Рівно п’ять років тому сили АТО звільнили місто Лисичанськ, яке у травні 2014-го опинилося під контролем проросійських бандформувань та стало основним опорним пунктом бойовиків у Лисичансько-Сєверодонецькій агломерації.
Про це пише “Новинарня”.
У середу, 24 липня, в місті відбулися святкові заходи, серед них – урочисте проходження військовослужбовців оперативно-тактичного угруповання “Північ”, прикордонників, нацгвардійців, зведеного оркестру та місцевих мешканців із національною символікою.
Хода тривала до центру міста, де найкращих військовослужбовців та представників інших структур нагородили державними відзнаками.
Городяни поклали квіти й вінки до могил і меморіалів українських захисників, які загинули під час боїв за Лисичанськ.
Об’єднані сили організували для місцевих мешканців покази військової техніки ЗС України.
Містом прокотився автопробіг, у якому взяли участь понад 30 автомобілів з українськими прапорами.
Ввечері на центральній площі відбувся святковий концерт.
Як відомо, в липні 2014 року, після звільнення Рубіжного та Сєвєродонецька, підрозділи АТО провели масштабну загальновійськову операцію у Лисичанську. Батальйонно-тактичні групи 24-ї та 95-ї бригад Збройних сил України вийшли на західні околиці міста, знищивши укріплені позиції ворога. З півночі пішли в наступ воїни 51-ї бригади ЗСУ та рота батальйону “Донбас” Національної гвардії.
Як пише “Армія інформ”, 23 липня 2014-го бойовики батальйону “ЛНР” “Призрак” на чолі з Мозговим уже знали, що українці незабаром штурмуватимуть Лисичанськ. І хоча більша частина з них панічно втекла з міста, у ніч напередодні вирішального бою там іще залишались значні сили НЗФ. Вони готувалися до оборони й обстрілювали мікрорайони, сіючи паніку серед містян. Ширити панічні настрої їм вдавалося, бо перед тими обстрілами бойовики виганяли людей з бомбосховищ та підвалів на вулиці.
Взяли Лисичасньк силами трьох рот зі складу ЗСУ й маленького загону “Донбас” із Нацгвардії.
Ось як про це розповідає офіцер 24 мбр , який командував штурмовими підрозділами, Валерій Левченко:
“Ми з ротою Валерія Бондаренка (пізніше він загинув у бою) заходили в Лисичанськ за власним задумом, бо вже провели розвідку й орієнтувалися у тактичній обстановці. Нам ще надали придану другу роту батальйону “Донбас”, комроти позивний “Жак”. Організувавши взаємодію, о 10:45 ранку на штурм першою пішла моя рота із бійцями Жака. Вже за пів години на початку проспекту Леніна наші бойові дозори напоролися на засідки. На кілька годин ми зав’язли у важких міських боях”.
Під щільним мінометним, гранатометним та стрілецьким вогнем противника відбувалася безперервна евакуація поранених українців. Одначе наші підрозділи вперто просувалися уперед. За годину загинули кілька бійців штурмових загонів. У підрозділів Жака справи йшли ще гірше: їх притиснули снайперським вогнем та гранатометами.
Левченко перегрупував сили і змінив тактику. Його рота імітувала відступ, а рота Бондаренка (позивний “Місяць”) неочікувано для бойовиків “через голови відступаючих” стрімким кидком пішла вперед.
Хлопці Місяця розбили засідки й разом із ротою “Донбасу” взялися за зачистку центру міста.
О 20:30 над міськрадою Лисичанська замайорів Державний Прапор України.
Пізніше бійці зізнавалися: якби не той ривок уперед, Лисичанськ брали б ще довго і нудно.
Бондаренко зі своїми бійцями і підлеглими Жака лишилися на ніч у Лисичанську, продовжуючи зачищати його від бойовиків. Рота Левченка розгортала на в’їзді в місто фільтраційні блоки. 25 ж липня з боями у передмістях до Лисичанська пробилася і 95-та десантна бригада.
Раніше повідомлялося, що у Силах спеціальних операцій ЗСУ на сто відсотків замінено снайперські гвинтівки радянського виробництва.
І що отримали через п’ять років.