Іван Савка вперше до Верховної Ради України потрапив у жовтні 2018 року. На дострокових виборах він йде до парламенту в рядах команди Олега Ляшка, під №5 у списку Радикальної партії.
До парламенту Савка 29 років пропрацював у ЗСУ, дослужившись до звання полковника і заступника командира 79-ї миколаївської бригади.
З Іваном Івановичем ми зустрілися, щоб поговорити про шляхи повернення Донбасу і Криму, про проблеми української армії та парламентські вибори.
«В парламенті йде жорстока війна за наше майбутнє: буде українська держава чи ми опинимося в обіймах московських пазурів», – говорить Савка.
Хоча у Раді Іван Іванович працює віднедавна, та відчувається, що свою мету перебування в парламенті він розуміє чітко.
Зараз багато говорять про прямі переговори з Кремлем, чимало політичних сил і окремих політиків йдуть на вибори, озброївшись риторикою про мир. А як ви вважаєте, яким має бути пріоритетний шлях завершення війни на Донбасі – воєнним, дипломатичним, політичним?
Мир повинен бути тільки через перемогу. Це перше. Що стосується перемовин з Російською Федерацією, то це – табу. Цього не має бути в жодному разі. Історія показує, що з Росією неможливо вести переговори, адже вона не дотримується слова. Ця держава – колиска тероризму по всьому світі. І ми повинні це розуміти. Вона веде перемовини не задля миру, злагоди, поліпшення життя людей, а перш за все – задля своєї мети, для проливання крові. Це – найважливіше. Само собою, повинні бути перемовини, де повинні бути представлені провідні держави світу для того, щоб ще раз довести, що Росія – це колиска тероризму.
Само собою, кроки треба робити, але не треба здавати наші позиції, не треба здавати наші території російському агресору, окупанту, який на них зазіхає. Їм не потрібна наша земля, тим паче, вони не мають наміру поліпшувати життя людей. Їм треба знищення нашої держави України, її розграбування, посіяти хаос, недовіру один до одного, щоб була апатія, – ось чого вони прагнуть. Не для того, щоб володіти нашою державою, а саме знищити її, прибрати Україну з мапи світу. Ми повинні це усвідомити, і, як ніколи, бути разом, єдиними йти до перемоги. Нажаль, цього немає. Немає у політичному сенсі, у міжнародній програмі. Як молодий політик, я побачив, до чого це веде. Особливо у даний час. Так, як чинна влада веде свою політику – такого не має бути.
Ми повинні відстоювати інтереси нашої держави і громади. Коли говорять, що ми маємо погоджуватися з так званими мінськими угодами – ми повинні про них забути. Бо якщо ми погоджуємося, то ми протягуємо руку і стаємо на коліна перед Москвою і Путіним. Ми не повинні цього робити. Ми повинні, перш за все, дбати про інтереси нашої держави, про її народ.
Як військовослужбовець я маю певну інформацію про обставини на Донбасі, я кажу про територію, окуповану російськими терористами. Там – багато військовослужбовців-пенсіонерів, які, на превеликий жаль, отримають українські пенсії на нашій території, а тим часом або перебувають у бандформуваннях, або проводять певну агітаційну роботу на місцях щодо знищення нашої держави. Тобто ми їх годуємо, ми їх посилюємо. Ті громадяни України, які захищали і захищають державу, батьки, матері і близькі, які оплакують своїх загиблих на Донбасі дітей, платять певну копійку через податки для того, щоб годувати терористів. Ми повинні це теж враховувати і усвідомлювати. Але, на жаль, така політика.
Кажуть, що це – гібридна війна. Ні, це не гібридна війна, це війна на цілеспрямоване знищення нашої держави і території. Це новітня війна, яку веде Московія проти нас, українців.
Багато експертів, політиків говорять, що анексія Криму – це надовго. На вашу думку, чи можливо повернути Крим у короткостроковій чи середньостроковій перспективі? Скажемо так, чи поверне Україна контроль над півостровом у найближчі 5-10 років?
Я впевнений у тому, що ми повернемо Крим та Донбас. Але тоді, коли ми будемо єдиним цілим. Ми – нація, ми – українці. Ми маємо все міняти, як у середині держави, так і у ЗСУ. Про що я хочу сказати: ми повинні згуртувати все суспільство, всі провідні держави проти Російської Федерації. Показати, де правда, а де – брехня. А правда на нашому боці.
Слід застосовувати усі методи – і політичні, і військові. У чому це виражається. Ми повинні піднімати і посилювати ЗСУ, у першу чергу у соціальному плані. Військовослужбовець, особливо його сім’я, повинні ні в чому собі не відмовляти чи обмежувати себе, і, звичайно, бути захищеними державою. Бо ці люди жертвують собою на благо України. На жаль, цього немає. На даний час 49 тисяч військовослужбовців, тільки на території Київського гарнізону, перебувають на квартирному обліку у місті Києві, і я один з них, 1098-й у черзі. Уявіть собі, люди з першого дня незалежності України, з 1991 року досі не отримали власне житло. І багато хто з моїх побратимів знаходяться у строю, на передовій і захищають державу. І їм доводиться кидатися з місця на місце для того, щоб отримати дах над головою. Цього не має бути.
Є військові, які повернулися на материк з окупованого Криму у 2014 році з честю, не зрадивши присяги. Вони залишили там домівки і майно нажиті не за один рік служби. Я знаю, що вони взяли лише документи, приїхали в Україну, не зрадивши її, і у даний час, захищаючи Україну, вони не забезпечені житлом. Цього не має бути. Вони повинні перші з перших отримати дах над головою.
Друге. Якщо ми вже заговорили на цю тему, то соціальний захист військовослужбовців також перебуває у поганому стані. Третє – слід підвищувати обороноздатність армії, нам потрібні новітня техніка і озброєння. Четверте – необхідне збільшення частки ВВП, котра йде на армію, не 5 відсотків як зараз, і це під час війни, а хоча б 10% для того, щоб посилити ЗСУ. Новітні техніка і озброєння – дорогі. Ми повинні виробляти їх самі і закуповувати у провідних держав світу, які нам дають таку можливість. Мова йде про все, починаючи від авіації і закінчуючи боєприпасами для захисту територіальної цілісності держави. Найважливішим є те, що починаючи з 2014 року армія піднялася з колін на ноги. Це вже плюс, дякуючи кожному громадянину України і тим українцям, які проживають поза її територією. Котрі віддають останню копійку на збройні сили України. Я хочу подякувати волонтерам, які, не цураючись нічого, не зважаючи на утиски, роблять свою справу і допомагають армії. Коли вони приїжджають до підрозділів військовослужбовців, бійці радіють і знають, що до них приїхала людина, яка готова віддати усе, що у неї є: свої серце і душу.
Поспілкувавшись у кулуарах з політиками, я зрозумів, що наразі питання збройних сил переходить на другий чи третій план. Це ще раз говорить про те, що розвиток армії ведеться у неправильному напрямку, тобто ми забуваємо про ЗСУ. Але ми повинні бути сильними. Де сильна армія – там і сильна держава. І де сильна армія – туди Російська Федерація ніколи не полізе. Ми маємо бути весь час готовими, щоб дати по зубам московській нечисті, яка йде на нас. Вже шостий рік вона робить усе можливе, крім того, плануються певні стратегічні операції проти знищення нашої держави. Ми знаємо, що у 2014 році їм не вдалося «відхапати» певні території, тобто 9 областей. Зараз вони запланували другу, третю стратегічні операції, які плануються у Московії зовнішньою розвідкою стосовно сил спеціальних операцій і направлені на знищення нашої держави.
Це і скуповування наших українських телеканалів. Для чого це робиться? Не певна особа це робить, це робота ФСБшників і розвідників РФ, це все фінансується з Росії. Для того, щоб відкрито лунала інформація і пропаганда РФ на нашій території. Ми повинні раз і назавжди це викорінити, знищити, тоді ми будемо сильними і забезпеченими, як на передовій, так і в інформаційному просторі, де війна почалася не у 2014 році, а набагато раніше. Це робилося для того, щоб у нас опустилися руки, щоб підготувати нас до зустрічі їх з хлібом і сіллю, але такого не було і не буде. Інформаційна війна проти нашої держави ведеться з дев’яностих років. Ми це знаємо, ми це пройшли. І у даний час ми повинні це викорінити, поставити на цьому крапку, знищити цю пропаганду, притягнути до відповідальності тих людей, які планують певні перемовини з Росією.
Ні у якому випадку не має бути перемовин сам на сам. Росія – це агресор, це окупант. І там, де вони є – всюди проливається кров. Ми повинні це зрозуміти. Ми повинні залучати провідні держави світової спільноти для перемовин. Ми повинні застосувати всі зусилля для того, щоб витіснити цю московську нечисть з нашої рідної землі. Тоді у нас буде перемога.
Коли ми будемо дбати тільки про свої рейтинги, чим займаються політикани, повірте, прийдуть часи, коли ці рейтинги будуть нікому не потрібними. І це треба усвідомлювати. Треба дбати про свою державу, а не про рейтинги, які деякі політикани розвивають для того, щоб пройти в парламент. І до Ради, нажаль, проходять ті, хто у 2014 році голосували за закони щодо знищення наших дітей, знищення Майдану, для того, щоб запросити і пустити на нашу територію московських завойовників, окупантів, які на даний момент знаходяться на наших територіях. Вони це допустили, і вони далі йдуть до парламенту. Тобто вони роблять реванш, піднімають голову. Це – наш недолік, що ми це допустили. Ми повинні були раз і на завжди ще у 2014 році поставити крапку. Цього не зробили, тому на даний час ми маємо такі наслідки. Але цей час прийде, і настане він дуже швидко.
Як оцінюєте призначення Руслана Хомчака керівником Генерального штабу ЗСУ?
З генерал-лейтенантом Хомчаком мені доводилося проходити службу у командуванні сухопутних військ. Він – людина адекватна, розуміюча, знаюча. Хотілося би, щоб він не піддавався на певні політичні дії зі сторони новообраного президента і Верховного головнокомандувача України, особливо щодо заходів по відведенню військ, залишенню певних територій.
Переформування ЗСУ призведе до скорочення армії. Особливо тих підрозділів, які боєздатні, які виконували і виконують бойові завдання. Цього не повинно бути. Нажаль, це питання переформування та скорочення у ЗСУ певних посад, вже стоїть. Ми повинні переглянути ці дії і не допустити цього. Ми не можемо скоротити підрозділи, адже ми дуже важко їх формували і ставили на ноги, щоб вони були боєздатними. На це потрібні роки, і ми маємо на це розраховувати.
Ми чудово знаємо, що у 2007, 2006 роках був сформований і працює на теперішній час такий підрозділ, як виховна робота, структура виховної роботи, який довгий час скорочували, просто знищували. Для чого це робилося? Щоб не було пропаганди у ЗСУ, щоб не підтримувати ідеологію нашої держави і ЗСУ. Ось для чого це робиться зараз. Шість років війни офіцери і патріоти надихали бойовий дух у кожному військовослужбовці, піднімали підрозділи в атаку. На даний час йде реформування і знищення структури з морально-психологічного забезпечення. Дай Бог, щоб цього не було, щоб певні стратеги, генерали, адмірали усвідомили, що цього не має бути. Ми повинні як ніколи зберегти цей скарб. Завжди можна знищити, прибрати, звільнити військовослужбовців і офіцерів. Але для того, щоб справжнього офіцера поставити на ноги, щоб він займав відповідну посаду, потрібні роки. І ці роки так швидко не проходять, особливо у час, коли йде війна. Ми повинні це знати, і надіюся, що генерал-лейтенант Хомчак це розуміє.
Коли читаю у пресі про це, просто даюсь диву: як так можна, коли Україна зробила і робить все можливе? Кожен громадянин, від дітей, які надихали кожного військовослужбовця своїми малюночками і віршами, до людей похилого віку, які віддавали останню пенсію на ЗСУ, формували українську армію. І зараз дехто заявляє, що треба скорочувати ряди ЗСУ. Не ви підіймали армію з колін, і не вам її скорочувати!
Я маю надію, що генерал-лейтенант Хомчак цього робити не буде. Головне, щоб талановитий, грамотний генерал, який у свій час показав себе під час виконання своїх функціональних обов’язків, не піддався на провокації певних політиканів і інформацію, яка поширюється з Кремля.
Від команди Зеленського звучало, що перед вступом до НАТО потрібно провести всеукраїнський референдум. Водночас, у Конституції вже закріплений курс України до НАТО. На вашу думку, чи потрібен референдум про вступ до НАТО?
Слушне запитання. На даний час в ЗСУ у Силах спеціальних операцій вже є підрозділ, який здав іспити краще, ніж інші підрозділи ССО з держав, які входять у НАТО. Підрозділ в нас в Україні за цей короткий період багато чого досягнув. Я хочу подякувати командирам, начальникам, командуванню ССО, особливо генералу-лейтенанту Луньову Ігорю Васильовичу, який за короткий період, за три роки, сформував такий підрозділ, який показав себе відмінно і зайняв перше місце серед підрозділів ССО. Цей підрозділ готовий спільно з підрозділами НАТО виконувати бойові, миротворчі завдання, які будуть поставлені блоком.
Про успіхи наших ССО в ЗМІ не пишуть. Чомусь про це ніхто не говорить. Чому не говорять? Тому що армія вже відходить на другий план. Нажаль. Ми цього не повинні допустити. Ми повинні йти в блок НАТО. Тільки там – наш захист, спільно з провідними державами.
Ми не зазіхаємо на чужі території, ми хочемо своє зберегти – Богом дану українську землю. І тому сумісно з другими державами ми повинні думати про наш захист. Але думати ми маємо не лише про обороноздатність нашої держави, але і про економічний розвиток. Ми про це забуваємо. Це стосується і певних дій сумісно з провідними державами для того, щоби ми не були десь з краю. І ми цього заслуговуємо. І наші громадяни цього заслуговують. Коли буде економічний розвиток, тоді наші патріоти, наші громадяни, будуть повертатися на територію України, будуть робочі місця і тоді ми зможемо себе захистити. Про це ми повинні дбати.
Нажаль, від деяких політиканів лунає інформація щодо продажу землі. Яких політиканів? Працівників Офісу президента. Хоча називати Адміністрацію Офісом язик не повертається, тому що Офіс у мене асоціюється з кіоском, з продажем чогось там.
Я не хочу, щоб продаж стосувався моєї рідної землі. Заяви про продаж лунають від певних політичних партій – «Голосу» і кількох інших. Радикальна партія залишилася єдиною, хто захищає наше майбутнє, захищає цілісність України.
Я, як військовослужбовець і багато моїх побратимів, не маємо вілл за межами нашої держави, у нас немає великих статків, немає збережень в іноземних банках. У мене всього цього немає. Мені нікуди подітися. А в них все це є, тому вони на даний час просто торгують нашою землею. Їм не потрібні люди. Ми повинні усвідомити – їм потрібна земля, продаж землі. Їм без різниці – буде Україна чи не буде України. Для них головне – примножити свої статки.
Як Ви ставитеся до відкриття ринку землі?
Народ України повинен раз і назавжди сказати «ні», бо земля належить громадянам України. І тільки ті люди, які працюють на землі, повинні нею розпоряджатися і нею користуватися. Більше ніхто. І ні в якому разі ніхто не повинен зазіхати на нашу землю. Адже, кого військовослужбовці будуть захищати, якщо не буде рідної землі? Кого, що, ми будемо захищати? На даний час ми захищаємо свою землю, ми захищаємо своїх громадян, своїх близьких і рідних. Ми не хочемо бути кріпаками.
Ми були кріпаками триста років тому. Цього ми не хочемо, ми йдемо у наше історичне майбутнє, а на даний час РФ прагне відправити нас у минуле. Ми не повинні цього допустити. Ми повинні усвідомити, що земля належить українській громаді, належить народу України. І тільки громадяни України повинні нею користуватися.
Наш захист я бачу у блоці НАТО. Я за блок НАТО. Але ми не повинні забувати про себе. Ніхто не буде думати за нас, якщо ми не будемо думати за себе самі. Ми повинні залучати всіх, всі структури, які намагаються йти до справедливості, до правди і миру. Але ми повинні надіятися на себе і робити все можливе для того, щоб ми були сильнішими і впевненішими у своїх діях, були як одне ціле. І в цьому плані головне – це наше ставлення до своєї рідної землі, до території України. РФ прагне до того, щоби повернутися, як це було в 30-ті роки. Ми знаємо прекрасно, коли був голодомор, коли в цей час НКВС морив наших людей, знищив наші села, буквально не давав можливості, щоби з села хтось вийшов. Адже стояв підрозділ НКВС і розстрілював людей. Це було рабство, це був геноцид українського народу.
А що таке село? Село – це наша культура, наша мова, наші традиції. Це спадщина, яка передається з покоління у покоління, це духовність наших предків. Найважливішим для ворогів було знищення нашого села, так вони і робили. І робили це у тому числі на Донбасі. Зайшовши у 2014 році на Донбас в Солнцево, я спілкувався з літніми людьми. Біля мене зібралися бабці і я почав з ними розмовляти українською мовою, відкрито. Вони говорили, що у свій час, у 30-х роках, після голодомору, коли їхні батьки ледь виживали, їх змушували годувати ще тих людей, які приїжджали з Росії на територію Донбасу. Треба було варити росіянам їсти, забезпечувати їх харчами. Для того, щоби росіяни приїхали на Донбас, українці ще й підтримували їх будинки. Тобто один рік приїжджі взагалі нічого не робили. Люди, які там історично проживали, корінні люди, які залишилися після голодомору, були рабами, кріпаками по відношенню до тих, хто заселявся з РФ. І зараз ми бачимо те ж саме. Вони піднімають голову. Ми вижили, вони не знищили українську націю, українців, які проживали на території Донбасу.
Росіяни знову прийшли на Донбас. На Донбасі прекрасно розуміють українську мову, але Росія використовує це питання задля знищення України і нашої мови.
РФ боїться української мови, тому що це – зброя, це щит і меч на захисті нашої унітарності, нашої держави. Тому українська мова повинна звучати в нашій Україні. Ми маємо захищати свою рідну мову, і ні в якому разі не паскудити Конституцію, де прописано, що державна мова – українська. Для цього ми прийняли закон про державну мову. Ніхто не повинен пересмикувати, переглядати його, як наразі заявляють. Тих людей, які про це говорять, треба відправляти на Донбас, ставити в окопи з солдатами. Яка б мова не звучала, ми повинні захищати своє рідне, свою рідну державу з усіма її цінностями. А її цінність, в тому числі, і наша українська мова.
Як ви опинилися в команді Радикальної партії?
В Україні є лише одна політична партія, яка відстоює цінності нашої держави, нашої землі, нашого села. Про людей, які працюють на землі, нажаль ніхто не дбає. Ми повинні робити усе можливе для того, щоб село підіймалося, процвітало. Буде процвітати село – буде процвітати наша держава. І ми повинні давати все можливе: забезпечити фермера, селянина, дотаціями, технікою, усім, щоб вони могли працювати на своїй землі. Я подивився програми політичних партій, прочитав їх усі. Не приховую, було багато пропозицій від інших успішних політичних партій, які мають високі рейтинги, втупити у їх ряди. Але нагадую, я не поважаю такі політсили, які женуться за голосами. Тому що ми маємо дбати не про свої рейтинги, а про цінності нашої країни, про її територіальну цілісність. Побачивши програму Радикальної партії, я зрозумів, що це партія, яка відстоювала, відстоює і буде відстоювати під керівництвом Олега Ляшка цінності нашої держави. Ніхто не говорить зараз про ЗСУ. Тільки Радикальна партія заявляє, що треба захищати наших військовослужбовців, забезпечувати збройні сили усім необхідним для того, щоб їх підняти, щоб бути сильними і впевненими. Радикальна партія за те, що буде земля, буде мова, буде сильна армія – буде і Україна. Тоді ми переможемо. Сила у єднанні, у єднанні з Радикальною партією.
Якщо пройдете до парламенту, якими питаннями плануєте зайнятися першочергово?
Те, чим я займаюся зараз і буду займатися надалі – це соціальний захист громадян і військовослужбовців ЗСУ. Які цього потребують, як ніколи. Тому що багато військовослужбовців на шостий рік війни вертаються до дому скаліченими, вони кинуті державою на утримання батькам і рідним. Мало хто згадує про них, і з кожним роком все менше і менше. Людина, яка стояла в строю, віддавала життя, проливала кров за наше майбутнє, територіальну цілісність, повинна бути соціально забезпеченою державою всім необхідним. Житлом, грошовим забезпеченням.
Військовослужбовець та члени його родини мають безкоштовно навчатися у будь-яких державних ВНЗ України. Хоча би раз на рік військовослужбовець має поїхати на відпочинок разом зі своєю родиною Бійці мають проходити реабілітацію разом з родиною, а не наодинці, як наразі відбувається. Військовослужбовець хоче провести час зі своєю родиною, знаю по собі. Мені не потрібна ця путівка, коли я маю їхати сам, а родина, особливо діточки, лишаються вдома. Ми не повинні розривати сім’ю, адже вона – єдине ціле. Щоб після відпустки військовослужбовець ставав до строю і з новими силами захищав державу.
Коли хлопців для строкової служби воєнкоми та інші представники військкоматів, згідно поставленої перед ними задачі, просто хапають на вулиці, як це відбувається у селах і малих містечках, призивають в стрій, у той самий день відправляють у військову частину – це не є нормальним. Але ж у нас не НКВС. Цього не повинно бути. Але повинне бути достойне грошове забезпечення військовослужбовців строкової служби, це – мінімум 10 тисяч. Для військовослужбовців контрактної служби – мінімум 30 тисяч.
Що стосується тарифів та квартплати, то родини військовослужбовців строкової служби під час її проходження, взагалі не мають їх платити. Тому що син чи батько служить, він вже віддає шану державі захистом територіальної цілісності. Ми повинні це усвідомлювати. Так, зараз ставлять питання, звідки взяти гроші. Та є гроші, зрозумійте правильно, в нас є усе можливе для того, щоб забезпечувати ЗСУ всім необхідним. І на це не треба жаліти кошти. Хто жаліє гроші на армію, той не шанує свою армію, і буде годувати армію іншої держави. Ми цього не можемо допустити, ми повинні берегти свою армію.
Якщо можна, задам дещо провокаційне питання. Чому у вас така скромна декларація?
Чому моя декларація така скромна? Бачите, я не маю великих статків, я і моя дружина – військовослужбовці, вона наразі стоїть в строю і захищає Україну. Я, батько багатодітної родини, 29 років я у армії, захищаю країну. А дехто з депутатів увесь цей час заробляли. Нещодавно я спілкувався з політиком від партії президента, з першим номером списку «Слуги народу». Коли я спитав його, чому такий ескорт ходить за певними політиками, за президентом, він мені відповів: він же президент. Але він ще і Верховний головнокомандувач, не тільки президент, і повинен йти до народу. Політик пересувається містом машиною, дорогою, він назвав марку. А я пересуваюся громадським транспортом. Людина, яка багато років захищає свою державу, просто такого не має.
Я закінчив військове училище 1995 року, з майна у мене було лише дві валізи. Одна моя, з формою, друга – моєї дружини. Був по розпорядженню проходження служби направлений у 10-ту бригаду спеціального призначення, яка в той час дислокувалася в Автономній Республіці Крим, біля Феодосії, місті Старий Крим. Там я відслужив 8 років, після чого поступив у Національну академію оборони України у Києві. Після випуску потрапив на проходження служби у 50-тий центр спеціального призначення, це – у колишньому Кіровограді, зараз Кропивницькому. Після чого – розпорядження, рознарядки на вищу посаду у 79-ту бригаду спеціального призначення. Тобто я пройшов службу від строкового службовця, від матроса, до полковника у бойових частинах. Я знаю, що таке солдат, що таке життя військовослужбовця, що таке гарнізон, коли переїжджаєш з місця на місце. І я ніколи не гнався за статками.
Були такі часи, такі моменти, коли нинішні політики знаходилися при владі. Які говорили, що нам армія не потрібна. А зараз вони йдуть, скажімо так, з сердечком, у парламент. Вони не платили збройним силам по три, по чотири, по вісім місяців грошового забезпечення. Просто йшло знищення української армії, як результат – залишилися стійкі, вірні присязі офіцери. Тому що офіцери – це стержень майбутньої армії, ці люди – еліта, яка добре підготовлена і готова передати свої навички підлеглим. Щоб вже вони могли організувати певний захист, певні дії, що стосуються захисту територіальної цілісності. Ці люди навчені, здібні до ведення війни. Стояло питання знищення офіцерського корпусу. Тому ми мали у 2014 році всього 5 тисяч боєздатної армії. Ось до чого довели ЗСУ певні політики, урядовці, у тому числі, і Верховні головнокомандувачі, починаючи з першого президента, який, нажаль, мав певну матеріальну вигоду. І так робив кожний президент. Я вже не кажу про президента-втікача Януковича, який узурпував владу, який ходив по Конституції України, чому, у свою чергу, сприяв Конституційний суд. Янукович зробив все можливе для того, щоб московський чобіт зайшов на нашу землю, щоб проливалася кров. Це його заслуга. Маємо те, що маємо. Але ми повинні це пам’ятати.
Нажаль, ми забуваємо цих урядовців, президентів, які грабували і нищили, наживалися на збройних силах. Це все призвело до нашого зубожіння, до знищення армії, яка була не готовою до таких викликів. Адже за безцінь продавалися військова техніка і озброєння. Це – недопустимо. Народ України має розслідувати ці злочини і притягнути до відповідальності їх фігурантів.
Зараз, перед виборами, я хотів би, щоб кожен громадянин України усвідомлював, за кого віддає свій голос. Хто ця людина? Що вона зробила для нашої держави, що вона може зробити? Чи йде у парламент для того, щоб продавати нашу землю, щоб знищувати нашу державу? Або для того, щоб наша держава зростала багатою, розвиненою, з боєздатною армією.
У мене нічого немає, тому що я – офіцер української армії, є і буду ним. Я живу і знаю, що в мене нічого немає. І в цьому плані не можна казати, що я не забезпечений. Я був направлений на одне – на цінності, честь і гідність офіцера, офіцерського складу. І це – найважливіше. Є багато офіцерів, з яких можна брати приклад. Але протягом тривалого часу робилося все для того, щоб її знищити, руками цих потвор, по іншому не скажеш, які намагалися стерти з лиця землі нашу армію.
На даний час у мене одне багатство – безцінне – це мої діти. Троє моїх діточок – це те, для чого я живу, для кого буду жити і робити усе можливе, щоб їх забезпечити, вивчити, відкрити для них світ. Щоб виховати їх патріотами нашої держави, щоб вони передали своїм нащадкам ті цінності, які мої батьки передали мені. Наше багатство, наше майбутнє, наша держава, наші діти – це ми маємо захищати. Не в коштах наше багатство, а у нашій рідній землі, у наших громадянах. І ми маємо цим дорожити. Необхідними є мова, традиції і культура, на які наша держава безмежно багата.
Де вам комфортніше – у Верховній Раді чи армії? Не жалієте, що опинилися в парламенті?
У армії ти знаєш, де ворог, а де побратим. Де чужа людина, яка тебе ненавидить, а де людина, яка готова тебе захистити і віддати за тебе життя.
В парламенті – теж війна. І дуже жорстока війна. Війна за наше майбутнє. Зараз, перед виборами 9-го скликання до Верховної Ради, ми маємо показати, як ми ставимося до свого майбутнього.
У 2010 році, коли обирали президента Януковича, теж був великий «сплеск». Всі раділи, що Янукович – це людина, яка зробить наше майбутнє. Але ця людина потоптала нашу Конституцію і зазіхала на знищення нашої держави. Ми повинні це пам’ятати, ми повинні ні в якому разі не відходити від закону, від Конституції України. Нажаль, ми це зробили. Буду говорити як політик: Конституційний суд дав привілеї президенту для посилення влади. Оце – найгірше. Побачимо, як буде далі. В парламенті йде жорстока війна за наше майбутнє: чи буде українська держава, чи ми підемо далі в обійми московських пазурів. Останнього ми не повинні допустити. Як патріот, у даний час я політик, я відстоюю інтереси нашої держави, її територіальну цілісність, наші цінності. Я йду у парламент з Радикальною партією, силою, яка на моє переконання, збереже і примножить наші цінності, і дасть можливість вийти з цього колапсу, в тому числі економічного. Тільки радикально ми повинні все змінювати, саме з Радикальною партією Олега Ляшка ми можемо і повинні це зробити.
Підготували – Ріта Яник, Мар’ян Ощановський
ради кальная партия отстаивает Ляшка