному Фронті у Складі «Блакитної/ Синьої Дивізії», частково репресували. Національна Революція в Іспанії не сталася, вона була розчавлена чоботом правої реакції. Якщо б Хосе Антоніо та Раміро Ледесма пережили Громадянську війну, з ними б розправився Франко. Проте вони були зручними як мученики. Звісно, основні посмертні лаври дісталися Прімо де Рівері, оскільк він був більш зручним страдником. Раміро Ледесмі посмертно було присвоєно звання бакалавра права і на місці його розстрілу встановили меморіальну дошку. Тим не менш, його спадщину не вдалося піддати забуттю. Перші групи націонал-синдикалістів, які вважали саме радикальні ідеї Раміро Ледесми Рамоса істинними, з’явилися в Іспанії вже у 1950-их роках. І наразі його ім’я є стягом для всіх іспанських націонал-революціонерів.
Сергій Чаплигін
