ЗМІ нагадали про розробки атомної зброї у СРСР та ядерний вибух поблизу Харкова

ЗМІ нагадали, як влада Радянського союзу влаштувала ядерний вибух поблизу Харкова.

Конфлікт між Північною Кореєю і Америкою насторожив планету. Влада КНДР погрожує застосувати ядерну зброю і навіть пообіцяли нанести ядерний удар по Австралії, якщо вона продовжить «сліпо слідувати лінії США».

Поки світ гадає про те, пересунутися чи годинник Судного дня ще на п’ять хвилин до півночі, журналісти ресурсу Накипело згадали, як Харків мало не став батьком атомної бомби і як поблизу міста пролунав ядерний вибух.

Снайпери атомного ядра: в Харкові могли створити першу в світі ядерну бомбу

17 вересня 1943 року в США стартував «Манхеттенський проект» – американська програма по розробці ядерної зброї. Через два роки Штати скинули уранову бомбу «Малюк» на Хіросіму і плутонієвого «Товстуна» на Нагасакі.

Країна Рад на той момент безнадійно відстала від «ймовірного противника» – перші випробування атомної бомби РДС-1 пройшли тільки в 1949 році. На той час США вже багато разів удосконалювали свою атомну зброю.

Однак ситуація могла стати діаметрально протилежною: перша атомна бомба мала всі шанси бути створеною в Харкові в 1940 році.

У 1928 році в місті відкрився Харківський фізико-технічний інститут. Наполіг на його створення академік Іоффе, який небезпідставно вважав, що за ядерною фізикою – майбутнє науки. В ХФТІ працювали найталановитіші вчені Харкова, та й усього СРСР. У 30-х роках інститут домігся неймовірних успіхів як в теоретичних, так і в практичних розробках: дослідження йшли безперервно, постійно відбувалися відкриття світового рівня.

А 10 жовтня 1932 року Олександра Лейпунський, Антон Вальтер, Георгій Латишев і Кирило Синельников вперше в Радянському Союзі розщепили ядро ​​атома літію. Через два тижні про це повідомила головна газета країни «Правда» та інші великі видання. Відгуки про експеримент були захоплені, він подавався як відкриття всесвітнього значення: «Світова перемога радянської науки», «Снайпери атомного ядра», «Нова епоха у фізиці».

Після цих публікацій вчені стали «рок-зірками» світу радянської науки. Коли Вальтер читав лекцію про розщеплення ядра, великий актовий зал Промакадемії не зміг вмістити всіх бажаючих: не тільки вчені, а й звичайні жителі Харкова юрмилися в коридорах і вестибюлі. Самі фізики, до речі, поставилися до галасу скептично.

«Потрібно визнати, що у нас нерідко доводиться чути щодо тієї чи іншої роботи, навіть посередньої, що вона випереджає західноєвропейську науку і так далі. Нагадаю тут відомий приклад з телеграмою, адресованою товаришам Сталіну і Молотову з приводу досягнень в розщепленні атомного ядра. Повторення досвіду Кокрофта і Уолтона, яке в подальшому не призвело до якихось особливих результатів, було в цій телеграмі видано за якесь величезне досягнення науки, мало не випередження роботи Кавендиської лабораторії на чолі з Резерфордом», – заявив фізик Лев Ландау.

Пізніше той же Ландау жартома благав своїх студентів відправити Сталіну телеграму: “Продиференціювали синус, отримали косинус, роботи тривають».

Як би там не було, ХФТІ зі своєї «зіркової» командою фізиків вносив неймовірний вклад в розвиток радянської науки. Академік Сергій Вавилов на засіданні Академії наук СРСР в 1935 році сказав, що чверть всієї фізики в Союзі – заслуга вчених Харківського фізико-технічного інституту.

У тому ж 1935 році рівень секретності почав рости – навколо інституту звели високу стіну, побудували прохідну і посадили туди вахтера, а всіх співробітників стали пускати всередину виключно за перепустками. Вчені зустріли нововведення в багнети: Фріц Хоутерманс і Лев Ландау чіпляли пропуску на спини, а Ольга Трапезникова одягала своє посвідчення на собаку, з якою приходила на роботу.

Потім почався «великий терор». Спочатку НКВД заарештував помічника Ландау Мойсея Корець і порушив проти нього кримінальну справу. Вченої виключили з ХФТІ «за приховування соціального походження», проте пізніше після численних протестів відпустили і справу закрили.

Після цього заарештовують фізика Олександра Вайсберга. На його захист виступають чотири Нобелівських лауреата, в тому числі Альберт Ейнштейн, подружжя Жоліо-Кюрі і безліч вчених зі світовим ім’ям. НКВД відпускає Вайсберга в 1940 році і передає в руки гестапо. Наступні 5 років війни вчений проводить в Краківському гетто, а потім назавжди їде до Швеції.

У 1940 році група харківських фізиків подають кілька заявок: «Про використання урану як вибухової й отруйної речовини» і «Спосіб приготування уранової суміші, збагаченої ураном з масовим числом 235. Багатомірна центрифуга».

Імена цих вчених довгий час перебували під грифом секретності: ядерну бомбу в 1940 році ледь не створили 37-річний Фрідріх Ланге, 28-річний Володимир Шпінель і 26-річний Віктор Маслов. Їх заявки не були досконалі, однак загальні принципи дії збігалися з тими, які пізніше буде використовувати весь світ при винаході атомної зброї.

Проекти харківських фізиків майже рік гуляли по кабінетах різних радянських чиновників і завершили свій шлях на столі академіка Віталія Хлопіна, директора Радієвого інституту Радянської академії наук. Він поставив на документах свій висновок, який і вирішив долю радянської ядерної бомби.

«Заявка не має під собою реального підгрунтя. Крім цього, в ній і по суті багато фантастичного. Навіть якби і вдалося реалізувати ланцюгову реакцію, то виділену енергію, краще використовувати для приведення в дію двигунів, наприклад, літаків», – написав Віталій Хлопин.

Вчені намагалися оскаржити рішення академіка і навіть зверталися за допомогою до наркома оборони СРСР Семену Тимошенко, однак планам завадила Друга Світова. Віктор Маслов пішов добровольцем на фронт, де і загинув, ХФТІ евакуювали в Алма-Ату, а про проект благополучно забули доти, поки американці не скинули «Товстуна» на місто Нагасакі.

У 1946 році відділ винахідництва зареєстрував авторське свідоцтво на заявку під номером 6358с: «Атомна бомба або інші боєприпаси».

Ядерний вибух під Харковом

У 1966 році біля села Хрестище в Харківській області виявили великі поклади газу, які до сих пір входять в ТОП-5 найбільших газових родовищ Європи. За даними вчених, які проводили розвідку родовищ, обсяг покладів «блакитного палива» досягав 300 мільярдів кубів. Газ відразу ж почали інтенсивно добувати. Коли Шебелинка почала потроху вичерпуватися, то дефіцит повністю покрило Хрестищенське родовище.

У 1971 році там було вже 17 свердловин, які інтенсивно качали газ. Влітку того ж року при бурінні нової свердловини раптом стався великий викид газоконденсату: його натиск досяг неймовірної сили в 400 атмосфер. Інженери добу думали, що робити з величезною струменем газу і в підсумку вирішили її підпалити. На наступний день на цьому місці палахкотів вже некерований 10-метровий факел: вночі навколо було видно, як удень. Весь наступний рік влада намагалася загасити вогонь: на свердловину скидали бетонні плити, її обстрілювала артилерія, проте нічого не допомагало.

У підсумку вирішили піти на експеримент – загасити вогонь за допомогою ядерного вибуху. Ця ідея прийшла в голову московським ученим. Рішення про застосування ядерного заряду брали особисто Леонід Брежнєв і Олексій Косигін, виконання доручили спецпідрозділу міністерства середнього машинобудування країни.

Навколо факела організували три зони: радіусом 3, 5 і 8 кілометрів. На кордоні кожної поставили клітини з піддослідними тваринами: козами, курми і по кілька вуликів з бджолами. З села Первомайське, яке знаходилося в 400 метрах від пожежі, всіх евакуювали в Хрестище, яке розташовувалося всього в двох кілометрах. При цьому місцевих жителів не попереджали про те, що станеться, і вони продовжували жити звичайним життям.

Вранці у неділю 10 липня стояла тиха спокійна погода. Всім, хто був поблизу від газового факела, наказали встати на носочки (щоб від коливань землі не зламався хребет) і о 10:00 заряд підірвали. Людей навколо кілька разів підкинуло в повітря, а потім все затихло. Учасники експерименту полегшено зітхнули, вирішивши, що газова свердловина забилася осколками породи, але тут з-під землі вирвався новий факел, ще дужче.

Бджоли вилетіли з контрольних вуликів і попадали навколо них, кури і кози замертво падали на бік. В учасників експерименту і тих, хто жив неподалік, ще довгий час хворіла голова, були проблеми з хребтом і ногами. У будинках вибило вікна, потріскалися стіни і дахи.

Влада СРСР відновили зруйновані будинки, але місцевим жителям так ніхто і не розповів, що сталося. Свердловину в результаті загасили традиційним способом – розкопуванням грунту навколо. Як вплинув експеримент на здоров’я людей, невідомо досі.