Учасники консервативної організації «Традиція і Порядок» протягом останніх років провели ряд гучних акцій, що не могло не привернути увагу громадськоськості і ЗМІ. Багато людей підтримують погляди і заяви активістів, інші ж навпаки – різко критикують їх, називаючи «праворадикалами».
Журналіст ІНФОРМАТОРа вирішив поспілкуватися з Богданом Ходаковським – лідером «Традиції і Порядку» про політичні абміції організації, вуличні акції, правих і лівих у Європі і про те, які виклики сучасний світ кинув Україні, українцям і всьому світові загалом.
Ваша організація називається «Традиція і Порядок». Що таке «традиції» знають усі, а що ви маєте на увазі під «порядком»?
В нашій назві ми хотіли виразити два найголовніші напрямки нашої ідеології.
Культурну політику, за яку ми боремося і порядок – наше бачення економічних і державотворчих процесів, які ми намагаємося реалізувати. Під «порядком» ми розуміємо праву економічну ідеологію – вільний ринок, зменшення податкового навантаження на бізнес, створення зручних умов для інвестицій, але ми не виключаємо протекціоніські заходи задля захисту і зміцнення українського суверенітету.
Порядок — це наше ключове гасло. Порядок – це те, чого Україні зараз так не вистачає: порядку у вертикалях влади, порядку у суспільному житті, порядку в головах.
Ми надто загралися в демократію і отримали не те, до чого прагнули.
На основі чого формувалися особисто ваші ідеологічні погляди і ідеологія вашої організації?
Оскільки економічні та політичні програми українських націоналістичних організацій не задовольняють реальний суспільний запит, у 2016 році ми зібрали першу ініціативну групу з метою вирішення цієї проблеми. Це були студенти, ветерани АТО і спеціалісти різних напрямків, у тому числі з досвідом державної служби.
Що таке націоналізм? Це ідеологія спротиву, що надзвичайно корисна в умовах війни. Націоналізм апелює до інстинкту самозбереження та любові до своєї країни, націоналізм захищає. Але, попри велику кількість націоналістичних організацій, націоналісти досі не стали фаворитами української політики. Електоральне поле затісне, а нових ідей немає.
Ми дуже довго аналізували досвід наших європейських та американських колег з правого флангу: республіканців, британських консерваторів, іспанських та австрійських інституціоналістів і дійшли до висновку про необхідність формування в Україні консервативної партії.
Саме тому ми взяли на озброєння цю ідеологію, точніше її українську інтерпретацію.
Ми вивчаємо досвід Лі Куан Ю, Салазара та Піночета. Чому цим видатним діячам вдалося витягнути свої країни на перші місця в рейтингу економічних лідерів? Хоча Лі Куан Ю прийняв державу у вигляді слаборозвиненої території, населеної ворогуючими етнічними групами, а Піночет зміг перетворити Чилі, з її 300% інфляцією, в передову економіку Південної Америки.
Тому що вони не розмінювалися на популістські гасла, а, затягнувши пояси, працювали на чіткий результат. Працювали, не обертаючись назад.
Ця шокова терапія для економіки дала не менш плідні результати. Сьогодні ці країни – регіональні лідери. Чому це актуально для України? А тому що наша «слабка» держава досі контролює 80% підприємств. Вони деградують щомиті, втрачаючи свою конкурентоздатність.
Можливо, ви встигли подумати, що ми хотіли б розпродати їх іноземцям? Ні, наше завдання створити власників з українців, адже ми маємо підприємницький хист, але поки не маємо умов. Через корупцію, через бюрократичне навантаження, через незбалансовану податкову систему.
Яка політична сила в змозі реалізувати це завдання та на кого вона має опиратися?
Однозначно, консервативна: партія помірного прогресу, що впроваджує краще і зберігає надійне.
Хто нам потрібен?
Бізнесмени, солдати, священники, спеціалісти, молодь, науковці. Отже, нам потрібно модернізувати Україну, лишивши її Україною, а не сировинним придатком та ринком збуту ЄС чи Росії. Така концепція і має назву: консервативна модернізація.
Яка наша головна цінність?
Український суверенітет.
Ніхто в Україні, окрім відвертих ворогів, не посперечається с тезою, що суверенітет – це найголовніше для країни. Все інше без нього неможливе.
Якщо ви хочете створити партію, то це вимагає великих фінансових ресурсів. Звідки ви плануєте брати гроші?
Ми маємо залучати гроші людей, які зацікавлені у розвитку такої партії, чиї інтереси наша партія зможе захищати. Консервативна партія вигідна і багатим і бідним, і Заходу і Сходу, і держслужбовцю і фермеру.
Наш механізм фінансування зростає пропорційно збільшенню кількості наших прихильників.
В Україні існує стереотип, що партія — це неодмінно олігархічний проект. Стереотип існує не безпідставно. Політика вимагає великих коштів, і часто головне завдання політичного лідера — це перманентний пошук фінансів на утримання штабів, ефіри та агітацію своїх ідей.
Нам потрібно зламати цей стереотип і нав’язати паралельну систему. Хочеш, щоб політик тебе захищав, хочеш, щоб партія, за яку ти віддаєш голоси, була послідовною? Підтримуй її! Підтримуй не лише галочкою в бюлетені, а й грошима, своєю участю в її діяльності, своїм часом. Лише так, політичні лідери зможуть вийти із завороженого кола олігархічних маніпуляцій.
Партія, що опирається на фінанси своїх членів та своїх виборців, буде підтримувати їх інтереси незалежно від того, як зміниться політична ситуація чи хто цю партію очолить.
«Традиція і Порядок» – це майбутня партія конкретної ідеології, а не партія Богдана Ходаковського.
Зараз наш сайт в процесі розробки, ми хочемо зробити прозорий фонд, де люди зможуть профінансувати загальний бюджет або конкретний проект і переглянути на що конкретно витрачаються їх гроші: транспорт, збір людей, агітацію, зарплати постійним працівникам інше.
У вас є рецепт як перемогти олігархію в Україні?
Звичайно, це один з напрямків нашої роботи. Щодо цієї проблеми ми налаштовані категорично. Ніякої амністії та шляхів для відступу. Окрім як рішучими і силовими методами ми олігархію не поборемо. Якщо доведеться, сядемо в БТРи і підемо стріляти та арештовувати.
Я гадаю однією профілактичних мір для держслужбовця, має бути особиста участь в жорстких арештах корупціонерів. Благо, не вміти користуватися зброєю в українських умовах, моветон для кожного чоловіка.
Олігархія — це важка хвороба, яку можна порівняти лише з онкологічним захворюванням. Лікується виключно видаленням. Але, ключове тут, лікується.
По-суті, деолігархізацію потрібно розглядати не в контексті пункту політичної програми, а в якості операції спецслужб.
Операції міжнародного масштабу. Олігархи та їх оточення — це організовані злочинні угрупування, які буквально тероризують нашу країну і діяти з ними потрібно відповідно. А тому вони мають не просто покинути територію України, а не знайти собі спокою в будь-якому куточку світу.
Грабувати країну десятки років, а потім спокійно жити за кордоном на виведені з ваших кишень кошти — не вийде!
Ви плануєте брати участь у майбутніх виборах?
Ми зацікавленні в отриманні такого досвіду найближчим часом. Відповідні плани можуть виглядати амбітними для молодої політичної сили, але чогось нереального в цьому немає.
Ми хочемо побудувати партію поколінь, сформувати політичний клімат кращих років Старої Європи, де партію віком під сто років підтримують поколіннями.
Ми будемо рухатися крок за кроком. Справжній стрибок ми розраховуємо зробити через 5 років.
Поки що будемо пробувати себе на мажоритарці та місцевих виборах.
Давайте поговоримо про вашу вуличну діяльність. Цієї весни «Традиція і Порядок» активно виступала проти «Маршу Жінок». Одна з ваших останніх акцій – протест проти лесбійської конференції у Києві. В чому ви бачите загрозу від подібної ідеології і чому ви виступаєте проти таких заходів?
Ми консерватори і ми підтримуємо традиційне уявлення про сім’ю, що ґрунтується на християнстві. Все хороше, що ми знаємо про Європу, про Західну цивілізацію – є результатом християнства. Всі видатні речі, якими ми милуємося і які цінуємо – побудовані християнами. Наша мораль і уявлення про добро і зло — це досягнення християнства.
Ті люди, про яких ви згадали, проводять лесбійські конференції, гей-паради, трансгендерні марші, пропагують фемінізм, аборти і ведуть ще багато іншої шкідливої діяльності, що спрямована на руйнування інституту сім’ї.
Ці люди є прибічниками екстремістської ліворадикальної ідеології. Якщо ви почитаєте їх програми, поцікавитесь біографією їх теоретиків, поцікавитеся джерелами їх фінансування, то переконаєтесь, що їх амбіції стосуються не лише сексуальної орієнтації. Їх мета — змінити систему цінностей. Їх інструменти — тоталітарні.
Вони окупують освіту та медицину, створюють умови для того, щоб їх суб’єктність була все більше представлена на всіх рівнях державної політики.
Наслідки їх діяльності ще недостатньо відчутні, але вони вже укріпилися в медіа, які вони засипають грошима своїх спонсорів. Якщо ми дозволимо їм рухатися далі, то ми повторимо той же згубний шлях, по якому пішли деякі європейські країни.
Міграційна криза, наступ на церкву та національні інтереси, поширення ліворадикальних екстремістських угрупувань, дискредитація сім’ї, пропаганда абортів та інші речі, які зараз руйнують Європу. Там вже назріли серйозні внутрішні протиріччя, які незабаром переростуть в масштабні конфлікти. Майбутнє, наприклад, Франції вимальовується в похмурих відтінках. Адже, теракти з сотнями жертв — це лише прелюдія. Незначний етюд перед справжньою симфонією.
Наші опоненти з так званих ЛГБТ діють абсурдно, але наполегливо. Вибачте, але їх нічого не зупинить перевішати таблички у вбиральнях. Як це не комічно, це вже відбувається.
За ними ж стоять конкретні іноземні лобістські організації, які зацікавлені, в першу чергу, в контролі фінансових ринків та їх формуванні. Очевидно, що їм вигідне послаблення національних держав та розмиття кордонів. А чого вартий народ, який перестав народжувати дітей та цурається свого прапора?
Економічний імперіалізм транснаціональних корпорацій — це реальність і шокуюча дійсність, а не фантазії маргінальних конспірологів. ЛГБТ — це лише один з багатьох інструментів.
Давайте відверто, невже в Україні дійсно вбивають геїв чи дискримінують трансвеститів? Не більше ніж пацієнтів найближчої психлікарні. Їх не помічали до появи політичних організацій на кшталт ЛГБТ-руху.
Проблема штучно роздмухана.
Можна, звісно, сказати: давайте їх не чіпати, хай вони займаються своїми справами.
Та будь-ласка, але вони наполегливо лізуть у всі галузі суспільного і політичного життя. Подивіться на Латинську Америку, де свого часу проґавили цю проблему і до влади прийшли ліві уряди. Там ЛГБТ та феміністки нападають на священників і палять християнські храми.
Ми не можемо цього допустити.
Можете детальніше сказати про лобістські організації, які ви згадали?
Це глобальна мережа, яка діє в тому числі тіньовими методами. Я можу перечислити назви, з якими ми стикаємося в публічній сфері, але це лише незначна частина тих, проти кого нам доводиться боротися.
Для початку, найбільша в Україні інвестиційна компанія Dragon Capital та її очільник Томаш Фіала. Він являється близьким бізнес-партнером Петра Порошенка та відомого спекулянта Джорджа Сороса. Саме Soros Fund Management являється співвласником Dragon Capital.
Олігархи Віктор Пінчук та Костянтин Григоришин. Ці люди тісно пов’язані з лобістськими структурами та фінансуванням агентів впливу в уряді нашої країни.
Безумовно, посольство США — зі звільненням посла від американських демократів Марі Йованович, ситуація може змінитися. Але останні роки, посольство США стало надійним союзником агентів впливу та ЛГБТ-руху в Україні.
Фонди:
в першу чергу, це фонд «Відродження» Джорджа Сороса, через який фінансується більша частина грантожерських проектів, а також відмиваються брудні гроші їх спонсорів. Саме через подібні спекуляції у нього і з’явилася коротка неофіційна назва — «Відро».
Фонд Рози Люксембург — феміністичний фонд марксистського спрямування. Фактично, попри заборону комуністичної ідеології в Україні, даний фонд не приховує свою прихильність до тоталітарної ідеології. Пов’язаний з німецькою партією «Ліві».
Фонд Гейнріха Бьолля — пропаганда гендерної ідеології та маніпулятивних екологічних ініціатив. Фінансує цілий ряд політичних ініціатив, хоча і фінансується з Федерального бюджету Німеччини.
Чим не втручання у внутрішні справи інших країн німецьким урядом? Нацисти там при владі чи навпаки комуністи — неважливо. Звички, схоже, лишилися старі.
Міжнародні організації:
USAID — американське агентство міжнародного масштабу. Спеціалізуються на лобіюванні інтересів через створення агентів впливу в урядах країн. В Україні — це, наприклад, омбудсмен і уповноважена з гендерної політики Кабінету Міністрів. Переконаний, що тісно співпрацюють з групою так званих єврооптимістів у Верховній Раді (Лещенко, Найєм, Заліщук і так далі).
FreedomHouse – міжнародна неурядова організація, яка займається моніторингом ворогів гендерної ідеології та готує звіти для підконтрольних їм ЗМІ на основі яких вимагає державні правоохоронні органи вдаватися до репресій проти консервативних та патріотичних сил. Така собі, ЛГБТ-розвідка.
Цього тижня, на своєму офіційному ресурсі, вони встигли назвати мене «націонал-соціалістом».
Amnesty International – її завдання аналогічні попередній організації, але з більшим акцентом на активістську діяльність та роботу з кадрами. Вони займаються стажуванням активу грантожерських організацій в Україні.
Human Rights Watch – агресивний захист «прав» ЛГБТ, моніторинг та робота зі ЗМІ. Пропаганда легалізації абортів та наркоторгівлі.
Українські грантожерські організації, згадую найбільш відомі:
KyivPride – прямим завданням, про яке вони пишуть на своїх ресурсах, є буквально «збільшення ролі ЛГБТ в суспільному житті». Тобто, певна група, опираючись на конкретні сексуальні меншини, з яких вона формує склад своєї організації, прямо претендує на свою виключну роль. Це вже, вибачте, ЛГБТ-шовінізм. Мають повне сприяння від урядовців, правоохоронців, посольств ряду країн та іноземних спонсорів.
Гей Альянс України — спеціалізуються на відстоюванні інтересів гомосексуалістів. Свого часу очолювався опальним ЛГБТ-активістом Зоряном Кісьом, який наразі працює в посольстві Нідерландів.
Дотепно, що KyivPride ворогують з іншою ЛГБТ-організацією, а саме INSIGHT, яку очолює одіозна лесбійка Олена Шевченко. Ця організація має більший ухил у ліворадикальні феміністичні погляди. На своїх акціях неодноразово паплюжили національні символи України, закликали до миру з сепаратистами та називали православну Церкву — «інститутом ненависті».
Всі ЛГБТ та ліві ЗМІ згадувати не буду. По-перше – це підіймає їх індексацію в Google, по-друге – не хочу, аби ви раптом там щось почитали. Зіпсуєте собі настрій на щонайменше декілька днів. Але основні перерахую:
50vidsotkiv – феміністичне ЗМІ, назва апелює до введення так званих гендерних квот, коли будь-яке політичне представництво має орієнтуватися не на особисті якості потенційного працівника, а на обов’язкове включення в його склад однакової кількості жінок та чоловіків.
Повага — ресурс радикальних феміністок.
Крона — гендерний аналітичний центр та феміністичний медіа. Фінансується фондом Бьолля.
Гендер в деталях — все загалом зрозуміло з назви. Аналогічний попереднім ресурс.
Національний ЛГБТ-портал України — афіша головних заходів грантожерського руху.
Товаришка — персональний проект ліворадикального публіциста Ганни Гриценко, яка свого часу прославилася наступним перформансом: публічно зайнялася сексом перед Верховною Радою з іншим лівим публіцистом і її головним спонсором Володарським.
Update та Заборона — свого часу дуже амбітні ліві медіа-проекти, що очікувано припинили свою діяльність одразу з відкликанням республіканцем Дональдом Трампом прообамівського посла Марі Йовановіч.
І це лише гендерні проекти, а додайте сюди лобістів з фактичного кожного ключового міністерства (медицина, економіка, інфраструктура) та цілий ряд впливових міжнародних ЗМІ. Тоді стає зрозуміло наскільки Україна оповита іноземною агентурною мережею.
Ми налаштовані розірвати ці сітки.
Чому на Заході останнім часом ліві рухи набули такого масштабу?
Свого часу ліві теоретики, які переконалися в помилках при будівництві СРСР, зокрема представники Франкфуртської школи позитивістської філософії, зрозуміли, що пролетаріат не є тим революційним класом, що в силах захопити весь світ.
Пролетар, який має дружину та дітей, не дуже прагне жити в комуні і отримувати «по способностях и по возможностях», він хоче користуватися буржуазними благами і керується буржуазними цінностями, які побудовані на традиційному світогляді.
А ось меншини (національні та сексуальні) – це, прямо кажучи, більш руйнівна стихія. І саме вони були обрані ударною силою нових більшовиків, що почали свою переможну ходу західними демократіями після молодіжних бунтів кінця 60-х років минулого сторіччя. Так зване покоління бейбі-бумерів, під впливом вищезгаданих теоретиків, захопилися ліворадикальними ідеями і взялося затято руйнувати консервативне європейське суспільство. Підігрівала ситуацію проблема безробіття і так звана сексуальна революція, що пропагувала гедонізм.
Ми пам’ятаємо, що студентські революції 60-х формально програли, але саме це покоління стало сучасним європейським політичним істеблішментом, яке продовжує свою руйнівну роботу і зараз.
Було розроблено цілий ряд прикладних теорій, за якими ліві діють і зараз. Одна з таких концепцій авторства Герберта Маркузе полягає в тому, щоб не дати політичному опоненту можливості озвучити свою точку зору. Саме йому ми можемо подякувати за поступове вбивство незалежної журналістики, стереотипам та цензурі в соціальних мережах.
Саме тому, підконтрольні агентам впливу ЗМІ пишуть, що ми, праві – радикали та негідники. Ви згадували про лесбійську конференцію, де ми проводили пікет. Більшість ЗМІ написало про сутички, радикалів з бітами та десятки постраждалих лесбійок.
Знайдіть хоч одне фото чи відео, яка це підтверджує. Покажіть цих постраждалих! Де кримінальні справи? Нічого не було. Там був звичайний пікет.
Сучасний Європейський Союз окупували ліві, які продовжують справу своїх ідеологічних натхненників: російських більшовиків.
Але маятник хитнувся в іншу сторону, і незабаром Європа змінить курс вправо. Брексіт та зріст популярності євроскептиків — це додатковий цьому доказ.
Що за сутички відбувалися минулого року на «Київ Прайді», коли ви виходили на таку собі контракцію?
Задовго до гей-параду, близько 6-ї ранку нас вже налічувалося близько 200 чоловік, хоча центр був перекритий і на мітинг за сімейні цінності більшість добиралися, проникаючи через дворики та будинки.
Що ж це були за люди?
Більшість – християни, які читали молитви та співали релігійні пісні під гітару.
Нас прийшло розганяти більше 5000 поліцейських, коли гей-парад ще навіть не розпочався. Було багато постраждалих і побитих. Хіба на звичайний захід вивели б таку кількість охорони?
Це була пряма вказівка від посла США Марі Йованович.
Отож, питання: о 6-й ранку, задовго до гей-параду, ми просто пікетували чи вбивали бідних геїв? Відповідь: ми ще навіть не пікетували.
Особливо потрібно відзначити дії поліції, яка під час першого побиття влаштувала масову крадіжку речей. Наприклад, у нас вкрали камеру ціною в понад 30 000 гривень, на ній було багато кадрів, що доводили злочинну діяльність з боку поліції.
Отже, після першого побиття, керівництво поліції запропонувало нам забрати відібрані речі. Коли ми прийшли до кордонів поліції, на нас знову кинули спецпризначенців. Били всіх – і жінок, і дітей, і священників. Накази віддавав Юрій Зозуля. Він ще поплатиться за цей злочин. Ми нічого не забули.
Цього року будете провидити щось подібне?
Ми, як завжди, плануємо провести акцію на захист сімейних цінностей. Цього року, це буде 23-те червня. В наших планах запросити на нашу акцію правих європейських політиків і парламентарів.
Ви, до речі, замислювалися чому вони минулого року проводили свій марш саме 17-го червня? Це День батька. Вони свідомо обирають такі дати або місця – наприклад, біля храмів. Вони не обирають для гей-параду перше травня чи «день пабєди», бо ці комуністичні свята і так ними зайняті. Подивіться на сучасних лівих, на феміністок – серед них обов’язково знайдеться хтось, хто симпатизує «ополченцям».
І, звісно ж, і цього року нас чекатиме агресія з боку поліції. Знову битимуть християн, і знову буде кров. Але ми свідомі свого рішення: поки ми проливаємо кров, наша країна буде чинити спротив.
Ви бачите якусь перспективу дискусії в Україні між правими і лівими?
Нам немає про що говорити з ними за столом. Наша дискусія має відбуватися на вулиці та в політиці. Вони сильні, але ми опираємося на віру та наш народ.
Чого ми варті, якщо не зможемо виграти їх з такою підтримкою?
Ви говорите про європейські праві партії як про своїх союзників, але їх часто звинувачують у тому, що вони фінансуються Росією. Ті ж самі «Альтернатива для Німеччини» чи французький «Національний фронт».
Звісно, ми можемо ображено махнути рукою і сказати, що всі вони проросійські. Але нам потрібно комунікувати, бо ці сили вже найближчим часом будуть визначати політику Європи після ЄС.
Не всі розуміють як це працює. Україна помітно програє інформаційну війну на міжнародній арені. У Росії, для прикладу, є Russia Today, яка висвітлює альтернативну від ліберальних ЗМІ точку зору в Європі та США. І тому євроскептично налаштований електорат залюбки буде це дивитися.
Давайте уявимо ситуацію: росіяни приходять до умовного європейського правого політика, якого безжально мочать ЗМІ і державний апарат. Росіяни обіцяють допомогти фінансово та інформаційно, але за це просять сказати, що в якомусь Мадагаскарі воюють не сепаратисти, а бійці за національну свободу. І він звичайно погодиться, бо для іспанця чи німця Мадагаскар, як і Україна, не є суб’єктом геополітики. Перспектива політичного росту візьме гору над сентиментом до нас, ми ж окрім співчуття до себе, нічого не пропонуємо.
Тому умовні євроскептики зголошуються на цю підтримку, за що повинні періодично транслювати проросійську позицію по ряду питань. Як маємо діяти ми?
Доносити свою точку зору! Комунікація дає результати. Треба посилити роботу на міжнародному рівні і позиціонувати Україну як суверенну країну, а не лівацьку помийку.
З іншого боку — не варто перебільшувати вплив Росії на процес посилення євроскептиків. Він закономірний, враховуючи кризу, що охопила Європейський Союз. Будуть там росіяни чи ні, але євроскептиків все-одно обирають громадяни європейських країн.
Ви загалом скептично до Європи ставитеся?
До Європи я налаштований дуже позитивно, а до ЄС – критично. Коли це вигідно нам, ми маємо співпрацювати і отримувати вигоди, але не здавати національні інтереси за можливість без візи попрацювати на збиранні полуниці в Польщі.
Коли нам привозять два списаних «Хаммери» та радіостанцію, і президент зустрічає це на червоній доріжці, ми виставляємо себе не в кращому світлі.
Якщо мудрі британці проголосували за Брексіт, то це має нам про щось сказати. Якщо іспанська консервативна партія VOX, яку вчора ніхто не знав, набирає колосальні рейтинги, то це теж дзвіночок.
Якщо звідти втікають, то чому ми віримо у ці казки?
Чому Європа досі сильна і багата? Не тому що ЄС, а тому що їхні предки поколіннями працювали в поті обличчя. На протестантській етиці праці вибудувався капіталізм і система сучасних економічних відносин. На католицизмі сформувалися цілі системи права та інституцій, естетичні орієнтири та мораль.
Європейський Союз — це спроба перекроїти кордони та нав’язати єдині правила гри, але так не вийде.
Враховуючи ваше скептичне ставлення до ЄС, що ви думаєте про Інтермаріум (Концепція партнерського блоку держав від Балтійського до Чорного морів, – ред.)?
Ми маємо розвивати цю ідею в якості консолідуючого міфу. Міф закладає ідейну основу для союзу фактичного.
Є історичні приклади. Річ Посполита, яка в свій час була серйозним геополітичним гравцем. Вона об’єднала різні культури, релігійні погляди та національності, не посягаючи на їх самобутність.
Концепція має право на життя та розвиток, а, можливо, і на реальне втілення.
Це може бути альтернативний наддержавний союз для стримування агресії зі Сходу і тих процесів, які відбуваються на Заході. Можливо, у форматі військового блоку. Над оформленням концепції потрібно працювати.
В України і Польщі, наприклад, є свій негативний історичний досвід і ми маємо пам’ятати це, але до всіх має бути донесено: якщо ми хочемо реалізовувати свої цілі, якщо ми не хочемо бути пішаками в руках інших, то нам потрібно об’єднуватися і в силових, і в економічних питаннях. Україна була би щитом такого союзу, бо у нас найбільше населення, а наша армія загартована війною.
Якщо Україна розвивалася здебільшого під впливом православ’я, то західне суспільство формувалося на основі цінностей католицизму. Це зіграло якусь роль в сучасній політичній і економічній ситуації?
Справа в тому, що релігійні конфесії не лише впливали, але і зазнавали впливу. Тому не можна сказати, що умовні французи живуть багатше, бо католики, а українці гірше, бо православні. Ні, католицизм та православ’я також знаходилися під впливом.
Безумовно, протестантизм повпливав на сучасний економічний підхід, адже пропагував концепцію — якщо на землі досягнув працею результату, значить – це Божа благодать. Тому праця стала там одним із релігійних мотивів.
Але давайте не забувати, що західне суспільство зазнало більшого впливу Римської імперії, античної філософії, там було сконцентровано значно більше інтелектуальних та культурних середовищ, що зазнавали значно більших змін, ніж наш регіон. Тому лише релігією тут не обмежишся.
Ви колись озвучували таку думку, що історію Європи сфальсифікували. Але хто тоді і навіщо це зробив?
Ліві теоретики.
Для чого? Щоб зруйнувати історичний спадок європейських націй та знищити гордість за своє минуле. Нація, яка не пам’ятає, хто їх прадіди або чому вони достойні поваги — не нація у повній мірі. На жаль, в деяких європейських країн ототожнювати себе зі своєю історією стало «соромом» та комплексом провини.
Ви виступаєте за легалізацію зброї, але багато хто не підтримує цю ініціативу і вважає це вкрай небезпечним. Обґрунтуйте, будь ласка, свою позицію.
Держава занадто багато взяла на себе. Вільні громадяни – це основа суверенітету. Якщо ми легалізуємо зброю, це знизить криміногенну ситуацію. Це не моя вигадка, це говорить статистика.
Люди думають так: легалізація, придурки купують пістолети в АТБ, придурки усіх перестріляють.
Але придурки завжди знайдуть пістолет, а законослухняний громадянин не має можливості захистити себе.
Для чого мені 20 патрулів на районі, якщо я можу просто купити собі пістолет і захистити себе та своїх рідних? Це навіть з економічної точки зору доцільніше.
Яка ваша позиція стосовно легалізації легких наркотиків?
Я проти легалізації наркотиків. Непереможність цієї проблеми перебільшена.
Дайте мені 72 години, повноваження на відстріл очільників наркокортелів і ви побачите як стрімко почне вщухати ця проблема.
Легалізація проституції?
З одного боку, потрібно контролювати роботу цих жінок, проводити медогляд та надавати їм соціальний захист. Ми маємо бути людяними.
З іншого, ми повинні витягувати цих жінок з такого бізнесу, тут допоможуть суспільство та церква, але не через осуд, а через руку допомоги, співчуття та можливість соціальної реабілітації.
Якщо ви встигли зрозуміти, я проти легалізації, я за порятунок людей.
А що стосовно одностатевих шлюбів чи одностатевих партнерств?
По-перше, це не може бути шлюбом. Для нормальних людей, шлюб – це вінчання, а не розпис в паспорті. В сакральному значені цього слова, шлюб може бути лише між чоловіком і жінкою.
Якесь юридичне оформлення відносин між двома умовними особами має місце бути, я не противник цього, але давайте не називати це шлюбом. Я за те, щоб «збити» пафос з радянської традиції розписуватися в РАЦСах.
Реальний шлюб може бути лише між чоловіком та жінкою.
Гральний бізнес має бути законним?
Я за створення вільних економічних зон на кшталт Лас-Вегасу.
Можна створити певну агломерацію де це буде дозволено, нехай люди їдуть і грають. Це допоможе очистити наші вулиці від усюдисущих лотерей.
Ви згадували про втручання лівих в освіту. Чи стосується це уроків сексуальної освіти, коли старшокласникам розповідають про вагітність, безпечний секс і подібне? Багато прихильників традиційних цінностей рішуче виступають проти цього, а яка ваша позиція?
Я бачу наскільки ліві впливають на просування своїх теорій в ВНЗ вже зараз. Так звані гендерні студії — це розмови не про стосунки чоловіка та жінки, а про сексуальні меншини, утиски жіночих прав та інші вигадки.
Сексуальна освіта в школі — надто хороша можливість для зацікавлених людей руйнувати уявлення про сім’ю в школі.
Я не хочу, щоб моїм дітям розповідали про секс вчителі або інші сторонні люди. Я сам розкажу своїм дітям про вагітність, шлюб і відповідальне ставлення до цього.
Держава не має лізти у сферу суто сімейного виховання.
Яка ваша думка стосовно абортів? Ви б хотіли їх заборонити?
Аборти мають бути заборонені.
Яким правом ми обґрунтовуємо цю необхідність? Навіть не враховуючи християнський підхід, плід всередині жінки має потенціал життя і цей потенціал життя має бути захищений державою.
У нас, знову ж таки через радянський спадок, уявлення, що аборт – це як піти висякатися. 200 тисяч абортів в рік — це лише офіційна статистика України!
Аборти стали занадто повсякденним, це не нормально, бо це вбивство. Деякі кажуть: «Зачем плодить нищету?». «Компанія Durex приносить вибачення, прийдіть в лабораторію для евтаназії». За такою логікою, давайте підемо на вулицю і будемо знищувати бідних? Це ж не нормально! Бідні не заслуговують на життя?
Але найбільша проблема не в жінках, і не жінок я в цьому звинувачую. Наша організація робила фокус-групу у Харкові стосовно ставлення до абортів. Ми відкрили для себе, що жінки більш негативно ставляться до абортів, ніж чоловіки.
Зазвичай, безвідповідальні чоловіки ставляться до абортів позитивно. Їхня логіка, що на вечірці погуляли, а потім «бувай, я тебе знати не хочу».
Це є результатом деградації інституту сім’ї, бо образ відповідального чоловіка зруйновано.
Багато розмов було щодо ваших новостворених «Легіонів порядку», що це наче ваше бойове крило і в деяких людей це вже викликає певне побоювання.
Це не бойове крило. В Україні політичним рухам заборонено створювати військові організації.
Наразі проводимо ребрендинг організації. Політичне крило ми хочемо готувати до виборів, але в той самий час ми бачимо актуальність в збереженні громадських ініціатив, навколо яких, у разі потрясіння в державі, ми зможемо об’єднатися.
Невідомо хто може прийти до влади і що може трапитися, ми не можемо в повній мірі розраховувати на державні інститути.
Тому нам потрібні подібні структури, які займаються спортом, військовою підготовкою, соціальною адаптацією ветеранів. Потім ці люди («Легіони порядку», – ред) можуть лягти в основу більш серйозної організації в умовах, наприклад, військово конфлікту.
Стосовно остраху громадян, то я б не сказав, що нас бояться. До нас надходить дуже багато звернень із проханнями про допомогу. Наприклад, в Ірпені до нас зверталися щодо безладу через наркоманів і алкоголіків. Ми направили туди 30 людей, навели там порядок, звісно окремим корупціонерам це не вигідно. Але інтереси громадян вище.
Спілкувався – Шутаєв Дмитро
Фото – Олійник Дмитро
Спеціально для ІНФОРМАТОРа.