Казкові казарми. Продовження корупційної історії

На початку 2019 року вийшла ціла серія журналістський розслідувань щодо фактів корупції та розкрадання бюджетних коштів під час  будівництва казарм поліпшеного планування для військовослужбовців Південного регіону.

Зокрема це питання піднімалось в журналістських розслідуваннях Олександра Дубінського:

Та Романа Варшанідзе:

Було викрито чимало фактів корупції та халатності чиновників Міністерства оборони України під час реалізації програми будівництва казарм. Проте в багатьох випадках далі розмов та теле ефірів справа не пішла, в боротьбі із розкраданням бюджетних коштів при будівництві казарм військовим прокурорам за останні 2 роки особливо похвалитись було нічим. Але останнім часом, ситуація почала змінюватись на краще.

Так в рамках кримінального провадження № 42019161010000095 від 14.03.2019р, яке розслідується Слідчим управлінням Одеської поліції, за фактом розкрадання грошових коштів в особливо великих розмірах під час будівництва казарми у військовому містечку №68 в м. Очакові Миколаївської області, було встановлено, що зловмисники підробили акти виконаних робіт, заволоділи грошовими коштами бюджету на суму понад 3 млн. гривень, а казарму покинули недобудованою.

Зазвичай розслідування таких справ закінчується пошуком «цапа відбувала», якими дуже часто стають такі собі «директори – фунти» фірм підрядників, а грошові кошти насправді осідають в кишенях реальних бенефіціарів будівельної афери.

Але не цього разу. В ході наполегливої роботи групи слідчих та прокурорів Одеської гарнізонної прокуратури, вдалося вийти на слід зловмисників. Ними виявився колишній працівник міліції Смиков Юрій, добре відомий одеським правоохоронцям у зв’язку з рейдерським захоплення експедиторської фірми Блек Сі Шіпінг Сервіс та його подруга колишня працівниця податкових органів ПоварніцинаКатерина, власниця фірми по виробництву меблів Поварніцина Катерина. Такі собі вітчизняні Боні та Клайд.

В якості прикриття своєї будівельної афери, Смиков та Поварніцина використали будівельне підприємство «Будівельна компанія «ВестбудПлюс», через яке прогнали та обготівкувалиблизько 6,5 мільйонів гривень бюджетних коштів. Для того, аби створити враження того, що розпочалось будівництво, Поварніцина Катерина на місці в м. Очакові винайняла працівників, яких потім ошукала та не розрахувалась з ними.

Пропрацювавши близько 2-х місяців без заробітної плати робочі залишили об’єкт будівництва та потім звернулись із відповідними заявами до органів поліції Миколаївщини, у зв’язку з чим було зареєстровано ряд кримінальних проваджень. Солодка парочка жила на широку ногу, купували собі автомобілі, житло, їздили на відпочинок, фінансували власний бізнес, а покинута казарма та солдати, яким немає де жити, їх особливо не цікавили. Але як то кажуть в народі «Скольковеревочке не виться, а все равно конец будет».

Слідство тривало близько року, були проведені необхідні експертизи, допитано свідків, отримано доступ до банківських рахунків, і на підставі зібраних доказів Поварніциній Катерині та Смикову Юрію було повідомлено про підозру у вчиненні розкрадання грошових коштів державного бюджету в особливо великих розмірах. Але солодка парочка і не планувала співпрацювати із слідством та допомагати в розкритті злочину, одразу за справу взялись їх «покровителі» в прокурорських та суддівських кабінетах. Адже однозначно є чиновники Міноборони, які не безкоштовно допомогли їм виграти тендер та отримати доступ до державних грошей. Їм не потрібно, щоб Смиков та Поварніцина почали говорити, бо ланцюги цього злочину ідуть далеко вгору до владних кабінетів  Міністерства оборони.  Спочатку за неперевіреною інформацію судді Апеляційного суду Одеської області за фінансового сприяння окремих колишніхкерівників Південного ТКЕУ звільнили Поварніцину Катерину з-під варти, замінивши в лютому 2020р. їй запобіжний захід на домашній арешт. Через деякий час під домашній арешт відправився і Юрій Смиков.

Після цього підозрювані буквально засипали слідство різного роду скаргами та клопотаннями, а їх адвокати вели себе дуже агресивно та подекуди по-хамськи. В цей час син Юрія Смикова, Руслан, який, як стало нам відомо з анонімних джерел, є працівником центрального апарату Національної поліції України, через своїх «друзів» в Генеральній прокуратурі почав активно шукати можливості для того, аби зам’яти справу та допомогти батькові та його подрузі вийти сухими з води. Чи вдасться їм це зробити, невідомо, побачимо, будемо слідкувати за цією справою та інформувати громадськість.

Наостанок хотів би сказати, що керманичі наших правоохоронних відомств дуже часто з трибуни Верховної Ради багато говорять про боротьбу з корупцією. Проте на місцях з нею борються рядові слідчі та прокурори з невеликою зарплатою та обсягом роботи, що в два, а подекуди в три рази перевищує нормальне навантаження звичайного офісного працівника. Серед них чимало відданих справі професіоналів, які хочуть в цій країні щось змінити. І завдання, як Генерального прокурора, так і громадськості підтримати таку роботу поліцейських та прокурорів на місцях, для того, щоб слідство було ефективним, а покарання за вчинений злочин невідворотним.

Василь Тростянець