Елементарні підрахунки говорять про те, що після президентських виборів 2014 року справи у проросійських сил пішли на поправку. Якщо п’ять років тому кандидати, які відкрито декларували проросійські погляди, сумарно набрали майже 7% голосів, то вже у 2019 році, за підрахунками ЦВК, за таких кандидатів проголосувало трохи менше 16%.
Але розпочнемо не з «рук Кремля», а націоналістів. Через п’ять років після анексії Криму та російської агресії на Донбасі кандидати, яких можна зачислити до націоналістичного табору, не зуміли загітувати на свою користь нових виборців. Зараз, як і в 2014 році, їхні електоральні симпатії недотягують до 2%.
Після Революції Гідності у списку кандидатів у президенти було двоє націоналістів – лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош і керівник ВО «Свобода» Олег Тягнибок. Тоді на двох вони набрали 1,86% голосів. Цього ж року за представника націоналістів Руслана Кошулинського проголосувало 1,62% виборців.
Якщо націоналісти, як не користувалися, так і не користуються популярністю в українському суспільстві, то у таборі їхніх ідеологічних ворогів справи набагато кращі. За останні роки кількість симпатиків у лояльних до Кремля кандидатів збільшилася як мінімум вдвічі.
Рахуємо.
У 2014 році на президентський пост балотувалося одразу чотири «руки Кремля» – Михайло Добкін, Вадим Рабінович, Юрій Бойко і Петро Симоненко. Більше всіх тоді набрав Добкін – 3,03%, за Рабіновича проголосувало 2,25%, а Синоменка та Бойка підтримало відповідно 1,51% і 0,19% виборців. Сумарно вони зібрали майже 7% голосів.
Цього року кандидатів з проросійськими позиціями балотувалося троє – Євгеній Мураєв, знову Юрій Бойко та Олександр Вілкул. Щоправда, Мураєв не став чекати завершення виборчої гонки і за три тижні до дня голосування зняв свою кандидатуру на користь Вілкула.
Попри те, що у порівнянні з 2014 роком «рук Кремля» на виборах президента України поменшало, набрали вони більше. Загальний рейтинг Бойка (11,67%) і Вілкула (4,15%) склав трохи менше 16%.
Було – 7%. Стало – 16%. Що це, якщо не початок реваншу проросійських сил в Україні?! Цифри говорять самі за себе.
Фактор Медведчука
Ще п’ять років тому кум президента РФ Віктор Медведчук не відігравав якої-небудь помітної ролі в українській політиці. Але з кожним днем війни на Донбасі ситуація змінювалася. Спочатку СБУ уповноважила його домовлятися про звільнення полонених, а згодом він став одним з ключових переговірників щодо відновлення миру на сході країни.
На цьому роль Медведчука не вичерпалася. З наближенням виборів президента він активно інтегрувався в українську політику – придбав інформаційний телеканал і вступив у партію Рабіновича-Мураєва «За життя». Згодом Медведчук доклав чимало зусиль для створення нової політичної сили «Опозиційна платформа – За життя». На виборах ця партія підтримала Юрія Бойка, з яким Медведчук 22 березня літав до Москви на зустріч з російським прем’єром Дмитром Медведєвим і головою «Газпрому» Олексієм Міллером.
Стрімке повернення кума Путіна в українську політику співпало з посиленням позицій політиків, що орієнтуються на Кремль. Результати двох останніх президентських виборів – тому підтвердження. Фактично, за останні кілька років Медведчук-«миротворець» трансформувався у політика, який координує в Україні відродження проросійських сил. Складається враження, що завдяки його підтримці після ще одних-двох виборів ми станемо свідками тріумфу лакеїв Путіна.
для ІНФОРМАТОРа
