Жінка і наука. Жінка і енергетика. Жінка і безпека. Особливо – безпека ядерна.
Долаючи стереотипи
“Щоб досягнути успіху,
необхідно багато працювати.
Дискримінація може бути присутня всюди
і на неї не можна списувати всі невдачі –
вони можуть бути лише результатом слабкої підготовки.
Перш за все – ти професіонал.”
Традиційно у суспільстві усталилась думка про те, що роль і життєве призначення людини, якщо не повністю, то значною мірою, визначаються її статтю. Мовляв, якщо народилась дівчинкою – маєш, «церкву-дітей-кухню». Досить із тебе. Але таке твердження не про Україну. Принаймні, не про теперішню Україну.Адже вона – Батьківщина успішних, цілеспрямованих, високоосвічених, розумних і сміливих жінок, які не бояться жодних викликів, навіть у таких суто чоловічих царинах, якими є енергетика і наука.
Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки (ДНТЦ ЯРБ) – наукова установа, що об’єднала під своїм дахом фахівців, які несуть відповідальність за ядерну безпеку та радіаційний захист. Серед цих сміливців – 48 відсотків становлять жінки. Вони пишуть наукові роботи, беруть активну участь у розробці та удосконаленні нормативної бази із безпеки ядерних об’єктів, працюють над диверсифікацією свіжого ядерного палива, опрацьовують механізми удосконалення безпеки АЕС.
Словом, робота кипить. І дуже приємно, що закордонні колеги, оцінюючи її, неодмінно відзначають високий рівень професіоналізму наших фахівців та фахівчинь, а це дуже непросто, бо ядерна та радіаційна безпека – сфера наукомістка та складна, вона вимагає повної зосередженості, глибоких професійних знань та роками відпрацьованих навичок.
Які ж вони, жінки науки ДНТЦ ЯРБ? Як їм працюється, про що мріють і чого прагнуть? Чи важкий він, шлях науки для жінки? На ці та інші питання ми попросили відповісти колег із наукових відділів. З нами погодились поспілкуватись Олександра Слепченко, Ганна Мелешко, КіраЄфімова, ТетянаКілочицька,Юлія Єсипенко, Дар’я Дімітрієва та Юлія Балашевська.
Милі і чарівні, дуже жіночні та, водночас сильні, розважливі, мудрі – саме такі вони – жінки-науковці ДНТЦ ЯРБ.
« А воно тобі треба?.. Ти ж дівчинка!»
Усі наші героїні обрали свій шлях ще у юності. Незважаючи на те, що час від часу декому із них доводилось чути сексистське: «Ти ж дівчинка, а воно тобі треба?», твердо йшли до мети. І завжди намагались бути найкращими, ставили високі цілі і досягали результатів.
Ганна Мелешко, начальник лабораторії супроводу звітів з аналізу та переоцінки безпеки ядерних установок відділу аналізу експлуатаційної безпеки АЕС, почала поєднувати навчання та роботу у галузі ядерної безпеки ще на останньому курсі інституту, а вже за два роки розпочала трудову кар’єру у ДНТЦ ЯРБ. Відтоді минуло майже 11 років.
У технічних вишах того часу навчалось достатньо дівчат, але нині небагато з них працюють за професією: «На нашому потоці було п’ятеро дівчат. Мені відомо, що одна працює в НАЕК «Енергоатом», інша – на підприємстві, яке займається продажом вентиляційного обладнання, а ще одна – в Німеччині в Areva», – розповідає Ганна Мелешко.
Кіра Єфімова, начальник відділу аналізу надійності систем контролю та діагностики
Кіра Єфімова, начальник відділу аналізу надійності систем контролю та діагностики, у сфері ядерної безпеки з 1983 року, одразу після закінчення навчання на теплоенергетичному факультеті Київського політехнічного інституту. Перша робота у Інституті «Гідропроект» теж була не надто «жіночою», адже займалася проектуванням автоматизованої системи управління технологічними процесами реакторів РБМК, які експлуатувалися на Чорнобильській, Смоленській, Курській електростанціях. І, не зважаючи на стереотипи, жінок у колективі було достатньо.
Юлія Балашевська працює у ДНТЦ ЯРБ лише 8 місяців на посаді начальника лабораторії радіаційних технологій відділу радіаційного захисту, проте у сфері радіаційного захисту її стаж уже налічує 10 років. Вона – продовжувачка династії атомників, адже її батько працював у сфері ядерної енергетики, служив на атомному флоті, пізніше працював на АЕС. Помітивши у доньки нахили до точних наук, порадив розвиватися саме у цьому напрямку.
Тетяна Кілочицька, начальник відділення радіаційної безпеки та науково-технічної діяльності ДНТЦ ЯРБу сфері ядерної енергетики працює із 1995 року. За її плечима досвід роботи у Держатом регулювання та МАГАТЕ. Навчалась в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі радіобіології.У групі,окрім неї, навчалось ще троє дівчат, та лише вона одна працює за фахом. Тема радіобіології упродовж тривалого часу була закритою, втім потрібно було вивчати наслідки Чорнобильської катастрофи, аби зрозуміти яким став біологічний світ після неї.
Юлія Єсипенко, начальник відділу міжнародних проектів – людина, що володіє кількома іноземними мовами: французькою та англійською і дещо – іспанською, могла обрати значно легший життєвий шлях, аніж робота у сфері ядерної та радіаційної безпеки, але, будучи народженою у Чорнобилі, просто не могла вчинити інакше. У ДНТЦ ЯРБ працює з 2001 року.
Дар’я Дімітрієва, учений секретар ДНТЦ ЯРБ. Навчалась у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана за спеціальність «Облік та аудит». Будучи студенткою почала працювати у відділі діловодства ДНТЦ ЯРБ.Згодом – помічником ученого секретаря, а тоді зробила вибір на користь атомної енергетики та отримала другу вищу освіту у Київському політехнічному інституті.
Начальник лабораторії аналізу радіаційної безпеки АЕС відділу радіаційного захисту Олександра Слепченко виросла у родині авіабудівельників, однак атомна енергетика їй видавалась цікавішою та й у 1986 році перед галуззю постали нові виклики. Тому, аби обрати такий шлях, слід було мати неабияку сміливість і відчуття особистої відповідальності.
Радянська жінка: з ломом у руках, з «Домостороєм» у кишені
Чому ж у останні роки існування СРСР складалась така сумна гендерна картина у вишах? Можливо – це частина світоглядної спадщини Радянського Союзу, який, демонстративно звеличуючи роль жінки-трудівниці з ломом та лопатою в руках десь на будовах світлого майбутнього БАМу, потихеньку продовжував керуватись старим, ще царським, «Домостроєм»?
Час минає, але стереотипів позбутись не так просто
Олександра Слепченко зазначає: «Поняття «інженер-атомник –жінка» завжди викликало деякою мірою здивування, жінки у цій сфері навіть закордоном доволі рідко зустрічаються. Звісно, зараз набагато простіше працювати: роки роботи дають про себе знати, суспільство звикає все частіше бачити жінку в таких іпостасях».
Її доповнює Кіра Єфімова: «Часто доводиться спілкуватися із іноземними колегами.Якщо у нас ще не зовсім сприймають жінку як науковця, то закордоном жінка-фахівець користується повагою. Мушу сказати, що коли МАГАТЕ(ред. – Міжнародне агентство з атомної енергії) проводить свої семінари, то, запрошуючи учасників, віддають перевагу жінкам».
Гендерна рівність у зарубіжних та міжнародних організаціях
Тетяна Кілочицька, яка має досвід роботи у МАГАТЕ, розповідає про гендерну політику цієї організації: «Нині МАГАТЕ намагається довести склад персоналу до 50% жінок та 50% чоловіків. Не ставляться жодні пріоритети до статі професіонала. Доходить до таких дивних речей, коли при спілкуванні уникаються деякі форми імен, аби не погрішити проти гендерної рівності. Наприклад, неприйнято казати, що голова це «чермен», слід вживати«черперсон», адже головою може бути і «вумен», а «червумен»ніхто не каже. Я вітаю такі починання, однак переконана у тому, що будь-яке призначення, селекція персоналу мають бути прозорими та чесними, а до жінок і чоловіків мають висуватися однакові вимоги. Судити про професіоналізм особи слід за здібностями, наполегливістю, працездатністю, а не за статтю».
Юлія Єсипенко, яка у ході виконання своїх професійних обов’язків часто спілкується із закордонними колегами зі сфери ядерної та радіаційної безпеки, теж зазначає, що хоч і не часто, але жінки все ж таки очолюють міжнародні організації та обіймають керівні посади. «Для прикладу, ми є асоційованим членом ETSON– європейської асоціації організацій технічної підтримки, в її складі утворено окремі експертні групи. Так от керівниками декількох груп є жінки. Комісію ядерного регулювання США також очолює жінка, яку переобрали для цієї посади вже на третій термін. У Білорусі жінкою є голова тамтешнього регулюючого органу. Тривалий час орган ядерного регулювання України також очолювала жінка.Хоча, звісно, в основному на таких посадах звичніше бачити чоловіків».
Наче все правильно і все зрозуміло, та, все ж ми й досі мимоволі, навіть захоплюючись сильними, вольовими і розумними жінками у нетрадиційних для них сферах, продовжуємо дивуватись: «Під час міжнародної конференції в Болгарії мій чоловік дізнався, що провідним інженером з управління реактором на АЕС Козлодуй є жінка. Для нього це було чимось неймовірним, зламались усі його стереотипи: жінка може керувати реактором? В Україні таких випадків нема. Я вважаю, що на Заході менш відчутний бар’єр між професіоналами-чоловіками і професіоналами-жінками»,– ділиться Юлія Балашевська.
Різні, але рівні
Нині, на щастя, великої різниці на шляху ученої та ученого немає, хоча, як зазнає Ганна Мелешко, жінці таки доводиться докладати дещо більше зусиль.На думку Олександри Слепченко,«різниця кар’єрного росту жінки і чоловіка звісно є, як не крути. Жінка має набагато більше додаткових обов’язків – сім’я, діти, домашні справи… Чоловікові простіше зосередитись виключно на роботі, тому їм простіше зростати професійно і робити кар’єру. Оскільки у пріоритеті, здебільшого, саме кар’єра. Жінці ж треба все встигнути, тому є деякі відставання в часі, однак це не пов’язано із професійними здібностями.Таза наявності великого бажання, відповідних амбіцій, я вважаю, нема перешкод в тому, щоб і жінка була успішною».
Тетяна Кілочицька вважає, що сфера ядерної безпеки не така вже й закрита для жінок, як видається на перший погляд: «Чимало жінок працюють у сфері використання іонізуючого випромінювання – це лікарі. Якщо ми говоримо про виробничі підприємства, ті, що займаються зберіганням чи захороненням радіоактивних відходів, то жінок там менше. Більшу частину персоналу тут все-таки становлять чоловіки».
На думку Дар’ї Дімітрієвої, суттєвої різниці між чоловіком-науковцем та жінкою – науковцем нема. «Хоча, – зауважує Дар’я, –є нюанси, з якими впоратись було б, мабуть, легше, якби я була чоловіком.Взагалі, чомусь так склалось, що у Національній академії наук жінок дуже мало. Я думаю, істинним ученим, які працюють над якимось конкретним науковим проектом, насправді дуже складно, адже учений живе і дихає цим проектом…Звісно, жінці зосередитись на науковому проекті складніше, бо ж її уваги вимагають діти, чоловік…»
Розмірковуючи про гендерну політику ДНТЦ ЯРБ, усі опитані жінки визнали, що в установі панує здорова та дружня атмосфера, де нема навіть натяку на дискримінацію за ознакою статі, а Олександра Слепченко підсумувала: «На мою думку, у ДНТЦ ЯРБ створений якнайкращий клімат для реалізації жінки як професіонала.Тут відчувається різнобічна підтримка і, більше того, великий відсоток колективу формують саме жінки, а багато із них обіймають керівні посади».А Кіра Єфімова зазначає: «Головне – не стать, а професіоналізм, особистісні якості фахівця, відповідальність».
Науковець: дружина, матір, дочка
Статистика відзначає, що, як правило, навчаючись у школі та виші, дівчатка часто набагато старанніші та відповідальніші за хлопчиків, тому на них завжди покладають великі надії. Але рано чи пізно дівчинка стає дружиною та матір’ю, їй доводиться поєднувати більше соціальних ролей, виконувати більше обов’язків, внаслідок чого, її амбіції як професіонала, значно знижуються. Але це – не загальне правило, бо часто у сім’ї вона знаходить ту допомогу і підтримку, без якої просто не обійтися. Зрештою, «страшний» для роботодавців час декретної відпустки більшість успішних жінок використовують як час для саморозвитку та самоосвіти, а відтак, декретна відпустка – зовсім не трагедія.
«Часто роботодавці віддають перевагу чоловікам, оскільки жінки можуть йти у декрет, але це у жодному разі не повинно розцінюватись, як недолік жінки-науковця перед чоловіком. Жінки швидко повертаються до роботи і продовжують так само професійно виконувати свої обов’язки», – вважає Кіра Єфімова.
А підростаючі діти, розуміючи, чим займається мама, пишаються нею, допомагають і, як правило, ростуть самостійнішими за тих, яких вічно опікають. А як відомо, самостійність – перший крок до успішності.
Олександра Слепченко, мама двох дітей, ділиться: «Сім’я нормально ставиться до моєї роботи, поважає та ставиться із розумінням. Звісно, діти хочуть уваги, і чим більше –тим краще, але вони все розуміють і цінують те, що я роблю».
Великою підтримкою є сім’я і для Дар’ї Дімітрієвої: «Мій мудрий чоловік час від часу наштовхує мене на дуже розумні та несподівані ідеї щодо вирішення якихось завдань».
Кілька слів для тих дівчат, що обиратимуть шлях науки…
Ганна Мелешко: «Завжди вірити в себе, у свої сили».
Олександра Слепченко: «Непросто давати рекомендацію дівчатам, аби обирали саме такий шлях, бо ж, передусім, робота повинна подобатись. Наша робота дуже різнобічна і не нудна. Якщо жінка хоче обрати для себе цікаву, інтелектуальну і не скучну роботу, то це звісно те, що треба. Є можливість кар’єрного росту і на міжнародному рівні, в тому числі».
Юлія Балашевська:«Будь-яка робота складна, особливо, якщо хочеться досягти успіху. Для цього просто потрібно багато працювати. Дискримінація може бути присутня всюди: в ядерній сфері так само як і в будь-якій іншій. І на неї не можна списувати всі невдачі – вони можуть бути лише результатом слабкої підготовки чи ліні. Потрібно працювати, бо перш за все – ти професіонал».
Тетяна Кілочицька: «Жінкам в цій сфері в жодному разі не слід користуватися статусом жінки. Треба багато вчитись, розвиватись. Якщо хочеш, щоб з тобою розмовляли на рівних, то необхідно мати відповідний рівень знань. Люди,котрі працюють на атомних електростанціях і, взагалі у сфері ядерної безпеки,апріорі не можуть бути недосвідченими.Це дуже ерудовані, висококваліфіковані кадри, незалежно від того, жінка це чи чоловік».
Кіра Єфімова:«Перш за все, аби реалізувати себе у будь-якій справі, не лише у нашій, необхідно любити те, чим займаєшся, віддаватися сповна, розвиватися впродовж усього життя і не зупинятися на досягнутому, адже головне –не стать, а рівень професійних навичок».
Юлія Єсипенко: «Бути впевненими в собі, розвиватися, навчатися».
Дар’я Дімітрієва: «Це дуже здорово – займатись справжньою наукою, коли в тебе в очах горить вогник і ти розумієш те, що робиш потрібні речі.Коли бачиш результат своєї діяльності, це такі чудесні відчуття, наче власну новонароджену дитину на руках тримати».
Євгенія Нікітчук
Прес-служба Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки (ДНТЦ ЯРБ)
Раніше ІНФОРМАТОР писав про українських жінкок-воїнів, яких не злякали постріли, вибухи, кров, бруд, холод.
