Більшість обговорюваних в суспільстві тем є мало актуальними або осмислюються занадто убого.
Зосередимося на осмисленні такого явища, як «культурний марксизм».
Почнемо з дискусії.
Той, хто не напише нічого – потрапляє в одну категорію. Той, хто напише – в другу. Той, хто напише щось по справі – в третю.
Інакше стає якось надзвичайно нудно (м’яко кажучи).
Потік банальностей і самозамилування переповнює інтернет-простір.
_______________________________________________
Коли нам говорять про так званий культурний марксизм, ми повинні розуміти, що це це штучний процес, один з мережевих проектів Сороса, на кшталт «захисту прав людини» чи «антіфа».
Сучасний «культурний марксизм» насправді не є марксизмом, а симулякром лібералізму.
В класичному марксизмі головним є боротьба з Капіталом. А для «культурних марксистів» питання фемінізму, мігрантів, ЛГБТ, гей-шлюбів, транссексуалів набагато важливіший боротьбі за свободу Праці та робітничий клас.
Серед них немає взагалі пролетарів (втім пролетарів здається взагалі більше немає – принаймні в суспільстві вони ніяк не представлені).
Ці люди працюють на глобалізм, отримують з міжнародних фондів кошти та вказівки, руйнуючи суспільство та виступаючи проти всього того, що представляє небезпеку для транснаціональних кампаній.
Тому «культурний марксизм» – це не антитеза Капіталу, а його інструмент, спрямований на руйнування традиційних цінностей, релігії, сім’ї, національної та статевої ідентичності.
Тому немає більш підліших та гидкіших за «культурних марксистів».
Разом з тим питання, які виносять на порядок денний «культурні марксисти», мають розглядатися в суспільстві, але не в ідіотичному ключі постмодернізму.
для ІНФОРМАТОРа
