Військовослужбовці 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ, які виконують завдання у зоні ООС, з нагоди 205-ї річниці від народження Тараса Шевченка склали і прочитали на передовій вірш про уявну розмову із живим Кобзарем на передовій.
Як передає “Новинарня“, автором тексту став прапорщик Гліб Бабіч – відомий поет-пісняр, який уже не вперше ініціює подібні проекти 10 огшбр.
“Відео було повністю знято безпосередньо на лінії зіткнення”, – пояснив військовий.
Бабіч та його побратими й посестри прочитали по строфі:
“Снилося, щось задумав вищий небесний цар
І на гарячу землю знову прийшов Кобзар.
Здвинув шолома трохи, пил обтрусив з броні,
Вийняв з кишені каву – ту, що купив мені.
“Слухай, ну як тут справи – криють вночі важким?
Битися, бачу, треба – бо розумію з ким.
Бо ще тоді навчив вас опір чинити злу.
Ти розкажи, до речі – що там у нас в тилу?”
Все як завжди, Тарасе – зрада, брехня, плітки,
Кожен, хто хоче слави – рве тебе на шматки.
Слів та думок уламки ліплять на прапори –
Гетьмани знову б’ються, квапляться догори.
Кожен собі потроху тягне на свій город,
Долю і волю прагне вигадати народ.
Знов від брехні до правди – дуже маленький крок.
Хтось вибирає битву, інші – ідуть в шинок.
Дехто тягар тримає, дехто – над ним ірже,
Дехто, щоб не цуратись, тягне собі чуже.
Досі не бачать правди, досі шукають зло,
Мов півтора століття начебто й не було.
Вибач, Тарасе, поки – трощене все, як лід.
Вчили – не зрозуміли люди твій Заповіт.
Нас гартували трохи покидьки і бої.
Ті, хто за нами прийдуть – будуть цілком твої.
“Слухай… – Кобзар тихенько жестом мене спинив.
– Хлопче, ти сам, я бачу, дещо не зрозумів.
Ви вже змогли підвестись паростком із золи.
Що вам чекати, друже? Ви вже давно прийшли.
Хтось збереже цю землю, хтось в ній посіє хліб,
Хтось нагодує слабших, ким вони не були б.
Вийде із диму сонце, зійде вночі зоря,
В кожній хвилині буде дещо від Кобзаря.
Душі тримайте разом. Розум тягніть з юрби.
Йти догори не важко – тим, хто вже не раби.
Хочеш дійти до світла – треба зробити крок.
Є в Україні воля. Є в Україні Бог”.
“Нумо, – Тарас промовив – візьмемо з долі мед?”
І закрутивши вуса, взявся за кулемет…”
Коментуючи відео, поширене на своєму YouTube-каналі, Гліб Бабіч пише:
“Що було б, якби кобзар повернувся на цю землю в наш час?
Писав би великі вірші, які вправили б нам мізки, і витрусили звідти сміття? – Так!
Знайшов би слова, які допомогли б багатьом впоратися з сумнівами? – Так.
Виступав б на форумах, брав участь у телешоу, говорив би промови на мітингах, створив би нову партію, пішов би в президенти? –
Да хрін там!
Він був би серед нас. Воював. Весело і розумно бив ворога. Чистив зброю. Розповідав захоплюючі історії хлопцям. Ковтаючи піт і весело лаючись – рив землю або черпав з окопів воду навесні. Їздив би, іноді, по справах в тилову зону, брав би наші картки і список – привозив би кави, цигарки і насіння.
А в проміжках – писав великі, пронизливі вірші. Знаходив потрібні всім слова. І малював картини – олівцем, на зворотному боці зіпсованого рапорту формату А4.
Він був би серед нас. І для всіх. Тому, що він живий і різний – навіть коли його немає. Тому, що він любив Україну по-справжньому, а не словами.
ТОМУ, ЩО ВІН НАШ ВІЧНИЙ ПОБРАТИМ – “ПОЗИВНИЙ КОБЗАР”.
А не та похмура ікона, яку з нього намагалися зробити.
З Днем народження, друже Тарас! Дякуємо, що ти є”.
Раніше ми писали про мобільну групу психологічної підтримки, яка працює у зоні проведення Операції об’єднаних сил.