Більше тижня на Волині перебував Ляшкобус. Креативний, яскравий і гарний автобус заїжджав ледь не в кожне село, місто і містечко. Чим і дивував мешканців, адже вони не очікували побачити наживо «автобус з телевізора».
Екіпаж Ляшкобуса спілкується з населенням та дізнається про проблеми, що турбують людей. Потім цю інформацію передають голові обласної організації РПЛ Володимиру Кравценюку, а він – особисто Олегу Ляшку.
Для екіпажу автобуса учать у проекті «Ляшкобус» виявилася справжньою пригодою і випробуванням. Тільки уявіться собі: 11 днів в дорозі! І це не просто переїзд 1-2 години. Це гарні і погані дороги, канави і ожеледиця, великі і маленькі міста, різні люди і ситуації. На цей час автобус для команди став справжнім рідним домом.
В понеділок 25 лютого Ляшкобус вирушив у сусідню Рівненську область. Тож, ми використали останні години, щоб проїхатися Ляшкобусом разом з командою і поспілкуватися з керівником волинського екіпажу Ігорем Криворучко.
– Ігоре, доброго дня! Ви стали керівником екіпажу Ляшкобуса. Як так відбулося? І чому саме Волинсько-Галицький напрям?
– Доброго дня! Так сталося, що коли в перший тур мав виїжджати Ляшкобус, то керувати екіпажем мала інша людина. На жаль, вона потрапила в лікарню, і їй робили операцію. Тож, мені доручили її замінити. Дуже переживав. Адже це прем’єра, та ще й відразу з Лідером! Мені вдалося добре себе зарекомендувати, і тоді запропонували в подальшому очолювати один з Ляшкобусів. Мені випало працювати з Волинською, Львівською та Рівненською областями.
– Подобається Вам Волинсько-Галицький напрям? Чим саме?
– Дуже подобається. У нас тут величезна підтримка населення. Нас дуже гарно приймають. Та і команда РПЛ тут дуже потужна: вони працюють на перемогу. Володимир Кравценюк, Віктор Прокопчук, Віктор Мозоль – ефективні і вимогливі керівники. Коже відповідає за свою роботу, а все разом складається в високий результат. Дуже вражений їх роботою і багато чому навчився. Впевнений, це той регіон, де ми можемо отримати найкращий результат. Проте це не розслабляє. Навпаки додає запалу не втрачати лідерські позиці, тому наполегливо працюємо, спілкуємося з людьми. Думаю, ми можемо отримати тут найвищі показники.
– В соціальних мережах ми спостерігали, що ви дуже активно працювали на Волині. А до цього ви були на Львівщині. Чим відрізняються волинські землі та волиняни від інших? Які тут проблеми? Можете порівняти?
– Є різниця в темпераменті людей. Галичани дуже емоційні. Волиняни, мені здається, спокійні, врівноважені. Якщо говорити про проблеми, всюди вони однакові в людей. Вони хочуть жити гідно, щоб тарифи на комуналку були зрозумілими і посильними. Хочуть виховувати і вчити дітей, щоб вони тут, в Україні, мали роботу, а не тинялися по закордонах. Проте помітив, що на галицьких землях людей здебільшого турбують питання медицини і глобальної політики. На Волині люди переймаються більш своїми внутрішніми проблемами: зарплати, пенсії, робота для дітей. Те, що стосується безпосередньо їх.
– А як оцінюєте команду Ляшкобуса тут на Волині. Було зручно працювати з командою?
– Спершу, коли я почав працювати, просто з ніг валився і дуже нервував. Ще ніде я не зустрічав такої зарядженості на перемогу, як на Волині. Керівник обласної організації Володимир Краценюк побудував модель роботи таким чином, що ми заїжджаємо в абсолютно кожен населений пункт. Якби він керував підрозділом американської армії десь в Сирії, ІДІЛ не було б просто за тиждень. Оцінюю я діяльність волинського екіпажу дуже високо. Люди професійні, підготовлені тренерським відділом, яким на Волині керує Надія Єршова. Заряджені і дуже вмотивовані. Люди вміють спілкуватися, досягати результату. Вміють окрім поставлених завдань брати на себе додаткову відповідальність і виконують її на відмінно. Не можу не візначити роль Юрія Семчука, який в екіпажі є координатором. Дуже добре побудована робота, погоджені графіки, розпланована робота в команді, визначена логістика. Просто на неймовірному рівні, як годинниковий механізм. Дуже пишаюсь тим, що мені доручений саме цей напрям.
– Ми бачили, що в Ляшкобусі постійно додавалися члени екіпажу. Вони як раз-таки в районах змінювалися: долучалися і районні керівники, і просто мешканці. Чи це позитивно, на вашу думку, чи краще працювати з одним складом екіпажу?
– Знаєте, монета складається з двох сторін. Є свої плюси і свої мінуси. З одного боку, місцеві керівники нам показують ті «соціальні виразки», котрі є зараз на місцях, і котрі потрібно негайно виліковувати на державному рівні. Розказують історію того чи іншого населеного пункту, його особливості – це допомагає в роботі. З іншого боку, люди, котрі мають набутий досвід, більш ефективні, ніж ті, що тільки навчаються. Мені як капітану екіпажу було б зручніше працювати з постійним складом команди. Але, думаю, для спільної мети все-таки краще екіпаж оновлювати. Це – інші підходи, навички, можливість вийти із зони комфорту. Більше того, таким чином люди у всіх селах та містечка бідь-якого району знають керівника осередку РПЛ, бачать його особисто, знайомляться, занотовують, до кого приходити, кому озвучувати свою проблему.
– Як ви потрапили до команди Ляшка? Як почалася ваша історія і робота з Олегом Валерійовичем?
– В 2006 році в м. Харкові я вступив до громадської організації Патріот України, яка згодом претворилася в Соціал-національну асамблею. Потім я очолив цю організацію. За часів Януковича були репресії до патріотів. Я постійно звертався до народних депутатів, просив, щоб брали побратимів на поруки та допомагали медійно висвітлювати. Реальне, повноцінне сприяння я отримував лише від депутатів Андрія Павловського і Олега Ляшка. До Олега Валерійовича я практично не звертався про допомогу. Він сам її запропонував. І увесь цей час репресій Ляшко цікавився мною, ув’язненими побратимами. Я тоді був дуже молодий, і мав доволі маргінальні погляди, був за все гарне і проти всього поганого. Ляшко кожен раз мені пояснював якісь прописні істини, повертався до логічних доводів. І по великому рахунку, він мені прищепив бачення державної моделі. Подивіться, як він формує команду. Радикальна партія – це єдина партія соціального ліфта. Ви подивіться хто його заступник – Андрій Лозовий. Це звичайний хлопець, який ще студентом підійшов сфотографуватися, поспілкувався з Олегом Ляшком, і зараз він заступник керівника фракції. А наприклад, народний депутат Ігор Мосійчук? Це – людина, яка сиділа в тюрмі, котра має великий націоналістичний бекграунд. Інший народний депутат – Дмитро Лінько. Це – доброволець, був на війні, очолював кілька підрозділів. Це людина не з бізнесу, не мільйонер, але він пройшов в парламент. І я вважаю, що саме за таким принципом і має формуватися команда. Сьогодні по всіх селах, по всіх кутках України РПЛ – це не партія захисту бізнес-груп, а партія захисту народу. Сьогодні в партії представлені абсолютно всі соціальні верстви, абсолютно всі професії. По кожному питанню партія дає готову відповідь. Сьогодні політично-економічна програма партії Олега Ляшка – це єдина програма, котра відповідає на всі виклики, які стоять перед нашою державою.
– Продовжуючи тему вашого активного добровольчого минулого: ви брали участь в Революції Гідності, виходили на Майдан. Що саме вас спонукало? Які були очікування? І от зараз вони справдились?
– Очікування безумовно не справдилися, але з іншого боку, великих надій на революцію я не покладав. Моя участь в ній – це в першу чергу вимога звільнення побратимів, які були ув’язненні режимом Януковича. Я вважаю, що абсолютно неприпустимо вдаватися до політичних репресій і кидати людину за грати через її погляди. Тому я і був на майдані. Я чітко усвідомлював, хто тодішні лідери так званої об’єднаної опозиції не зможуть докорінно змінити країну. Довіри до них я мав нуль, тому я не розчарований, бо не був очарованим. Але якщо згадати події революції, єдиний топ-політик, який підтримував революційну молодь, не ховався по кабінетах, а був в епіцентрі подій, – це Олег Ляшко. Він віддав свій офіс для евакуації поранених. Коли почалася активна фаза бойових дій, почалася анексія Криму, загострення на Сході, єдиний політик, хто там був – це знов-таки Олег Ляшко. Саме тому я в його команді. Тодішні міністри, так звані патріоти, професійні патріоти, – всі сиділи і давали поради з Києва. Тільки Ляшко діставав свої гроші для того, щоб ми могли поїхати в Харків одразу після революції і захопити Оплот. Тільки Ляшко приїжджав в Маріуполь, дзвонив Турчинову для того, щоб тодішнім «чорним чоловічкам», які стали батальйоном Азов, надали зброю. Саме тоді у нас з’явилось перше легальне озброєння.
– Ви брали участь у війні. Вже як людина, яка бачила все з-середини, можете сказати, що зараз потрібно армії, які в неї проблеми?
– Все сьогодні впирається в дефіцит державного бюджету. Можна багато говорити про корисні соціальні ініціативи, але сьогодні в держави немає грошей. І у нинішнього керівництва держави немає бачення, де взяти ці гроші, окрім запозичення в МВФ. Я повністю підтримую вимогу, ідею і програмову засаду Олега Ляшка, що нам потрібна нова хвиля індустріалізації. Нам необхідно відновити економіку для того, щоб в державі з’явилися гроші. Вони мають бути використані як першочергові соціальні проблеми, так і на модернізацію армії. Ми не зможемо повноцінно протистояти агресору, поки мільйони наших людей знаходяться на заробітках в Росії, поки у нас немає сучасної техніки. Ті військові машини, які їздять парадами в Києві, їх немає в АТО. А на фронті ще стара радянська техніка. Те, що сьогодні виробляє Україна, або відсутнє на фронті, або не відповідає сучасним вимогам. Тому перш за все потрібно відновити економіку, фінансувати армію і за рахунок цього зміцнювати свою боєздатність. Також нам потрібно вимагати від країн-підписантів Будапештського меморандуму, щоб вони дотримувалися взятих на себе зобов’язань.
– Кожна людина живе не тільки роботою. В Ляшкобусі Вас супроводжує дружина. Який Ви вдома? чи допомагає вам дружина в роботі? Як Ви могли б себе охарактеризувати?
– Дружина мене дійсно супроводжує. З самого початку проекту “Ляшкобус”, коли ще поїхав в перший тур з Олегом Ляшком, і зараз на Волині вона допомагає в медійному плані: редагує фотографії, пише пости, веде сторінку в фейсбуці, що стосується нашого автобуса і ще кількох. ЇЇ вклад дуже важливий . Вона – моя надія, підтримка і опора.
– Яка ваша мрія? Які ваші мрії глобальні і особисті?
– Зараз в мене є емоційна порожнеча. Колись я мріяв, щоб всі політв’язні режиму Януковича опинилися на волі, мені здавалося, що це не реально. Але мрія справдилася. Тому поки в мене глобальної мрії немає. Якщо брати в загальних рисах, я хочу, щоб Україна стала наддержавою.
– Щоб ви могли побажати молодим людям, щоб вони могли себе реалізувати. Що їм потрібно робити? Чи якими їм потрібно стати? Ви досягли певного рівня розвитку і далі вдосконалюєтеся. Який ваш секрет?
– Потрібно «вкалувати». Коли приїхав на Волинь працювати, наступного дня прокинувся з трьома сивими волосинами в бороді. Через кілька днів на Волині в мене сіпалися руки від нервів, було дуже старе обличчя. Вважав, що цей графік, який дає нам керівник, він неможливий. Але згодом я побачив, що у нас з’являється результат, що нашу роботу помічають. Це мене мотивувало, зникли нерви. Зараз ми вже постійно перепрацьовуємо цей графік. Приємно усвідомлювати, що нашою роботою задоволені. Руки не сіпаються, голова в порядку. Тому мій рецепт: «вкалувати, вкалувати і ще раз вкалувати!»
– Ми вдячні вам за таку приємну розмову. Хай ваші мрії збуваються!
– …і перемоги на президентських виборах!
Розмову вела Надія Єршова.
