«Як гартувалася опозиція». Що показав з’їзд «Слуги народу»

У неділю, 10 листопада, столичний КВЦ “Парковий” став місцем проведення позачергового з’їзду партії “Слуга народу”, на якому було оновлено керівництво політичної сили, презентовано стратегію її розвитку та започатковано реалізацію підготовки до місцевих виборів. 

Здавалося б типовий захід, один з десятків з’їздів політичних партій та чергова нагода для всіх журналістів вкотре запитати топ-керівництво “монобільшості” про секс-скандал Богдана Яременка, бачення вирішення питання війни на Донбасі і ще низку ключових позицій інформаційного порядку денного.

Однак насправді все найцікавіше з цього двогодинного заходу було не у брифінгах чи прес-конференціях Олександра Корнієнка, Давида Арахамії, Дмитра Разумкова й інших спікерів “Слуги народу”. Відповіді на всі питання крилися у ледь помітних моментах: інтонаціях, жестах та гострих жартах, які протягом з’їзду лунали від його учасників.

Журналіст ІНФОРМАТОРа відвідав з’їзд та готовий підбити стислі підсумки чергового партійного зібрання “Зе!Команди” та вказати на ті моменти, які залишилися поза об’єктивами телевійних камер та off the record журналістських мікрофонів.

Говорити про нестабільність фракції “Слуги народу” у парламенті почали ледь не з першого дня роботи Верховної Ради ІХ скликання. “Вони й до Нового року не проіснують”, “це кнопки, а не депутати”, “фракція розвалюється” й інші типові меседжі використовувалися журналістами з посиланнями на джерела, коментарі експертів чи політиків різного ґатунку, сорту й ідеологічної орієнтації.

Натомість у “Зе!Команді” відповідали такими ж кліше зі зворотніми тезами: “це партійний плюралізм”, “ми монолітна та потужна фракція”, “та подивіться як ми всі разом голосуємо за ключові для країни рішення”. Інформаційний простір весь цей час нагадував партію у пінг-понг: одні б’ють – інші відбивають.

Насправді ж тектонічні зрушення, як би цього не хотіли показувати у “Слузі народу”, дійсно відбуваються. Вони не настільки руйнівні, як пишуть деякі наші коллеги, але цей позачерговий з’їзд чітко продемонстрував їх тим, хто дивився і слухав щось більше за партійні промови.

Варто констатувати, що у пропрезидентській фракції формується стихійна опозиція. І якщо раніше говорили про депутатів-мажоритарників, які орієнтуються на олігарха Ігоря Коломойського, то тепер до неї можуть приєднатися і далекі від власника групи “Приват” списочники від “Слуги народу”.

Перші натяки на цей процес з’явилися, коли ряд депутатів-мажоритарників, які не були членами партії, але йшли від неї на вибори по округах, вирішили напередодні з’їзду подати заяви на офіційне членство у політичній силі. До їх переліку увійшли Максим Бужанський, Олександр Дубінський, Антон Поляков та інші. Ці народні обранці вирізняються тим, що дуже часто голосують не так, як більшість їх коллег та відверто критикують рішення “монобільшості”.

Як пояснив у коментарі ІНФОРМАТОРу нардеп Антон Поляков, він офіційно вступив у політсилу для того, аби контролювати, які рішення ухвалюються у партії і перевіряти чи не йдуть вони у розріз з законом та порядністю. Те саме у своєму каналі в Telegram написав і Олександр Дубінський.

Такі дії мажоритарників були б логічним етапом партійного будівництва “Слуги народу”, якби не одне “але”. Рішення, які юридично затвердив з’їзд, про призначення новим головою партії Олександра Корнієнка приймалося до його проведення вузьким колом осіб і не обговорювалося з народними депутатами, які представляють політсилу у Верховній Раді та подали заявку на офіційне членство.

Про це в коментарі журналісту “Інтерфакс-Україна” заявив депутат Поляков, який запевнив, що з’їзд був формальністю.

“Ви ж самі бачили, я задав питання Корнієнку: чому обирається голова партії перед тим, як в партію потрапляють інші депутати. Тобто нас 254, ми ж команда, ми ж одне ціле, так а чому тоді ви самі прийняли рішення і після цього формально провели з’їзд?”, – заявив він після завершення з’їзду партії.

Голова фракції “Слуги народу” Давид Арахамія заявляв, що Корнієнко безальтернативний кандидат на посаду голови партії. І це правда. От тільки він безальтернативний не тільки через підтримку партійного і політичного керівництва держави, а й через відсутність права на обговорення та представлення такої альтернативи.

Під час оголошення претендентів на посаду голови “Слуги народу” делегатам, окрім кандидатури Олександра Корнієнка, пропонувалося висунути на цю посаду ще когось. Голова парламентського комітету з питань охорони здоров’я та №18 у списку партії на виборах до Верховної Ради Михайло Радуцький підняв руку для оголошення альтернативного кандидата, однак його чомусь просто проігнорували і одноголосно “затвердили” на цій посаді заступника голови фракції.

Ще одним сигналом формування партійної опозиції свідчить питання народного депутата від “Слуги народу” по округу у Запоріжжі Євгена Шевченка, який нещодавно виступив у ефірі російського каналу разом з ватажком бойовиків “ДНР” Пушиліним, до новопризначеного партійного керівника. Шевченко просив Корнієнка чітко визначити ідеологію партії та озвучити її всім, оскільки, за його словами, заяви уряду та окремих депутатів різняться з тим, що вони обіцяли людям.

За підсумками з’їзду ще 30 народніх депутатів офіційно стали членами партії “Слуга народу”. Олександр Корнієнко запевняє, що з часом більшість народних обранців приєднається до їх лав. Частина з них може стихійно згуртуватися у опозицію всередині політичної сили. Говорити про її розпад і крах не доводиться. З іншого боку ми бачимо, як “меншість всередині більшості” намагається отримати важелі впливу на структуру “Слуги народу” та зміцнити свою переговорну позицію під час прийняття ключових рішень.

І якщо раніше вони робили це не голосуючи за законопроекти, то тепер внутрішньофракційна опозиція вливатиметься у структуру партії, матиме вплив на її місцеві осередки та підбір людей на місцях. “Слуга народу” розростатиметься та стане менш контрольованою, ніж є зараз. Як цьому протидіятиме новий голова партії і чи зможе він вберегти політсилу від пророкованого їй розпаду – питання відкрите.

Нагадаємо, раніше ІНФОРМАТОР розповідав, які зміни чекають на соціальну політику України за президента Зеленського.

Максим Лиманський

для ІНФОРМАТОРа