8 жовтня в Україні святкують День Юриста. Чим цей день запам`ятався ще?
У 1408 році у грамоті молдавського воєводи Олександра Доброго львівським купцям вперше згадано місто Черновіци на правому березі Пруту, сьогодні відоме як Чернівці.
Чернівці́ — адміністративний, політичний і релігійний центр Чернівецької області, важливий культурний та науково-освітній осередок України. Місто розміщене на південному заході України за 40 км від румунського кордону. Чисельність населення міста становить 266,5 тис. осіб (2019). Територія Чернівців становить 153 км².
Чернівці — історична столиця Буковинського краю, місто відоме своїми архітектурними ансамблями, одну з яких — пам’ятку архітектури «Резиденція митрополитів Буковини і Далмації» — включено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
У 1913 році після більше двох років розслідування, в Києві розпочався суд над євреєм Менделем Бейлісом, обвинуваченим у «ритуальному вбивстві» православного хлопця Андрія Ющинського. Незважаючи на тенденційне слідство, активну антисемітську кампанію в пресі та намагання влади впливати на хід судового процесу, через понад місяць слухань Бейліс був виправданий судом присяжних.
У 1938 було розстріляно 52-річного українського письменника, артиста, мистецтвознавця Гната Мартиновича Хоткевича (“Поезії в прозі”, “Гірські акварелі”, “Камінна душа”).
Гнат Хоткевич народився в сім’ї Мартина Пилиповича Хоткевича (походив з міщан, за національністю поляк) та українки Ольги Василівни. Закінчив Харківське реальне училище, що дало йому право при конкурсному складанні кількох іспитів вступити до вищого навчального закладу.
Під час роботи на Харківсько-Миколаївській залізниці Хоткевич розробив власний проект дизельного поїзда (1901) на 30 років раніше від американського аналогу.
За участь у керівництві політичним страйком 1905 зазнав переслідувань і в січні 1906 був вимушений переїхати в Галичину, яка була тоді в складі Австро-Угорщини. У Галичині Хоткевич оселився спочатку у Львові, а потім у Криворівні; об’їхав усю Галичину й Буковину з скрипковими концертами та концертами українських народних пісень у супроводі бандури.
Повернувшись з Галичини 1912 року на Велику Україну, оселився в Києві і долучився до літературного й мистецького життя: виступав з лекціями, в січні 1913 став редактором літературного журналу «Вісник культури і життя». В той же час продовжував концертувати з бандурою із серіями концертів «Вечір бандури».
Знову переслідуваний з початку Першої світової війни і висланий 1915 року за межі України, оселився у Воронежі, де жив до революції 1917.
До більшовицької окупації України поставився з недовірою, але з 1920 активно включився до літературно-мистецького життя. У 1920—1928 роках викладав українську мову й літературу в Деркачівському зоотехнікумі.
1926—1932 — викладав у Харківському музично-драматичному інституті, де проводив клас бандури.
1928—1932 — художній керівник Полтавської капели бандуристів.
Потрапив у неласку до влади в 1932 р. і після смерті Миколи Скрипника втратив державні роботи. Твори його були заборонені.
1934 — потрапив під потяг, був важко травмований.
За єжовщини був заарештований. Особливою трійкою УНКВС по Харківській області 29 вересня 1938 засуджений до розстрілу «Участь у контрреволюційній організації» і шпигунство на користь Німеччини. Вирок виконаний 8 жовтня 1938 року.
Реабілітований 11 травня 1956 року. Після реабілітації видано «Твори в двох томах» (1966).