Якщо стисло описати Постмодерн – то це тотальне заперечення всього того на чому базується Модерн, – все до чого звикли ми та, що до недавнього часу нам здавалося непорушним.
Але, все це є лише логічним завершенням розвитку “суспільства модерну” зі всіма протиріччями, проблемами та невідповідностями, які були закладені з самого початку в період його історичного становлення.
І це добре, оскільки ми можемо переглянути весь теоретичний та практичний досвід, нагромаджений тією чудовою епохою.
Для початку ми маємо охарактеризувати три періода, з їх руйнівними для традиційного (домодерного) суспільства властивостями, які спричинили становленню “суспільства модерну”:
1. Епоха Відродження (XV- XVI ст.) – протиставлення схоластичному аристотелизму нових ідей (гуманізму, містицизму, магії, алхімії) та їх “відродження”;
2. Епоха Реформації (XVI-XVII ст.) – боротьба з католицьким віровченням, догматикою та світоглядом. Заперечення авторитету Церкви, індивідуальне та довільне тлумачення текстів Священного Писання, залежність віри від розуму та раціональних висновків людини;
3. Епоха Просвітництва (XVII-XVIII ст.) – остаточне заперечення уявлення світу, притаманного традиційному суспільству. Бачення людини як “індивідуму” – автономної неподільної одиниці і, відповідно, перегляд основ соціальної організації суспільства.
Саме це стало базовою основою “суспільства модерну”, побудованого на так званій “науковій картині світу” з власною логікою, системою доказів, базованою на власних авторитетах, аксіомах та теоремах, прийнятих як істина в останній інстанції.
Всі ці ідеї отримали своє втілення в Французькій революції, та були в подальшому розвинуті ліберальною ідеологією. Недарма “Марсельєза” починається словами “Nous quittons la vie ancienne! – Ми покидаємо старе життя!”… Постмодерн прагне все це заперечити.
Тому сьогодні ми маємо можливість не тільки заперечити, а й надати цьому процесу свій сенс та зміст.
А оскільки звичайні класифікаціфні схеми (які ще тримаються інерціонально), поступово втрачають свою актуальність, – то на часі нові методології аналізу багатьох явищ та проблем, які дають про себе знати в умовах переходу від суспільства Модерну до суспільства Постмодерну.
А це серйозний інтелектуальний виклик, який вимагає дискурсу, – як щодо загальних банальних теорій, так і екстравагантних гіпотез.
Ніколи не забувайте – аби людина остаточно не втратила здатність до мислення, вона має мислити про фундаментальне.
для ІНФОРИАТОРа
