Ющенко Віктор Андрійович – третій Президент України (2005–2010), голова Національного банку України (1993—2000), прем’єр-міністр України (1999–2001), лідер Помаранчевої революції.
Фото: ednist.
Народився 23 лютого 1954 року у селі Хоружівка Сумської області.
Біографічні відомості
Народився в родині сільських вчителів.
Батько — Андрій Андрійович Ющенко (1919–1992), учасник Другої світової війни, фронтовик, в’язень Освєнціма та інших німецьких концентраційних таборів; після закінчення війни викладав англійську мову у Хоружівській середній школі.
Перебуваючи в 1946–1947 рр. на Західній Україні, співпрацював з підпіллям ОУН, у 1948–1956 рр. був у «розробці» органів МДБ.
Мати — Варвара Тимофіївна Ющенко (1918–2005), вчитель фізики та математики Хоружівської середньої школи; померла через кілька тижнів після інавгурації В.Ющенка (23 січня 2005).
Вдруге одружений, має двох дітей від першого шлюбу (зі Світланою Колесник): доньку Віталіну і сина Андрія, — та трьох від другого шлюбу (з Катериною Чумаченко): сина Тараса, дочок Софію та Христину. Має онуків від доньки Віталіни і Олексія Хахльова — Ярину та Віктора.
1975 року закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Після інституту рік відслужив у лавах Радянської армії, строкову службу проходив у прикордонних військах на радянсько-турецькому кордоні недалеко від Ленінакана (Гюмрі, Вірменія).
з 1975 року — помічник головного бухгалтера колгоспу «40-річчя Жовтня» в селі Яворів Косівського району Івано-Франківської області.
З грудня 1976 влаштувався у районному відділенні Держбанку СРСР в смт. Улянівка Білопольського району Сумської області. 1977 року, у віці 23 років, вступає до КПРС. Цього ж року одружився зі Світланою Колесник. З липня 1985 року працював у відділі кредитування і фінансування сільського господарства Держбанку СРСР. У грудні 1987 року на запрошення Вадима Гетьмана перейшов у київське відділення Агропромбанку СРСР.
Політична кар’єра
1993—2003 роки
Від 22 грудня 1999 до травня 2001 року — Прем’єр-міністр України. Реалізація урядової програми «Реформи заради добробуту» дозволила Кабінету Міністрів Ющенка домогтися позитивної динаміки в економіці. Вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП. Вдалося радикально змінити механізм розрахунків і платежів у центральний та місцеві бюджети, відмовитися від бартеру і запозичень, оздоровити ситуацію на енергоринку, суттєво збільшити надходження у бюджет, витрати на соціальні цілі. За рік у країні було ліквідовано бюджетну заборгованість по зарплатні, пенсіях та стипендіях.
Прагнучи примирення з Президентом Л. Кучмою та Головою Верховної Ради І. Плющем, Ющенко підписав «Звернення до народу України» з приводу руху «Україна без Кучми», в якому учасники цього руху були названі «фашистами».
Звільнено з посади прем’єр-міністра 29 травня 2001 року у зв’язку з резолюцією Верховної Ради України про недовіру Кабінетові міністрів України. Продовжував виконувати обов’язки прем’єр-міністра до затвердження на цю посаду Анатолія Кінаха.
За час роботи в уряді Віктор Ющенко, за даними соціологічних опитувань, стає найпопулярнішим політиком України, не в останню чергу завдяки образу морального та проукраїнського державного діяча, який закріпився за ним.
Разом з тим, лідерські якості Віктора Ющенка, його неоднозначна або недостатньо артикульована позиція по деяких питаннях, схильність до м’якої політичної гри неодноразово піддавалися критиці як з боку опонентів, так і з боку прихильників.
Низка політичних інтриг, яка розгорнулась навколо Кабінету Міністрів, Національного банку та персони Президента Леоніда Кучми призвела до відставки уряду Ющенка в травні 2001 року — вперше за резолюцією недовіри Верховної Ради України.
Вже тоді Ющенко не приховував своїх намірів піти в опозицію, де біля нього швидко згуртувались національні та правоцентристські політичні сили, які, сформувавши блок партій «Наша Україна» здобули переконливу перемогу на виборах у Верховну Раду за партійними списками, хоча представництво «Нашої України» в органах Верховної Ради було обмежено політичними опонентами Ющенка.
У січні 2002 року було сформовано опозиційний до влади виборчий блок «Наша Україна», який очолив Віктор Ющенко. До складу блоку увійшли 10 партій правоцентристської орієнтації. На парламентських виборах у березні 2002 року в багатомандатному окрузі блок отримав 24,7 % голосів виборців (1-е місце серед партій і блоків) і сформував найбільшу фракцію у Верховній Раді.
Був кандидатом від опозиційних сил на посаду Президента України на чергових виборах Президента України 2004 року, хоча формально йшов на вибори як самовисуванець.
Визнаний Центральною виборчою комісією переможцем повторного туру голосування 26 грудня 2004 року. Після рішення Верховного Суду України від 20 січня 2005 року, офіційно оголошений третім Президентом України.
Кандидат економічних наук, захистив дисертацію на тему «Розвиток попиту та пропозиції на гроші в Україні» у 1998 році в Українській академії банківської справи (Суми).
21 серпня 2015 взяв участь у польському Свєнтокшиському святі бджіл у місті Балтув в Польщі. Екс-президент України очолив українську делегацію бджолярів.
2004, президентська кампанія
У 2004 бере участь у Президентських виборах і йде на них самовисуванцем.
Весь період президентської кампанії характеризується надзвичайно жорстким пресингом на Ющенка з боку змобілізованого владою адміністративного ресурсу. Це було підкріплено брутальними політтехнологічними розробками переважно іноземних спеціалістів, які ставили на меті формування негативної суспільної думки про Ющенка та загравали з російськомовним електоратом, спекулюючи на проблемах російської мови та деяких історичних обставинах, перекручували біографічні відомості про Ющенка та його родину, компрометували очолювану ним політичну силу. Це стало можливим не в останню чергу завдяки підконтрольності владним структурам ключових засобів масової інформації, журналістські колективи яких вимушені були виконувати політичні замовлення. Тому основна стратегія передвиборної кампанії Ющенка в першому турі передбачала безпосереднє спілкування з виборцями, для чого було здійснено масштабний передвиборний тур областями України.
У розпал передвиборної кампанії сталося отруєння Ющенка. Як стверджувалося потім, в отруєнні було застосовано один з різновидів діоксинів, TCDD, який входить до складу деяких бойових отрут. Довготривалим наслідком отруєння стало спотворене обличчя. Деякі токсикологи називають такі зміни типовими для отруєння діоксинами, зокрема шкірні аномалії на обличчі Ющенка схожі на хлоракне, яке виникає саме при отруєнні цими токсинами. Деякі політичні експерти, в свою чергу, вважають, що саме спотворення обличчя Віктора Ющенка, а не його смерть, було метою зловмисників.
Британці зняли документальний фільм про отруєння українського президента Віктора Ющенка «Ющенко: недосконале вбивство»
Проте розслідування отруєння правоохоронними органами не дало жодного результату, навіть після обрання Віктора Ющенка президентом.
За результатами першого туру голосування Ющенко набрав 39,90 % проти 39,26 % у свого головного опонента, кандидата від провладних сил Віктора Януковича. Цей тур голосування, за твердженнями низки вітчизняних та міжнародних організацій, зокрема Комітету виборців України, ОБСЄ, відбувався зі значними порушеннями виборчих прав громадян.
Після першого туру Віктором Ющенком було укладено низку політичних угод про підтримку його кандидатури важливими політичними силами, зокрема Соціалістичною партією Олександра Мороза та Анатолієм Кінахом, які також балотувались у першому турі. До початку кампанії аналогічну угоду було укладено з Юлією Тимошенко.
Другий тур голосування 21 листопада 2004, за твердженням переважної більшості міжнародних організацій, пройшов з брутальними порушеннями виборчого законодавства та прав людини, з застосуванням технологій загальнодержавного фальшування результатів голосування, в тому числі і з втручанням в електронну систему підрахунку голосів у Центральній виборчий комісії. Ці факти були доведені у Верховному Суді України у історичному судовому процесі «Віктор Ющенко проти Центральної виборчої комісії», в результаті якого було призначене повторне голосування 26 грудня 2004 року.
Зазначені події розгорталися на фоні безпрецедентних протестних акцій українського народу проти фальсифікації виборів, які отримали назву Помаранчевої революції та мали ключовий вплив на політичну ситуацію між другим туром та повторним другим туром голосування. На чолі цього руху став Віктор Ющенко, який зумів здійснити унікальну безкровну трансформацію політичної та національної атмосфери в Україні. Ключову роль у цих подіях відіграла його політична соратниця по коаліції «Сила народу» Юлія Тимошенко. Водночас, у ряді східних та південних регіонів України, як наслідок передвиборчих інформаційних війн та політичних інтриг, а також зрозумілого небажання виборців Віктора Януковича миритися з призначенням переголосування, набули поширення сепаратистські настрої. У ці дні країна опинилася на межі повномасштабної політичної та економічної кризи, і лише завдяки обережним та конструктивним діям основних політичних гравців, зокрема голови Верховної Ради Володимира Литвина, а також міжнародних посередників Хав’єра Солани, Валдаса Адамкуса, голови ОБСЄ Яна Кубіша та Олександра Кваснєвського, змогла швидко вийти з критичного стану.
У результаті повторного другого туру голосування, визнаного експертами набагато демократичнішим, ніж два попередніх, Віктор Ющенко отримав 51,99 % голосів, тоді як Віктор Янукович 44,20 %. Передвиборний штаб Віктора Януковича, перебравши тактику команди Ющенка з другого туру, розпочав юридичну війну, направлену на затягування процедури вступу на посаду нового Президента України. 20 січня 2005 року, Верховний Суд України відхилив скаргу кандидата в Президенти Віктора Януковича за відсутністю доказів, та розблокував процес офіційного вступу Віктора Ющенка на посаду Президента.
Отруєння
5 вересня 2004 року Ющенко, будучи кандидатом в президенти, зустрічався з керівництвом Служби безпеки України, після чого відчув нездужання, і 10 вересня був госпіталізований у віденську клініку. Лікарі заявили, що Ющенко отруєний діоксином, причому отрута потрапила в організм пацієнта приблизно за п’ять днів до госпіталізації. Пізніше було проведено низку експертиз. Повторна експертиза в кінці травня 2006 року підтвердила факт наявності діоксину в організмі Ющенка.
11 квітня 2011 року перший заступник генерального прокурора України Ренат Кузьмін заявив, що якщо третій президент України відмовиться здати аналіз крові для повторної експертизи, Генеральна прокуратура буде змушена закрити кримінальну справу за фактом його отруєння. У червні Ющенко підтвердив свою згоду здати кров, але досі цього не зробив.
Отруєння в 2004 році кандидата в президенти Віктора Ющенка було сфальсифіковано, стверджує начальник відділу з нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими Генпрокуратури Лариса Чередниченко.
При цьому вона звинуватила високопоставлених посадових осіб Секретаріату президента і членів сім’ї Ющенка, зокрема його дружину Катерину, у спробах приховати «штучність» факту отруєння.
Про це йдеться у рапорті Чередниченко на ім’я генпрокурора Олександра Медведька. Свою заяву співробітниця ГПУ, працювала також у парламентській слідчій комісії з розслідування обставин отруєння Ющенка, підтвердила в інтерв’ю виданню.
Чередниченко нагадала, що нардеп від НУ-НС Давид Жванія під час дачі свідчень слідчій комісії Ради заявив, що з медичних установ були вилучені зразки крові Ющенка, щоб виключити можливість проведення порівняльної експертизи, приховавши тим самим відсутність діоксину в організмі Ющенка.
” … Як показав Жванія, — йдеться в листі Чередниченко, — у потерпілого у вересні-жовтні 2004 року за сприяння австрійського лікаря були взяті зразки крові. Проте вони не були досліджені ні в Україні, ні в будь-якій європейській країні. Їх таємно доставили в США, де збагатили діоксином, а надалі, за сприяння співробітників американських спецслужб, передали до Австрії. Саме ці зразки крові керівництвом австрійської клініки Рудольфінерхаус були направлені для дослідження в експертних установах, які й виявили наявність діоксину.
Сьогодні відзначає, що Чередниченко підписала рапорт 26 серпня, а вже наступного дня її попередили про звільнення за скороченням штатів, запропонувавши дві нижчі посади, від яких вона відмовилася. І оскаржила наказ у суді.
Катерина Ющенко вже відреагувала на звинувачення у втручанні в розслідування справи про отруєння чоловіка. В інтерв’ю газеті Україна молода вона заявила, що на неї стали вказувати пальцем по справі про отруєння чоловіка: «Ніби я сфальсифікувала результати тестів, розробила цей план, щоб допомогти йому виграти вибори. Це та глибина морального падіння, якої можуть досягти наші опоненти і їхні оплачені журналісти, щоб виграти вибори». Дружина президента зізнається, що восени 2004 року зверталася до всіх, кого знала у Європі та Сполучених Штатах, про допомогу у визначенні причини хвороби: «Мені доводилося робити це таємно, я змушена була приховувати факти, боялася всіх і всього. Цей час я пам’ятаю, як страшний сон».
За словами дружини Ющенка: «отрута змогла виявити лабораторія в Нідерландах. Пам’ятаю, як уперше почула про результати тестів на СNN. Я відчувала радість, що ми нарешті маємо відповідь, жах від назви отрути, гнів, що лабораторія публічно проголосила результати тесту, перш ніж повідомити про це лікаря та родину».
При цьому перша леді країни нагадала, які муки пережив її чоловік із-за хвороби: «Кожен день вставав, 12-15 годин проводив на роботі, а потім повертався додому і проходив кількагодинні лікувальні процедури. Іноді доводилося 3 — 4 рази на день міняти йому сорочку — адже на його шкірі часто відкривалися криваві рани». Віктора Андрійовича дружина називає героєм: «Він міг здатися, але терпів цей біль і напади, адже свято вірив у свій обов’язок перед Україною та її громадянами. Я дуже пишаюся цим».
На цьому тижні британська The Times, посилаючись на джерело, наближене до розслідування справи про отруєння Президента України Віктора Ющенка в 2004 році, повідомила про те, що за цим злочином стоять російські влади.
Як повідомлялося, 7 вересня Президент України Віктор Ющенко заявив, що завершення розслідування справи про його отруєння в 2004 році.
«Розслідування завершене, прокуратура залучила близько тисячі свідків. Я сам кілька разів ходив до Генпрокуратури давати свідчення. Не дали показань ряд народних депутатів, серед яких і лідер опозиції Віктор Янукович», — сказав Ющенко.
Раніше генеральний прокурор Олександр Медведько заявляв, що не впевнений, що розслідування кримінальної справи про отруєння в 2004 році в той час кандидата в президенти Віктора Ющенка буде завершено до початку прийдешніх президентських виборів.
Партійні чвари
9 лютого 2013 року Ющенка виключили з «Нашої України». Відповідне рішення в суботу зачитав голова політради партії Сергій Бондарчук.
«Під час виборчої кампанії 2012 року з згоди Віктора Ющенка відбулися заміни членів ОВК і ДВК від Української народної партії та „Нашої України“ в Південних та Східних областях України. Такими діями Віктор Ющенко зрадив програмні цілі партії», — йдеться в рішенні організації.
Також у рішенні йдеться, що щоб уникнути звіту і відповідальності, з допомогою підконтрольних йому членів президії» Ющенко блокує скликання з’їзду і намагається незаконним чином узурпувати керівництво партією.
За словами Бондарчука, саме київська міська організація мала право виключити з партії Ющенка, оскільки він перебував на її обліку.
На питання журналістів, у кого знаходяться ключі від сейфа партії, Бондарчук відповів: «Статут, печатку партії, прапор знаходяться тут (Спаська, 36), тобто у нас».
Як повідомляли джерела «Української правди», на суботу Ющенко мав намір скликати засідання політичної ради «Нашої України», на якому підняти питання про зняття з посади Бондарчука.
Внутрішня політика
На посаді президента
Перші 100 днів терміну Ющенка, з 23 січня по 1 травня 2005 р., були відзначені численними звільненнями та призначеннями на всіх рівнях виконавчої влади. Зокрема, він призначив Юлію Тимошенко прем’єр-міністром, що було ратифіковано парламентом. Олександр Зінченко був призначений главою Секретаріату президента з номінальною назвою державного секретаря. Петро Порошенко, конкурент Тимошенко на пост прем’єр-міністра, — секретарем Ради національної безпеки та оборони України.
У серпні 2005-го Ющенко разом з грузинським президент Михайлом Саакашвілі підписали декларацію в Боржомі та закликали до створення інституту міжнародного співробітництва, Спільноти демократичного вибору (СДВ), щоб об’єднати демократичні та режими, де зароджується демократія, в регіоні Балтійського, Чорного та Каспійського морів. Перша зустріч президентів і лідерів, щоб обговорити СДВ, відбулася 1–2 грудня 2005 р. в Києві.
Руйнація помаранчевої команди
8 вересня 2005 р. Ющенко звільнив свій уряд на чолі з Юлією Тимошенко після відставки та звинувачень у корупції останньої.
9 вересня, виконувач обов’язків прем’єр-міністра України, Юрій Єхануров, спробував сформувати новий уряд. Його перша спроба, 20 вересня, не виправдала надій (не вистачило 3 голосів від необхідних 226), але 22 вересня парламент ратифікував її з 289 голосами.
У вересні 2005 р. колишній президент Леонід Кравчук звинуватив російського магната Бориса Березовського у фінансуванні президентської кампанії Ющенка. Березовський підтвердив, що він зустрічався з представниками Ющенка в Лондоні перед виборами, і що гроші було передано від його компанії, але відмовився підтвердити або спростувати, що гроші було використано в кампанії Ющенка. Фінансування виборчих кампаній з боку іноземних громадян є незаконним в Україні.
На виборах у Верховну Раду 26 березня 2006 року найбільшу кількість голосів отримала Партія Регіонів. Після 4-місячних переговорів Ющенко підписав 4 серпня 2006 року подання у Верховну Раду на призначення Януковича прем’єр-міністром.
Діяльність Ющенка як Президента України є досить суперечливою. У 2005 він зробив чимало кроків, таких як розпуск ДАІ, відміна візового режиму для громадян ЄС та США, введення значної матеріальної допомоги при народженні дитини. Ющенко не зміг припинити розбрат у стані своїх партнерів по Помаранчевій революції.
У зовнішній політиці України також залишалося чимало проблем. За час президентства Ющенка і за чималих його зусиль Україна вступила в Світову організацію торгівлі (СОТ). Хоча відносини з Росією, формально, залишалися добрими, реально Росія стала проводити надзвичайно агресивну політику економічного та інформаційного пригнічення України («газова війна», антиукраїнська пропаганда на телебаченні тощо).
Перший розпуск парламенту
2 квітня 2007 року президент України Віктор Ющенко підписав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою для цього Віктор Ющенко назвав неконституційний спосіб формування конституційної більшості у ВР, а саме входження до коаліції окремих депутатів а не цілих фракцій.
На реверсі пам’ятної монети «На честь візиту в Україну Вселенського Патріарха Варфоломія І» в колі зображено Президента України Віктора Ющенка, який тримає вінок із запаленою свічкою, полум’я якої імітує голограма, та Вселенського Патріарха Варфоломія І.
Депутати коаліції заявили, що не будуть виконувати указу, і зібрали позачергове засідання Ради. Коаліції вдалося заблокувати впровадження цього рішення поданням до Конституційного суду. Як наслідок 26 квітня 2007 року Віктор Ющенко видає другий указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою стало формальна відсутність коаліції (як незаконно створеної) у ВР протягом одного місяця. Ряд причин, а саме:
призначення президентом на посаду Генерального прокурора Святослава Піскуна;
заяви СБУ щодо фактів хабарництва деяких суддів Конституційного суду;
порушення Генеральною прокуратурою кримінальних справ проти кількох суддів Конституційного суду за порушення присяги;
посилення позицій президента у РНБО;
змусили партії коаліції вдатись до перемовин з президентом.
Результатом переговорів стало визнання коаліцією розпуску ВР і згода на перевибори. 5 червня 2007 року було підписано третій указ про про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою для нього за взаємною згодою всіх сторін стало добровільне складення повноважень депутатами опозиційних фракцій. Повторні вибори призначено на 30 вересня 2007року. Жорстко проти перевиборів досі виступають потенційні аутсайдери перегонів — КПУ та СПУ.
Конфлікт з Юлією Тимошенко
Конфлікт між Ющенко та Тимошенко — міжособистий конфлікт, що впродовж 2005–10 років набув гіпертрофованого стану і переріс в інституційний конфлікт між президентом і прем’єром.
Конфлікт розпочався в перші ж місяці призначення Тимошенко на посаду прем’єр-міністра :
Першою причиною були «повноваження РНБО». В березні 2005 секретар РНБО П. Порошенко заявив, що «в сферу повноважень РНБО входять усі питання Кабміну». Ющенко заявив, що «Рада національної безпеки і оборони України» повинна стати «єдиним місцем, де будуть прийматися всі стратегічні рішення». Фактично Ющенко і Порошенко — почали створювати з РНБО систему дублювання Кабінету Міністрів. Це стало головною складовою конфлікту у владній команді; який призвів до відставки кабміну Тимошенко та відставки Порошенка з посади секретаря РНБО;
«Перший публічний скандал між Ющенком та Тимошенко» виник 19.05.2005, коли на засіданні РНБО — Ющенко різко розкритикував Прем’єр-міністра Тимошенко — за тиск на оптових торговців бензином: «Ющенко сказав їй, що в такому випадку вона може написати заяву про відставку та йти разом з СДПУ(о) та „Регіонами“ (політ. сила В. Януковича) дудіти в дудки та стукати в барабани»;
Апогеєм конфлікту між Ющенком і Тимошенко можна вважати політичну кризу 2008;
Подібні конфлікти тривали увесь період 2005—2010 рр. На президентських виборах-2010 — Президент Ющенко неодноразово повторював, що «Тимошенко та Янукович однакове зло для України»; а 16.2.2010 (на прощальній прес-конференції в якості Президента) Ющенко заявив, що «його найбільшою політичною помилкою» було «співробітництво з Тимошенко».
Нагороди
Почесна відзнака Президента України (1996) (згідно з Указом Президента України Л. Д. Кучми № 870/96 від 22 вересня1996 року особи, нагороджені Почесною відзнакою Президента України, прирівнені до нагороджених орденом «За заслуги»; іменуються кавалерами ордена «За заслуги» і зберігають право носіння вручених їм знаків Почесної відзнаки Президента України)
Заслужений економіст України (1997);
Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1999);
Орден короля Томислава зі стрічкою і Великою Даницею (2007, Хорватія);
Орден Білої Троянди (2006, Фінляндія);
Премія «Квадрига» 2006 року;
Орден Білого Орла (2005, Польща);
Орден Вітаутаса Великого (2006, Литва);
Орден Трьох Зірок (2006, Латвія);
Орден Української Православної Церкви преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських I ступеня (2007);
Орден Лицарів Гробу Господнього (2007, Єрусалим);
Орден Серафимів (2008, Швеція);
Орден Золотого руна (Грузія) (2009);
Орден Південного Хреста (2009, Бразилія);
Премія лідерства Доула (2011, США);
У 1996 році став почесним доктором Національного університету «Києво-Могилянська академія»;
2005 року двоє впливових тоді американських сенаторів Джон Маккейн та Гілларі Клінтон подали кандидатури Ющенка разом із тодішнім Президентом Грузії Михайлом Саакашвілі на здобуття Нобелівської премії миру, оскільки вони «завоювали підтримку народу, відстоюючи демократію, свободу і громадянські права».
