Пам’яті Олексія Довгого: Творчий шлях та життєва мудрість відомого українського поета

7 жовтня пішов з життя видатний український письменник Олексій Прокопович Довгий.

Український літературознавець та заслужений діяч мистецтв України Рауль Чілачава називав Олексія Довгого вишуканим ліриком.

«Умів просто, легко й елегантно говорити про найскладніші почуття, торкнутися найболючіших проблем сучасності і дати їм своєрідну інтерпретацію. Вірші Довгого зберігають яскраве емоційне тло і внутрішнє тепло, чарують безпосередністю переживань і моральною кришталевістю», – писав Чілачава.

Олексій Прокопович Довгий народився 8 серпня 1929 року в селі Городище Менського району Чернігівської області. Мешкав у Києві.

Його батько й мати, діди-прадіди — селяни і козаки. Прізвище Довгий значиться у найдавнішому козацькому паспорті — реєстрі Війська Запорозького 1649 року. Загалом же доскіпливо і достовірно простежений родовід углибає на цілих три попередні століття.

З юних літ майбутній поет працював на землі. Був і трактористом, і комбайнером, а ставши дипломованим механізатором, навчав молодь. І в цих сільських буднях пробудилося поетичне слово, яке увібрав з дитинства — із пісень, які так виспівували сільські дівчата і молодиці, із уроків літератури.

Зрештою, жага літературної творчості переінакшила долю інженера-механізатора. Він стає творчою людиною, працюючи у Березнянській районній газеті, в обласній «Деснянській правді», згодом — у київських видавництвах.

Перша поетична публікація Олексія Довгого з’явилася 1957 року в альманасі «Десна», який тоді видавався у Чернігові. А ще через чотири роки тримав у руках, мов перший сніп зі свого поетичного поля, книжечку «Земля співає».

Невдовзі виходять книжки лірики «Чересло», «Кам’яна роса», «Дереворити», «Пора конвалій», «Влада сонця», «Зелений літопис» та інші. То було десятиліття, коли в українську поезію шалено увірвалося покоління, яке ми зазвичай називаємо шістдесятники. Безумовно, талановиті, сповнені молодечої наснаги, вони певною мірою змінили уяву сучасників про поезію — своєю метафоричністю, часом надмірною алегоричністю, стильовими новотворами. На цьому тлі традиційно заземлена поезія багатьох обдарованих авторів ніби відступила на задній план, дехто з них навіть розгубився. Цього не скажеш про Олексія Довгого.

Саме тоді окреслилися його творчі пошуки, які потім вилилися у самобутній, тільки йому притаманний поетичний світогляд — як за змістом, так і за формою. Йшов він до цього наполегливо із селянською впертістю виважуючи, плекаючи у слові своє творче «Я». Йшов у глибину слова. Його поетичні рядки, ніби добірні зерна, дбайливо виплекані мудрим селекціонером. Вони, як «доторки блискавки».

Дехто із чернігівських письменників прагнув видавати свої книжки у Києві, а поет Олексій Довгий дві свої збірки — «З криниці слова» та «Чернігівське небо» — видав в Чернігові, у видавництві «Деснянська правда».

На фото, зробленому в середині 70-х: серед літераторів Чернігівщини: зліва направо — Володимир Сапон, Кузьма Журба, Олексій Довгий, Станіслав Сеньков, Дмитро Іванов

За довгі десятки років праці у видавництвах з-під його крила вилетіли перші книжечки таких добре знаних сьогодні авторів, як Марія Матіос, Петро Перебійніс, Віктор Терен, Наталка Білоцерківець.

Його учнями були Леонід Талалай і Микола Луків.

А у молоді роки, не маючи свого кутка у Києві, жив у Миколи Лукаша — геніального перекладача, котрий, шукаючи відповідника українських слів, перелопачував гори словників, творів письменників-класиків, фольклорних збірників. А ще в його житті чималу роль відіграв Микола Бажан, який рекомендував Довгого до Спілки письменників.

Вдома у Олексія Прокоповича залишилась велика бібліотека. Книги самого письменника видаються сьогодні не лише в Україні, а й у Франції, Грузії, Чорногорії та Македонії.

Відомий український письменник Володимир Сапон у передмові до збірки Олексія Довгого «З криниці слова» написав: «Поет від поля, плуга і зерна, а, значить і від Бога, Олексій Довгий у розповні творчих сил талановито поглиблює у своїх нових книжках духовність нашої молодої держави, непроминущу любов до рідного краю, одвічну потребу людяності і доброти».

загрузка...
Загрузка...