Формула успіху Івана Леньо

Український гурт Kozak System належить до найбільш впізнаваних закордоном та в Україні команд, а їх стиль навіть отримав власну назву – козак-рок.

Фронтмен гурту Іван Леньо охоче згодився на інтерв’ю, запросивши у центр дитячої творчості на Вітряних Горах у столиці – там навчаються діти виконавця, а ще – репетирують самі “Козаки”.

За годину розмови музиканту вдалося переконати журналіста ІНФОРМАТОРа, що вітчизняний естрадний контент невдовзі вийде на новий рівень якості, радянські архетипи й жлобство відійдуть на маргінес, а успіху кожен українець може досягти, не чекаючи подачок від держави.

Як ви оцінюєте результати впровадження квот на українську музику в ефірах вітчизняних радіостанцій?

За один рік неможливо відновити ті втрати, що сталися за триста років. Все українське послідовно і ретельно знищувалося. Цілком логічно, що той український контент, який з’являється зараз, з точки зору якості буде менш конкурентоздатним. Але потрібно потерпіти і з часом, ми отримаємо якісний український продукт. Однак, про смаки не сперечаються, а по-друге, російська музика, за якою так всі почали бідкатись завжди була доволі низьковартісною, тож втрачати особливо і нічого.

Деякі радіостанції справді роблять українству ведмежу послугу, транслюючи весь україномовний контент підряд. Українська мова – ще не запорука якості пісні, тож селекцію контенту робити все ж варто.

Наприклад, як це робить Jam FM – радіо, яке хоча і крутить російську музику, а зараз, на мій погляд, вельми адекватно поставилося до введення квот і замість того, щоб їх бойкотувати, почало відбирати найкраще із сучасної української музики. І справді, слухаючи виконавців, які звучать на їх хвилях, ти не закинеш, що у ефірі з’явився низькопробний шлак.

Що сказати тим, хто вагається?

Треба просто потерпіти. За один рік не зробиться те, що робилося в Росії, наприклад, за 70 років. Росія – це величезна країна з дуже серйозними ресурсами, і російський шоу-бізнес – на жаль, продовжує домінувати на пострадянському просторі і намагається через свої медіа превалювати і за його межами. Тож слід пам’ятати, що ми маємо піклуватись про своє, рідне і допомагати йому у всьому доволі самовіддано.

Через три, п’ять років буде зовсім інша картина. Через двадцять років ми з вами будемо згадувати це інтерв’ю і посміхатися, бо навколо буде зовсім інша реальність – українська.

Ці 20 чи 25 відсотків – не добре чи погано, це необхідно. А нормально – 90 відсотків, як у багатьох країнах світу, хоча до цього готові не всі.

Я особисто не знаю музикантів, які пробують писати пісні, як кажуть поляки, “левов ногов” – це абсурд. Навіть наявність квот не гарантує, що твою пісню візьмуть на той чи інший FM – на кожній станції є свої експерти.

Коли ми п’ємо каву зі своїми друзями з Jam FM, вони розповідають, що деякі виконавці і справді надсилають музику неймовірно низької якості з розрахунку на квоти. Її, очевидно, не беруть: кожна з радіостанцій дбає про свій рейтинг.

1

Які гурти порадите послухати тим іноземцям, які ще не знайомі із українською музикою?

Кожному іноземцю цікаво те, що він раніше не чув у себе вдома. Не можу порадити ті команди, які у своїх піснях використовують кальки ритмів чи гармонічних малюнків, здертих із закордонних гуртів. Гуртів, які грають по-справжньому щось нове, починаючи від стилю і закінчуючи гармонією, – одиниці. І саме таких я радив би почути: слухайте ті гурти, які є українськими і по музиці, і по філософії.

До таких потрапляють до десяти колективів: ДахаБраха, ОNUKA, ТРИСТАВІСІМ, Kozak System, Жадан і Собаки у космосі, Vivienne Mort, Христина Соловій, Тартак,Дах Дотерс, Панівалкова, Шана, особливо спільна творчість Положинського із проектом Гуляйгород.

Мій друг, який народився в Америці, але за корінням є українцем, розповідає: «Я приїжджаю в Україну, вмикаю у машині fm і не розумію, у яку країну потрапив». Потрібно, щоб іноземець, заходячи чи в театр, чи на концерт, відразу розумів, у якій країні перебуває. В Україні має домінувати український контент. Це фундаментальний закон існування нації.

Чи готові українські громадяни оплачувати культурний контент, зокрема музику?

За своєю природою українці – доволі щедрі люди, і за умови гідної зарплатні готові платити за все. Як бачите, наскільки б не дорожчав бензин, кількість авто на дорогах не зменшується – значить, люди готові оплачувати свій комфорт. Що стосується платні за книжку, лекцію, концерт чи іншу культурну акцію – при наявності грошей українці готові їх віддати. Наш досвід показує, що за умови притомної ціни на квиток, наприклад, 100 гривень, – зал буде повний. На жаль, добробут українців на дуже низькому рівні: саме це є визначальним у кількості людей в залах, а не їх скупість.

Найбільше прибутків нам приносять гонорари за живі виступи. Продажі пісень на дисках чи Інтернет-майданчиках на кшталт ITunes теж, безперечно, працюють, але я не контролюю ці продажі особисто – вони не настільки великі.

Як ви ставитеся до тих українських виконавців, які виступають в Росії? Чи потисли б ви руку такому колезі?

Безперечно, я не потиснув би руку виконавцю, який виступає в Росії. Точніше так: подав би руку допомоги, як тому, хто заблукав чи втратив відчуття духу часу, тому хто  готовий мінятись. Але свідомому артисту, який знає, що у нас іде війна, але продовжує їздити з концертами в Росію, я щиро співчуваю і, очевидно, його поступок не розділяю.

Ми з козаками, зрозуміло, за будь-яких умов туди не поїдемо ніколи, хіба що на парад перемоги України в цій війні.

Чи є певна політична ідеологія, близька вам? Чи можете ідентифікувати себе з правим, центристським чи лівим політичним крилом?

В Україні немає жодної партії, яка би мала чітку політичну філософію, на яку можна було б рівнятися, бути дотичним чи хоча б симпатиком. Всі політики України так чи інакше – лицедії, бізнесмени і хамелеони. Я не дуже люблю слово «патріотизм» і не хотів би, щоб цим доволі обмеженим формулюванням визначалися такі рефлекси, як любов до ближніх чи до своєї землі.

Наші пісні звучали на Майдані не тому, що ми «за» якусь ідеологію, а тому, що ми проти свавілля, жлобства, беззаконня і всього, що нав’язувала нам Росія через Януковича і компанію. Війна на Сході – це наслідок нашої перемоги на Майдані: Росія очевидно не змирилася з тим, що нова влада не хоче підкорятися Кремлю.

Кожен митець так чи інакше є громадянином своєї країни і частиною тих процесів, які наразі тривають. У нас в країні триває війна з Росією, також іде війна з олігархатом, з пережитками Радянського Союзу, тому природно, що ми як спостерігачі і ті, хто пропускає це все через душу, рефлексуємо на ці події у своїй музиці.

Чинна система влади, централізована вертикаль президент-парламент-місцева адміністрація, давно мене як засіб чи модель керування не влаштовує. Мені більше подобається, коли люди, об’єднані, наприклад, в територіальні громади, вирішують свої проблеми на місці, не питаючи у високого начальника з Києва. Коли кожне село вдало керує власними ресурсами і всі починання обговорює на загальних зборах: у кожному селі є свої авторитети, свої особливості, егрегор якщо хочете. Гадаю, таким чином Україна розвивалася б значно якісніше і швидше.

Я прихильник свободи, і розумію, що саме анархія різнить нас від країни-диктатора Росії. У нас начебто є влада, є президент, але жоден закон не працює: його можна оминути, підкупити чиновника, та і просто не виконати.

Як виглядає робочий процес проекту Kozak System?

У слові «проект» присутнє поняття комерції. Ми не проект, ми – сім’я, друзі, система в системі та когорта філософів, які вирішили йти по життю поруч і створювати ті чи інші інтелектуальні та культурні речі.

Зараз Kozak System на тій хорошій частоті, де є впевненість в завтрашньому дні, певний виробничий процес, і відповідно свобода робити те, що подобається. Репетируємо щодня з понеділка по п’ятницю, але це не обов’язково робота за планом. Імпульс, коли з’являється щось нове, обов’язково треба ловити.

Учора ми мали репетирувати польську пісню, але прийшли хлопці, які знімають про Kozak System документальний фільм, і ми ввесь день репетирували пісню «Мій друг», яка звучатиме у стрічці. Ця свобода якраз дуже добре структуризує: ми не з тих людей, яким добре, коли все чітко розписано. Чим більше я відчуваю свободу, тим більше я зібраний.

У нас дуже гарний порядок у гурті: не з-під палки і не тому, що комусь так треба, просто кожен з нас народився для того, щоб займатися музикою. Ми дуже добре відчуваємо одне одного, бо зліплені з одного тіста, і усвідомлюємо, що чим злагодженіше працюватимемо веслами, тим далі допливе човен під назвою Kozak System.

Усвідомленість, самостійність і синхронність – це мабуть формула існування успішного гурту.

1

Який ландшафт вам особисто більше до вподоби: урбаністичний чи природній?

Монтеск’є свого часу сказав «Боже, збав мене від раю, з якого немає виходу».

Часта зміна місць – дуже дорога і близька мені життєва рефлексія. Якщо я маю змогу сісти на велосипед і поїхати у Пущу-Водицю, що й зроблю після нашого інтерв’ю, – я отримаю кайф, змінивши краєвид і відчувши свіжість соснового лісу. Можу сісти на мотоцикл і поїхати ще далі – на Десну. Коли ми з Козаками летимо на інший континент – я кайфую від зміни ландшафтів. Дуже люблю море, але не на довго, якби випала нагода провести на узбережжі місяць – я завив би на третій день.

Коли мені кажуть «Давай у середу поїдемо на озеро», я не знаю, як на це реагувати: звідки я можу передбачити, який в мене буде feeling у середу? Як я можу відчути наперед, чого хотітиму у той день?

Неможливо передбачити чи запрогнозувати емоцію. Коли ти відчуваєш простір рівно настільки, наскільки тобі дозволяє твоя тонкість і ніхто не може тебе запрограмувати, як робота – в цьому є кайф. Свобода вибору – це найважливіше.

Чи праві ті громадяни, які звинувачують державу у своїх злиднях? Наскільки успіх у житті залежить від самої людини, а наскільки – від соціального/державного бекграунду?

Ті, хто ставиться до держави як до незалежного суб’єкта і виокремлює себе з неї – помиляються. Ніякої держави поза тобою не існує. Україна – це я! Потрібно розуміти, що все, зроблене у житті, піде на благо і тобі, і твоїм співвітчизникам. Відповідно, ти сам собі робиш добре або зле. Якщо держава – це умовні 100 чоловік, і усі ці 100 чоловік будуть прибирати, вчасно вставати, робити конкурентоздатний продукт, не крастимуть і не бухатимуть, то всі житимуть щасливо і успішно. Якщо з цих ста троє випадатимуть – то втрати будуть у всіх.

Ми ніколи не чекали ні від кого якихось добрих вчинків чи матеріальної допомоги, бо все можемо і повинні зробити самі. Безперечно, бути успішним музикантом в Україні дуже непросто, адже країна перебуває у дуже важкому ментальному та емоційному стані, врешті війна вносить свої жахливі впливи, тому в такі не прості час, нажаль, першою страждає культура.

Чим більше приділятимуть уваги мистецтву, філософії, кінематографу, тим більш освіченими будуть громадяни, і зникнуть такі дикунські явища як війна, крадіжки, злодійство, насильство і вбивство. Це все – брак культури, й інвестувати слід у культуру, а не у поліцію. Інакше – безкінечне ходіння по колу: скільки не вкладай у суди чи міліцію, все одно отримаєш чергових «пацієнтів» тієї ж поліції.  Я вірю в націю, яка може жити без поліції і без армії. Колись читав про країну, в якій офіційно є лише 600 поліціянтів. Це факт – чим більше невихованих людей, тим більший штат тих, хто їх приборкує.

Чи доцільною буде легалізація зброї в Україні?

Легалізація зброї, марихуани, всіх тих речей, які в певних країнах дозволені, а у нас ні – це питання свідомості середньостатистичного громадянина, а відтак – самосвідомості нації. Не існує загальних законів для величезної маси людей. Для кожної людини теоретично можна було б виписувати окремі закони залежно від рівня IQ, культури, самосвідомості. Те саме стосується законів про зброю: враховуючи воєнізоване становище України, сама незалежність держави зараз під загрозою, і Росія шукає будь-які приводи вказати на «бардак» у нас і перейняти владу.

Як часто доводиться стикатися у побуті зі жлобством і коли, на вашу думку, воно остаточно зникне в українському суспільстві?

Ми – країна пострадянського травматичного синдрому, і «союзна» манера життя, поведінки й стосунків між людьми неймовірно нашкодила українцям. Процес відхаркування Радянського Союзу буде тривати ще довго.

У кліпі «Наш маніфест» в дуже сконцентрованому вигляді показано те, чим живе зараз Росія. І в Україні дещо з зображених там речей можна знайти: у нас достатньо побутового жлобства, побутового негативу – вітчизняна культура побуту на неймовірно низькому рівні. Парадоксально, але всі ці меми про хлопців «на картанах» і в Адідасах – не атавізм. Навіть мені є ще чому вчитися в плані етикету.

Які плани гурту на найближчий рік?

Kozak System завжди були і будуть різними.  Пісні ми писатимемо і філософські, і про кохання, і щемкі, і гострі – різні. Бути правдивим і щирим – головний принцип гурту. Ми ніколи не будемо творити з-під палки чи тільки заради матеріальної вигоди.

Незабаром почнеться концертний тур на підтримку нового альбому, який ми збираємося створити у кінці вересня і вже у жовтні-листопаді презентувати його у різних містах України. Улітку ж ми будемо частими гостями європейських фестивалів, виступатимемо в Америці і Канаді, а також на Atlas Weekend і ШеФест.

1

Моя особиста просьба до українців – будьте настирними у пошуку інформації.

Не чекайте ні від кого пережованих фактів.

Не дивіться телевізор взагалі.

Товаришуйте із цікавими людьми, з тими людьми, які чогось в житті досягли і тими, кому ви не байдужі. Колись Дюма написав в себе на будинку гасло “Kюблю тих, хто любить мене”. P першого погляду виглядає банально, але якщо вдуматись, то доволі правдиво.

Якщо вам сподобалася пісня виконавця, чи раптом не сподобалася – напишіть про це співаку. Йому це буде важливо.

Пам’ятайте, що ніхто в цьому житті не зобов’язаний вам щось давати. Якщо у вас в серці є любов до ближнього і ви по-справжньому любите цю країну, то побачите, що навколо вас почне створюватися дуже цікаве, щире і правдиве середовище однодумців.

Анна Андрашко

для ІНФОРМАТОРа