Білорусь стала токсичною для власних громадян. І багато з них просто вимушені тікати. Одна з країн, яка могла б стати прихистком для таких людей – Україна. Але насправді, потрапляючи до нас, білорусам доводиться проходити через сім кіл пекла міграційної служби.
Про це повідомляє УНІАН з посиланням на ТСН-тиждень.
Білоруси надто слухняні. Їхній єдиний президент за 25 років зробив усе, щоб знищити в країні будь-які паростки серйозного опору. Між собою вони сумно жартують – навіть герб, який так хоче ліквідувати Лукашенко, називається «Пагоня». Втікачами в Білорусі стають не завжди активні учасники протесту, а просто молоді люди, які випадково потрапили в такий собі «спортзал».
Керівник служби юридичної підтримки ГО «FREE BELARUS CENTER» Володимир Жбанков, розповідає ТСН.Тижню, як в Білорусі людей піддають тортурам. «У мене були клієнти, яким по голові стрибали важким взуттям», – каже він.
«Коли держава натякає – або сідаєш в тюрму, або їдеш з країни, люди, в прямому сенсі, в капцях, в чому є, навіть не маючи зарядки для мобільного, навіть не заходячи додому, їдуть. Одна з очевидних безвізових країн, куди можна їхати – Україна. Вони приїздять поламані, знімають хостел, квартиру подобово. І їм потрібно два тижні, щоб прийти до тями», – каже він ТСН.Тижню.
Артем і Катя виїхали ще в серпні. Він працював в штабі одного з опозиційних кандидатів і вчасно зрозумів, де вони обоє можуть опинитися, якщо потраплять в лабети терористів в погонах і балаклавах. Подружжя винайняло квартиру в Києві і захотіло лишитися в Україні – обоє працюють відділено в іноземних компаніях, але не хочуть їхати надто далеко від батьківщини.
«Ми від початку приїхали і думали: «Ми тут залишимось». Будемо займатись підприємницькою діяльністю. Відкриємо ФОП, як тут говорять. І будемо далі займатись своїми справами. Але не все так просто», – розповідає ТСН.Тижню емігрант з Білорусі Артем Жданович.
Не все просто і у Гліба. Літом в Білорусі він надто активно не давав омонівцям складати в автозак інших протестувальників. Та… опинився в автозаці сам. Відсидів в СІЗО, заплатив штраф. Але потім Глібові почали готувати кримінальну справу.
«Вони сказали, що це насилля в бік правоохоронців. В останній тиждень такі справи вже почали закінчуватись реальними строками. ПО 364 статті давали три роки. Я вирішив, що мені пора поїхати», – розповідає ТСН.Тижню біженець з Білорусі Гліб Волков.
Гліб – менеджер американської айтікомпанії, шість років вчився і працював в Британії. Цей дивний веселий хлопець знайшов мужність нелегально перетнути два державні кордони!
«Я би хотів залишитись в Україні. Як тільки я приїхав, як тільки перестав боятись переслідування, я пройшов по Харкову (я там опинився) і думаю: «Який кайф! За мною немає ніякого стеження!» А в Мінську ходиш і постійно крутиш головою», – каже він.
Володимир Жбанков – юрист в правозахисній організації, яка допомагає таким, як Артем, Катя та Гліб отримати в Україні посвідку на проживання чи статус біженця. Він каже – щомісяця сюди приїздять десятки тисяч молодих працездатних білорусів.
«У мене бувають дні, коли через мене проходять не десятки, а сотні людей. За один день! За місяць це десятки тисяч. В цілому, це, напевно, понад сотню тисяч», – розповідає він ТСН.Тижню.
Україна мала би зробити все, щоб ця сотня тисяч – і всі ті, хто приїдуть потім, залишилися тут. І ось чому.
За дослідженнями дворічної давності, щодня за кордон на заробітки чи навчання – виїздили 73 українці. Через 10 років на одного працездатного громадянина у нас припадатиме кілька пенсіонерів. Один з небагатьох виходів – міграція заміщення: коли на звільнені місця сюди приїздять законослухняні працездатні мігранти, яких необхідно якомога швидше інтегрувати в соціум.
«Україні, українській економіці, українській демографії приїзд сюди білорусів і білорусок, які хочуть лишатися, був би тільки в плюс. Є люди, яких не треба окремо навчати, які вміють і можуть працювати, з якими немає мовного бар’єра. А більше – які звикли дотримуватися вимог законодавства набагато частіше, ніж м звикли в українських реаліях», – каже ТСН.Тижню експерт Максим Буткевич.
Тож білоруси для України – це супермігранти. Більшості з них не потрібна жодна допомога від держави, лише дозвіл залишитися, легально заробляти і витрачати гроші, наповнюючи наш спільний бюджет. І все ж більшість білорусів затримується в Україні лише на кілька тижнів – а далі переїздить до Польщі чи Литви. Чому так відбувається?
«Міграційна служба. Якби не вона, ми б не думали, що тут щось є недружнє. До того, як ми стикаємось з міграційною службою України, нам здається, що все добре. Що ми, можна сказати, вдома», – розповідає Артем Жданович.
Артем з дружиною раз за разом приходили до міграційної служби подати документи. Вони прочекали в чергах кілька діб. Але чиновникам завжди чогось не вистачало.
«То тобі кажуть, що у тебе немає мокрої печатки. То у тебе не такі документи. Тут щось не так, треба згода всіх співвласників… Ти кажеш: «Добре, я підготуюсь краще». Але потім виявляється, що все одно щось не так. У нас було п’ять спроб потрапити в міграційну службу і подати документи. І у нас жодного разу не взяли документи. Ба більше, не отримали ми і ніякої письмової відмови», – каже Артем.
У Гліба ситуація набагато гірша – він в Україні нелегально, і намагався отримати статус біженця. Для цих випадків в Україні існує термінова процедура – біженцям, як правило, потрібна негайна допомога від держави, їх мають приймати без черги та надавати тимчасові довідки. Але на Гліба у чиновників – немає часу!
«Документи вони навіть не дивились. Сказали, що пізніше будуть розбиратись. Я їм телефонував кілька разів, мені казали, що перетелефонують, але… По суті, ось я, ось у мене руки, голова. У мене є робота, там мене чекають, але я банально не можу собі картку завести, на яку мені приходитиме зарплата. Тому що у мене немає «штампа»», – розповідає Гліб ТСН.Тижню.
Чому українська міграційна служба заважає білоруським втікачам стати частиною українського народу? Чому українські депутати зустріли пропозицію поміняти законодавство для спрощення легалізації білорусів з максимальною байдужістю? Відповіді на ці питання ми обов’язково знайдемо. І про них розповімо.
