5 жовтня у Києві в Інформ-агентстві «Українські новини» об 11.00 стартував круглий стіл «Війна в Карабаху: погляд з України» за організаційної підтримки Інформаційного Агентства Репорт.
Як повідомив кореспондент ІНФОРМАТОРа, який завітав на захід, основним меседжем заходу стало порівняння ситуацій у Нагорному Карабаху та на Донбасі.
Політичний консультант, голова Центру політичних студій “Доктрина” Ярослав Божко так прокоментував загострення конфлікту між Вірменією і Азербайджаном.
“Я вам скажу серйозно, для мене в цій ситуації найбільше важливо, як конфлікт у Нагірному Карабасі сприймається в українському суспільстві. Тому що за останні роки наше суспільство таки підхопило таку досить погану болячку, як крайній пацифізм, коли будь-які прояви захисту національного суверенітету часто в суспільстві дуже критикуються. Для мене дійсно важливо, щоб наші громадяни сприймали цей конфлікт в Нагірному Карабасі зараз максимально реалістично зважаючи на те, що рольова модель цього конфлікту з точки зору міжнародного права в принципі відповідає тим реаліям, які зараз відбуваються на Донбасі. Вірменія не визнає незалежності Нагірно-Карабаської самопроголошеної республіки, точно так само, як Росія не визнає офіційно так звану ДНР, втім є і військова допомога і такі міжнародні спроби просунути загальнополітичний консенсус у світі з точки зору Вірменії і з точки зору Росії.
Тому безпосередньо мені здається, що конфлікт в Нагірному Карабасі – зараз це питання реалій, по-перше, міжнародної політики. Того, як міжнародне право, міжнародні організації, наскільки ефективно вони можуть врегульовувати конфлікти взагалі. Тому що як ми побачили з подій в Нагірному Карабасі, і мова тут зараз не тільки про війну, яка розгорілася тепер, мова і про літні події, коли були з вірменської сторони обстріли позицій і про події 2016 року. Річ у тому, що міжнародні організації залучені тільки типу як діалог якийсь, процес, але результату немає. Повноцінного з врегулювання конфлікту в регіоні результату не має. І тут ми маємо усвідомлювати, що цілком можливо такий самий результат буде і при міжнародному врегулюванні конфлікту в Україні на Донбасі, і тим більше в Криму. Тобто питання насправді в тому, що великим світовим гравцям, їм не має сенсу руйнувати якийсь складений статус-кво. Просто в інтересах міжнародного права дуже часто їх реакція на такі конфлікти є аморфною, що стимулює подальше загострення, стимулює агресію однієї зі сторін, стимулює таким чи іншим чином конфлікт у відповідь.
Те, що ми бачимо у реальності – для Азербайджану чаша терпіння переповнилася, зокрема у зверненні президента Азербайджанської республіки Алієва ми побачили саме це. Тобто він прямим текстом сказав, що азербайджанський народ чекав 30 років якогось врегулювання, врегулювання, власно кажучи, не наступило. Більше того, я маю сказати що Алієв, я не називав би його кінцевим бенефіціаром взагалі цього конфлікту з огляду на те, що в азербайджанському суспільстві існують досить серйозні впливові кола пов’язаних з тим мільйоном осіб, які були змушені втекти з інших регіонів на територію, підконтрольну Баку. І вони все-таки становлять у політиці досить значний голос. Тобто мова йде про мільйони людей, які реально себе пов’язують конкретно з тими подіями, які відбувалися у дев’яностих роках, наприкінці вісімдесятих, коли відбувався найбільш загострений міжетнічний конфлікт, коли відбувалися чистки. І фактично ці люди були вигнані з власних домівок і їх голос звучить в азербайджанській політиці в принципі і зараз.
Тому я б сказав, що для нашого суспільства важливо усвідомити, що у кінцевому підсумку національний суверенітет на всій території держави – це є беззаперечне право, навіть якщо міжнародні гравці досить в’яло ставляться до його забезпечення, ми маємо розуміти, що рано чи пізно ми можемо опинитися в позиції Азербайджану. Коли весь світ якби пройшов цей конфлікт, ніяк його не вирішивши, якимись правдами-неправдами досягли якогось тимчасового примирення, навіть не примирення, а просто припинення вогню, тому що вогонь у Нагірному Карабасі час від часу все-таки ведеться і припиняється. Для нашого суспільства є найбільшою проблемою сьогодні прийняти те, що держава має повне право на суверенітет своєї території, особливо якщо що ці кордони визнані міжнародним правом. Тому у цьому міжнародно-правовому становищі Україна є досить подібною до Азербайджану. Тому що, по-перше, наш конфлікт на Донбасі на жаль так само рухається до тієї точки, коли західні країни просто стимулюють якесь досить умовне примирення, яке не буде вичерпувати сам конфлікт. Яке не буде розв’язком конфлікту, але лише буде такою досить умовною паузою, яка здебільшого потрібна для того щоб, типу, якщо цей конфлікт розвинеться, то це буде не за моєї каденції, наша партія буде не при владі. І на жаль така логіка дійсно діє і для великих світових геополітичних гравців і ця кон’юктурність на жаль є і в міжнародних організаціях. Тобто проблема в тому що для багатьох держав світу такі конфлікти є на жаль взагалі нецікавими. Вони думають, що це повністю справа цих людей, які живуть там, азербайджанців, вірмен. І тому ми не побачили на жаль і з боку міжнародної спільноти жодних дій для того, щоб цей конфлікт припинити і щоб всі ці події не сталися. Тому що очевидно, контрнаступ азербайджанської армії – це далеко не перший етюд конфлікту, якому ще передували і обстріли, і вкидання фейків, що якісь ісламісти летять воювати на Кавказ, цьому передувала ще провокація, коли вірменська сторона нібито підставила азербайджанців, на УАЗіку намагавшись прорвати кордон з Вірменією і по ним відкрили вогонь. Тобто ось цей взаємний конфлікт він почався з серйозних провокацій, на які світова спільнота не відреагувала жодним чином, тому у результаті ми побачили конфлікт у повні мірі.
Окрім того, я хочу звернути увагу, що війська невизнаного Нагірного Карабаху і вірменська армія фактично контролюють значну частину сіл, території, на яких ще двадцять-тридцять років назад, до загострення конфлікту міжетнічного, жили саме етнічні азербайджанці. Це саме ті села, з яких вони були вигнані, і тепер значною мірою ці регіони заселяють вірменськими переселенцями з Близького Сходу і це є для Азербайджану дуже загрозливою справою, тому що Вірменія намагається перетворювати свій hard power, свою військову, жорстоку силу, контроль над цими захопленими сьома районами навколо Нагірного Карабаху, на soft power, тобто вже переселити туди населення, зробити його місцевим, зробити, щоб воно було лояльним, тобто це має бути вірменське населення.
І тому насправді ми бачимо от такий нерозв’язаний вузол проблем, які не може вирішити міжнародна спільнота, які зараз вирішуються по факту лише силою. Я бачу насправді можливість для світу припинити якимось чином цей конфлікт лише задовольнивши хоча б трохи вимоги Азербайджану до реалізації міжнародного права”.
Читайте також думки інших експертів-учасників круглого столу «Війна в Карабаху: погляд з України»:
Спроби мирного врегулювання в умовах продовження окупації не є дієвими, – Москалик
Військовим шляхом відвоювати території Донбасу можливо, – політичний експерт
