Національні дружини: На кого схожий Азов у прагненні навести порядок

28 січня у Києві пройшов марш “Національних дружин” з подальшою присягою, отриманням прапорів і їх освяченням. Очолював захід наставник “дружинників” екс-командир полку “Азов”, а зараз народний депутат Андрій Білецький.

Видовище вийшло специфічне, бо це не пенсіонери і бюджетники, а натреновані молоді люди. Деякі в формі, а інші в чорному, з закритими пов’язками особами. Головний заклик цих молодих людей теж далеко не пацифістський – “застосовувати силу, щоб встановити на вулицях порядок”. У хлопців не було державних українських прапорів в руках, хоча називають вони себе національними дружинниками і обіцяють патрулювати українські міста. У Києві “присягу на вірність українському народу” прийняли близько 600 учасників.

“Ми ті, хто бере на себе найбруднішу роботу в світі. Ми чистимо українські вулиці від гнилі типу наркоманів і алкашні” – пишуть на своїй сторінці “Національні дружини”.

Дружини офіційно зареєстровані як громадська організація – все в рамках закону. Хоча в ньому якраз чорним по білому сказано – громадські об’єднання не можуть мати воєнізованих формувань. Добровольці кажуть, що будуть патрулювати вулиці, безкоштовно, тому що поліції “мало і вона не вся кришталево чиста”.

На офіційному сайті дружин затверджується, що до складу організації увійшли колишні учасники бойових дій, патріотично налаштована молодь і небайдужі громадяни.

Деякі користувачі Мережі кажуть, що ці дружини виглядають підозріло і трохи нагадують Гітлерюгенд. Журналіст ІНФОРМАТОРа спробував розібратись, з ким можна порівняти новостворені національні дружини.

Чорносорочечники в Італії

Чорносорочечники – фашистське воєнізоване угрупування в Італії, яке з’явилося відразу після Першої світової війни і проіснувало до кінця Другої світової війни. Чорносорочечники були також відомі як добровольці міліції національної безпеки.

Свою назву чорносорочечники отримали через одяг відповідного кольору. Подібна уніформа була скопійована практично всіма, хто поділяв ідеї Муссоліні, в тому числі Адольфом Гітлером в нацистській Німеччині, який створив коричневі сорочки і чорну уніформу.

Чорносорочечники були утворені як воєнізована організація у січні 1923 року за ініціативою Беніто Муссоліні, натхненного військовою доблестю чорних мундирів Ардіті (італійські елітні війська часів Першої світової війни). Хоча як рух чорносорочечники з’явилися ще в 1919 році, тоді вони складалися в основному з колишніх військовослужбовців. Вже згодом до їх лав увійшли представники націоналістичної інтелігенції та молоді землевласники, які виступали проти комуністично і соціалістично налаштованих селян і чорноробів. До організації набиралися добровольці у віці від 17 до 50 років.

Спочатку організація задумувалася як міліція для підтримання громадського порядку та захисту національних інтересів в підпорядкуванні Національній фашистській партії, але крім цього чорносорочечники почали виступати проти своїх політичних противників – анархістів, комуністів, соціалістів, соціал-демократів, лібералів, активістів лівих профспілок, а також нацменшин Італії, які відмовились прийняти італізацію.

Також чорносорочечниками часто застосовувалося так зване “напування касторкою”: найактивніших злочинців виловлювали і, утримуючи за руки, заливали в горло велику кількість касторки. Касторка – швидке і дуже сильне проносне. Начебто це було просте приниження, проте через сильні і тривалі розлади кишківника швидко зневоднювався організм, і могла наступити смерть.

Фрайкори у Німеччині 

Вперше фрайкори з’явилися в німецьких землях у XVIII ст. Після знищення кайзерівської армії у 1918 році з її уламків утворилися численні добровольчі формування, засновані, як правило, націоналістично налаштованими офіцерами і названі їхніми прізвищами.

Під їх прапорами об’єдналися безробітні, вчорашні кадети, гімназисти, студенти-корпоранти, юнкери і професійні солдати, що після повернення з фронту втратили орієнтири у цивільному житті та не бажали миритися з соціальною дискримінацією. Своє основне призначення вони усі бачили у боротьбі із зовнішнім і внутрішнім більшовизмом.

Саме тоді фрайкори розганяли пролетарські мітинги і не давали комуністичній революції здійснитися.

Добровольчі народні дружини в СРСР

У класичному пізньорадянському вигляді дружинники виникли у 1950-х роках. Перша добровільна народна дружина охорони громадського порядку виникла на Кіровському заводі у Санкт-Петербурзі. Згодом ідею підхопили і працівники інших ленінградських підприємств. Вже до 1958 року в Ленінграді діяло 179 дружин загальною чисельністю в 8000 чоловік. Через деякий час рух охопив весь Радянський союз. Головним розпізнавальним знаком дружинників була пов’язка на лівому передпліччі.

В ідеї добровільних народних дружин тодішній радянський лідер Микита Хрущов побачив початок переходу від репресивного державного апарату до самоврядування громадян. Тому ініціатива була схвалена на найвищому рівні. Тим паче, що все це робилося з ціллю побувати “щасливий комунізм”.

До 1984 року у всьому Радянському Союзі існувало 282 тис. добровільних народних дружин, які об’єднували 13 мільйонів чоловік. Щодня з міліцією на охорону громадського порядку в СРСР заступали 400 тисяч дружинників.

Ударною силою ДНД можна було вважати ОКЗД – оперативні комсомольські загони дружинників, які формувалися, як правило, у вузах.

Діяти дружинники могли як самостійно, так і спільно з патрулями міліції. Закон дозволяв дружинникам самостійно затримувати правопорушників і доставляти їх у відділення міліції. Крім того, дружинникам було поставлено за ціль боротися з поширенням рослинних наркотиків, таких як марихуана і гашиш.

У 1974 році дружинників наділили окремими правами посадових осіб: тепер вони могли перевіряти у громадян документи, доставляти правопорушників до органів міліції, складати протоколи про адміністративне правопорушення та інше.

За активну участь в охороні громадського порядку передбачалося заохочення дружинників – оголошення подяки, вручення почесної грамоти, занесення на Дошку пошани, нагородження грошовими преміями та цінними подарунками. Адміністрації підприємств і установ було дозволено надавати членам ДНД додаткові оплачувані відпустки на строк до трьох діб на рік.

Гітлерюгенд у Німеччині

Гітлерюгенд — молодіжна нацистська воєнізована організація, головний кадровий резерв НСДАП. Спочатку рух добровільний, а після приходу партії Гітлера до влади став обов’язковим для всіх.

Офіційно організація використовувалася для створення націонал-соціалістів, “істинних арійців” і майбутніх солдатів, тому у сфері освіті гітлерюгендців на першому місці стояли доктрини партії та фізичне виховання. Найбільш віддані режиму і рішуче налаштовані юнаки також навчалися в спеціальних “школах фюрерів”, щоб надалі зайняти керівні пости в НСДАП. Владі потрібен був тип активного, фізично розвиненого, професійно підготовленого, дисциплінованого хлопця, який без вагань міг виконати всі накази.

У перші роки молодші гітлерюгендівці працювали в тилу, старші – призивалися на фронт. В останні роки – під рушницю йшли все. Організація, як невід’ємна частина нацистської партії, була негайно розпущена після поразки Німеччини.

У мирні роки хлопці з гітлерюгенду займалася тим же, чим і більшість молодіжних організацій: зустрічі, заняття, ігри, безліч різних спортивних змагань, походи, літні табори. І нехай політика була для дітей чимось далеким, їм поволі вселяти думку про те, що вони – майбутні солдати.

Для дітей це було цікавим навчанням, а для дорослих в політиці – хороша можливість обійти Версальський договір, за яким німецька армія обмежувалася до мінімуму. Яке діло країнам-переможницям до німецьких дітей, які грали в іграшки? Але після випуску з Гітлерюгенду кожен юнак був практично готовий до військової служби. У середині 30-х років ті, хто вчора клеїв літачки та ходив під вітрилом – служили на кораблях, а в походах влаштовували уроки стрільби, маскування, орієнтування на місцевості.

Підготувала Анна Колянчук

для ІНФОРМАТОРа

загрузка...
Загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

Загрузка...