Як Мінагрополітики та молокозаводи знищують українське скотарство

Поголів’я великої рогатої худоби в Україні досягло свого історичного мінімуму. За останні десять років воно скоротилося з восьми до менш ніж чотирьох мільйонів голів.

Журналіст видання ІНФОРМАТОР вирішив дізнатися у якому стані сьогодні перебуває українське скотарство та які причини його занепаду.

Боротьба за якість чи саботаж

З 1 січня 2018 року Міністерство аграрної політики та продовольства планувало заборонити виробникам закуповувати молоко у населення. Чиновники мотивували такі зміни низькою якістю продукції та її невідповідністю європейським стандартам. Хвиля обурення, яку спричинили нововведення в українському суспільстві змусила представників Мінагрополітики спершу перенести зміну санітарних норм на липень 2018 року, а потім і взагалі відмовитися від цієї ідеї.

Однак такі “інформаційні атаки” профільного міністерства не минули даремно. Вже у січні цього року закупівельна ціна молока від домогосподарств (селян) впала з 6 до 5, а іноді й до 4 гривень за кілограм. Таке “здешевлення” домашньої “молочки” супроводжується зростанням цін на товари для утрамання худоби та кінцевої вартості молока і виробів з нього на полицях магазинів.

Так, за 2017 рік молоко подорожчало більш ніж на третину. То чому ж вітчизняні виробники вдаються до зменшення закупівельної ціни на сировину, якщо загальна тенденція у галузі є звороньою?

Варто зазначити, що подібного роду махінації з закупівлями сировини характерні виключно для молока, яке виробник збирає у населення, а це близько 70% всього молока в країні. Решта 30% – молочка фермерських господарств і розцінки там зовсім інші.

За інформацією аналітика Асоціації виробників молока Яни Музиченко середньозважена ціна за 1 кілограм молока “екстра-якості” становить 9,88 гривень, “вищий сорт” оцінюють у 9 гривень, а  “перший” по 8,26 гривень за кілограм відповідно. Селянське ж молоко вважається “другим сортом”, а розцінки на нього далекі від ринкової вартості – 4-5 гривень за кілограм.

При чому ціна практично не залежить від того, якому переробнику ви захочете здати молоко. Подейкують, що фіксована ціна на українську селянську молочку зумовлена домовеністю між виробниками, а не кон’юнктурою ринку, що в свою чергу є порушенням статті 5 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

Скільки насправді коштує молоко

Відповідна дискримінація продукції домогосподарств дедалі частіше змушує селян відмовлятися від орієнтації на молочну галузь і дойних корів просто віддають на м’ясокомбінати. Причиною цього є невідовідніть доходів, отриманих від здачі молока на переробку, витратам на утримання корів.

Так, дойна корова в Україні, на даний момент коштує від 16 до 20 тисяч гривень. В рік вона споживає близько півтонни зерна, вартість якого, в середньому, становить 2750 гривень, 400 кілограмів макухи, яка обійдеться селянам ще у 2400 гривень. До цього варто додати ще 2 тонни сіна, які коштують близько тисячі гривень. Також, за рік корова з’їдає приблизно 7 тонн відходів від цукрових буряків, а це додаткових 700 гривень.

Окрім харчування, ще 160 гривень на рік обходиться медичне утримання тварини, а враховуючи необхідність облаштування місця для утримання худоби, ще близько півтисячі гривень селяни витрачають на облаштування більш-менш комфортних для корови умов.

Загалом, утримання однієї корови обійдеться більше ніж у 7,5 тисяч гривень на рік, і це не враховуючи витрат на воду, а це додаткових 36,5 кубометрів води, тобто близько 500 гривень. І не варто забувати про величезне фізичне навантаження, яке постійно відчувають власники великої рогатої худоби.

Тож, у підсумку ми маємо 8 тисяч гривень на рік, а скільки ж заробляють селяни на продажі молока на переробку? За нормальних умов утримання та харчування, корова на день здатна давати 18 літрів молока, а враховуючи те, що тварина є придатною для доїння лише 8 місяців на рік, то ми отримуємо приблизний об’єм видойки у 4320 літрів або 4450 кілограмів.

За “найкращої” ціни у 5 гривень за  кілограм, підсумкова вартість молока за рік становить 22,25 тисяч гривень. Віднімаємо від цієї суми 8 тисяч на утримання тварини і маємо 14,25 тисяч гривень на рік. Тепер поділимо цю суму на кількість місяців і отримуємо щомісячний прибуток у розмірі 1190 гривень.

Зрозуміло, що такий дохід аж ніяк не відповідає тяжкості праці, саме тому селяни масово полишають заняття скотарством, віддаючи “на м’ясо” дойних корів. Це видно і з динаміки зменшення кількоті поголів’я великої рогатої худоби, яке за десять років скоротилося вдвічі, і з кількості виготовленого молока, виробництво якого тільки за три квартали 2017 року впало на 1% і тенденція до скорочення продовжується.

Це мало б підштовхувати переробників до підвищення закупівельної ціни на молоко та його похідні, але, вочевидь, це нікому не цікаво, попри те, що майже три чверті всього молока становить саме “домашнє”.

Причиною цього є жага до наживи виробників, адже селяни фізично не встигатимуть продати або переробляти такі величезні об’єми молока, тому і здають його за безцінь на заводи. А на полицях супермаркетів замість 5 гривень, ви бачите 25-30 гривень за літр молока, тобто не враховуючи витрат на переробку, виробник у 5-6 разів збільшує кінцеву вартість продукту, отримуючи надприбутки.

Іншим фактором є відсутність державного регулювання закупівельної ціни молока та контролю за дотриманням законодавства про ціноутворення, а це означає, що у будь-який момент “другосортне” селянське молоко може взагалі знецінитися в рази і вдіяти з цим прості українці нічого не зможуть.

Колгоспи ХХІ століття

Уряд пропонує домогосподарствам об’єднуватися у кооперативи аби ефективніше протидіяти свавіллю виробників та пропонуючи спрощені процедури кредитування. Однак програма державного патронату над вітчизняним скотарством розрахована саме на фермерські господарства, які сьогодні виробляють третину усього молока в Україні.

Кооперативи, про які так мріють у Мінагрополітики, вже з самого початку приречені на іміджевий провал. По-перше, через те, що основну масу населення, яке задіяне у молочному скотарстві та володіє худобою становлять люди, які ще пам’ятають радянські колгоспи і у їх розумінні це може спричиняти негативні асоціації та небажання повертатися у минуле.

З іншого боку, за даними експертів, період окупності такого кооперативу становитиме близько двох років, а це аж ніяк не задовольнить українців, яким також треба годувати власні родини.

Іншим варіантом розв’язання проблеми є законодавче регулювання мінімальної допустимої ціни на молоко, яке закуповується у населення. Встановлення її на рівні 8 гривень за кілограм, зможе збільшити доходи селян від промислу вдвічі, що також є неостатнім, але допоможе хоч якось втримати поголів’я великої рогатої худоби на теперішньому рівні.

Загалом, зрозуміло, що регулюванням цін або ж створенням нових колгоспів молочне скотарство не врятуєш, потрібна комплексна державна програма відновлення галузі з залученням інструментів кредитування, субсидування та надання пільг селянам разом з механізмами законодавчого регулювання взаємовідносин між підпримствами та домогосподарствами, контролем за дотриманням санітарних та інших норм, перевіркою відповідності товару його якості.

Звичайно, можна залишити все без змін і віддати вітчизняний ринок “молочки” білоруським чи польським товарам, але навіщо збагачувати інших, коли можна заробляти самим.

Максим Лиманський

для ІНФОРМАТОРа

загрузка...
Загрузка...