Державне підприємство морський торговельний порт «Южний» не дарма відноситься до стратегічних підприємств маючих вагоме значення для економіки України. Через його причали кожен рік відвантажуються на експорт мільйони тон залізно-рудної сировини в Китай та надходить до України таке необхідне, часом імпортне, вугілля, як енергетичне для наших ТЕС, так і коксуюче для металургійних комбінатів. Дякуючи цілодобовій праці портовиків в Україну надходить валюта від зовнішньоекономічних операцій. Чим наразі живе порт, що хвилює портовиків та як не нашкодити злагодженій роботі підприємства розбиралися наші кореспонденти.
До осені 2019 року можна сказати, що життя в Южному було тихе й безхмарне. Вантажі йшли вчасно, робота приносила колективу не лише задоволення але й непогану зарплатню і вагому соціальну підтримку. На той момент керував портом Анатолій Яблунівський, портовик зі стажем який пройшов по кар’єрним сходам від простого докера до директора. Але молодий амбіційний «реформатор», за сумісництвом міністр інфраструктури Владислав Криклій, вирішив по своєму й звільнивши Яблунівського, який користувався повагою та любов’ю колективу, поставив на посаду виконуючого обов’язки директора порту нікому в Южному не відомого Олександра Олійника.
Олександр Олійник працював до призначення в Южний в порту Маріуполь. Прийшов майже зі студентської лави й все життя робив успішну кар’єру вирісши до керівника. Досить досвідчений комерсант, а саме з комерційної діяльності почалося сходження зірки Олійника, він чудово орієнтувався в світі великих грошей та великих можливостей. Ще на початку нульових, коли Олійник працював начальником договірного, а згодом комерційного відділу, його родина вже могла собі дозволити придбати елітну нерухомість в курортній зоні повз Маріуполя. Це видно з його декларації на сайті НАЗК. Та ми не про це.
Усівшись в крісло керівника порту Южний, Олександр Олійник, після того як встановив собі зарплатню на рівні майже пів мільйони гривень, почав кадрові чистки, які могли б прикрасити керівника районного відділу НКВС десь так році в 1937-му. Під «сокиру» попали заслужені портовики, що працювали на підприємстві десятиріччя. Натомість він розширив штат й влаштував на роботу понад 200 осіб з Маріуполя. Спеціалісти з безпеки, аудитори, юристи, кадровики, «білі комірці» переїздили зі сходу нашої країни до Южного цілими родинами. А роботу робили прості роботяги, до яких, дякувати Богу, у Олійника не доходили руки. Через декілька місяців після призначення доступ до тіла Шефа мали лише люди з Маріупольською реєстрацією. В них було окреме харчування, окремі наради, навіть окремі корпоративи.
Тай й грець би з ним, але, як стверджують злі язики, з’явився ще й бек-офіс! За чутками це така собі філія бек-офісу Криклія.
Якісь незрозумілі люди на посадах «радників» з різноманітних питань почали проводити співбесіди з постачальниками/підрядниками, вирішувати питання, наповнювати касу.
А самим піком його праці стало те, що в період локдауну, попри законодавчу заборону, Олійник нарахував сам собі й виплатив більше двох мільйонів гривень «заробітної плати». С приводу цього НАБУ вже розслідує кримінальну справу.
Таки увірвався терпець десь там на горі владних сходів і Олійника відсторонили від виконання обов’язків директора в серпні 2020 року, через дев’ять місяців його безславного керування. Та в цій казці до щасливого кінця ще не близько.
Крісло керівника зайняв Сергій Ковшар, людина досвідчена та сумлінна. Поступово та планомірно він почав виправляти виявлені порушення залишені після керування Олійника. Але Олійник влаштував Ковшару справжній медіа-булінг. Він винайняв на гроші, отримані в Южному, так званих місцевих «активістів». Далі пішло як завжди, п’ятеро «активістів» й сонний пікет під МІУ, тиск в ЗМІ, фейсбук боти – ось невеликий перелік інструментів натиску на керівництво порту. Навіть телеведучий Дмитро Співак, який піддавав гострій критиці роботу Олійника, раптом «прозрів» й почав співати йому хвалебні оди, безкомпромісно облаюючи Сергія Ковшара та інших членів його команди.
Та цього було замало, щоб тріумфально повернутись. Ходять чутки, що до хабаря, близько півтора мільйони доларів США за цю посаду, та на додаток ще й корупційних зобов’язань. Тому новий керівник взявся до роботи закатавши рукава.
За інформацією користувача ФБ «Ігор Матвєєв» за чотири місяці керівництва Олійника в 2021 році загалом по підприємству введено додатково 41 адміністративну посаду, в тому числі 34 посади в службу морської безпеки, з них 10 керівних. Загальний фонд оплати праці на рік збільшено щонайменше на 24 млн грн. Для прикладу, за часів керівництва Анатолія Яблунівського служба безпеки порту нараховувала 5 осіб відділу внутрішніх розслідувань та 3 осіб в антикорупційному відділі, не рахуючи керівників.
Складається стійке враження, що Олійник до чогось готується. Питання: до чого? Що стосується корупційних ланцюжків, їх можливо налагодити й без цілої армії колишніх силовиків. Тоді чого боїться Олійнику, навіщо йому така служба безпеки? З урахуванням спроб пограти в політичні ігри можна припустити, що він може готуватись до силового утримання підприємства. А це вже серйозно. На ситуацію, що склалася довкола порту, потрібно звернути увагу керівництву МІУ та правоохоронних структур.
