Війна на Донбасі перетворилась на громадянську війну чеченців: Time

“Суверенна країна, у якої більш ніж достатньо своїх власних чвар і розбіжностей, стала місцем дії для закордонного конфлікту між чеченцями, які більше десятка років тліли в інших місцях”.

Так пише кореспондент Time Саймон Шустер у репортажі про одну з граней східноукраїнської кризи.

“Ворожнеча, що розколола Чечню, (…) почалася приблизно в 2000 році, коли вони [горяни] вели свою останню за часом війну за незалежність від Росії, – розповідає автор. – Російські ВПС під командуванням президента Володимира Путіна тоді систематично бомбили цей бунтівний край, домагаючись покірності. Якщо не вдаватися в подробиці, то лідери чеченських повстанців, не маючи засобів ППО, щоб дати відсіч, розділилися на тих, хто знехотя визнав російське панування, і тих, хто продовжував вести партизанську війну”.

Одним з представників другого табору був генерал Іса Мунаєв, продовжує Шустер. Як говорив сам Мунаєв, він ще п’ять років після офіційного закінчення війни займався в Чечні підривною діяльністю, а в 2006 році був важко поранений і переправлений на лікування до Європи. Незабаром він отримав політичний притулок у Данії і організував там об’єднання на підтримку незалежності Чечні.

У 2009 році “близький друг” Мунаева Ільяс Мусаєв, також живе в Данії, говорив в інтерв’ю Time: “Для нас ця війна ніколи не закінчувалася. Думка про будь контактах з тими, хто зрадив Чечню, хто вбивав своїх одноплемінників, заподіює чеченця жахливий біль”. Він, однак, визнав, що, перебуваючи у вигнанні, навряд чи можна щось зробити для того, щоб ситуація в Чечні змінилася. До 2010 року розбомблений Чечню відбудували заново, було відмінено військовий стан, в республіку повернулося “відчуття нормального життя”, пише Шустер.

І ось, коли почалася війна на сході України, “у чеченських вигнанців вперше за довгі роки з’явилася можливість зі зброєю в руках виступити проти Росії”, йдеться в статті. “Мунаєв не упустив цей шанс. Через кілька тижнів після того, як Росія ініціювала цей конфлікт, вторгшись в Крим і приєднавши його до себе, Мунаєв прибув до Києва, столиці України, з валізою чеченських прапорів і нашивок”.

Українська армія на той момент “відчайдушно потребувала досвідчених бійців”, пояснює Шустер, тому Мунаева забезпечили легкою стрілецькою зброєю і дозволили йому сформувати батальйон імені Дудаєва. “Він закликав усіх чеченських вигнанців сприймати заклик до зброї як відродження тієї старої війни проти Росії. І десятки з них так і вчинили. Як кажуть офіцери батальйону, близько чверті з їхніх бійців, яких налічується близько двох сотень, це чеченці, здебільшого приїхали з Туреччини і різних частин Європи, де вони були у вигнанні. Половина – українці, а решта – збірна солянка з колишніх військових з країн колишнього СРСР, в основному з Азербайджану та Грузії”.

У лютому Мунаєв був убитий під Дебальцевому, а керівництво батальйоном Дудаєва взяв на себе його заступник Адам Осмаєв. “Це як кровна помста. Політика її не зупинить”, – сказав він в інтерв’ю Time. Глава Чечні Рамзан Кадиров скористався загибеллю Мунаева як приводом застерегти чеченців: “Це не ваша війна. Терміново поверніться додому. Це для вас шанс залишитися в живих”, – написав він в одній із соціальних мереж. “Комічність” цієї ради, за словами Шустера, була в тому, що десятки лояльних Кадирову військових принаймні з травня воюють на Україні на стороні проросійських формувань.

У квітні кореспондент Time поговорив в Чечні з одним з місцевих працівників МВС, у якого, за його словами, минулого року була коротка відрядження в зону бойових дій в Україні. Перед поїздкою він і його компаньйони завчасно звільнилися зі служби, щоб російське і чеченське командування могло говорити, що бійців регулярних частин на Донбасі немає. “Це формальність, – сказав співрозмовник Time. – Так заведено на цій війні”.

“Настільки глибокий розкол цього народу, що один чеченський боєць може негласно поїхати в Україну з Росії, інший – зі свого вигнання в якій-небудь європейській країні, і жодного з них начебто не буде турбувати той факт, що, якщо вони зустрінуться на полі бою, їх будуть зв’язувати узи віри, мови і споріднення, якими протягом сотень років визначалася їх ідентичність, – пише Шустер. – За словами нинішнього командира батальйону імені Дудаєва, у нього вже навіть язик не повертається назвати супротивників чеченцями. “Це люди, які служать історичному ворогові свого народу, які винищують своїх власних родичів. Це не чеченці. У кращому випадку чеченомовні росіяни”.