14.7 C
Kyiv
Четвер, 28 Березня, 2024

Луценко Юрій Віталійович

Юрій Луценко – український політик та громадський діяч.

5
Фото: Фокус

Народний депутат України IV, VI та VIII скликань.

Лідер партії «Народна самооборона» (з 1999 по березень 2012 року). З 2013 року -голова ініціативи «Третя Українська Республіка». Радник Президента України. Генеральний прокурор України з 12 травня 2016 року. Член Ради національної безпеки та оборони України.

Батько — Луценко Віталій Іванович (1937—1999), перший секретар Рівненського обкому КПРС, потім народний депутат України від Комуністичної партії України, секретар ЦК КПУ, заступник голови асоціації «Рівнеагробуд». Мати — Жук Віра Михайлівна (1936 — 2000), ветеринарний лікар.

Юрій Луценко навчався в Рівненській міській гімназії № 7, яку закінчив із золотою медаллю, потім – студент Львівського політехнічного інституту за фахом інженер електронної техніки.

Листопад 1984 – жовтень 1986 – служба в Радянській армії.

Серпень 1989 – червень 1991 — інженер-технолог, майстер дільниці Рівненського заводу імені 60-тиріччя Жовтня.

Червень 1991 — липень 1994 – начальник техбюро цеху, головний конструктор заводу «Газотрон» (Рівне).

Липень 1994 – жовтень 1995 – заступник голови з роботи виконавчих органів з питань економічної реформи, промисловості, транспорту та зв’язку Рівненської обласної ради.

Жовтень 1995 — листопад 1996 – голова Комітету економіки Рівненської обласної державної адміністрації.

1996–2006 — перебував у складі Соціалістичної партії України. Секретар Політради партії у 1996–1998 роках. Голова Спілки молодих соціалістів (з грудня 2003 року).

Листопад 1996 — вересень 1997 – начальник управління регіональної науково-технологічної політики, вересень 1997 — вересень 1998 — заступник Міністра України у справах науки і технологій.

Березень 1998 — кандидат в народні депутати України (виборчій округ № 152, Рівненська область, 2-е місце з 20 претендентів). Також кандидат в народні депутати України від виборчого блоку СПУ-СелПУ, № 58 в списку.

Вересень 1998 — квітень 1999 — помічник Прем’єр-міністра України Валерія Пустовойтенка.

Квітень 1999 – квітень 2002 — помічник-консультант народного депутата Олександра Мороза.

З грудня 2000 року — співголова акції «Україна без Кучми». Представляв Громадянський комітет захисту Конституції на переговорах з представниками влади в лютому 2001 року.

Народний депутат України 4-го скликання з травня 2002 до березня 2005 від СПУ, номер 3 в списку. Член фракції СПУ (з травня 2002). Член Комітету з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв’язку (з червня 2002). Склав депутатські повноваження 3 березня 2005 року.

Листопад 2004 — січень 2005 — член Комітету національного порятунку. Під час Помаранчевої революції один з «польових командирів» Майдану.

4 лютого 2005 — 1 грудня 2006 — міністр внутрішніх справ України в урядах Юлії Тимошенко та Юрія Єханурова.

Після призначення у лютому 2005 року міністром внутрішніх справ України призупинив своє членство в СПУ. У липні 2006 року остаточно порвав з СПУ на знак протесту проти входження соціалістів в коаліцію з комуністами та Партією регіонів. Проте, за рекомендацією президента Ющенка, залишився керівником МВС і в складі уряду Януковича, сформованого цією коаліцію.

Квітень 2006 — обраний депутатом Київської міської ради.

Вересень — жовтень 2006 — у газеті «2000» з’явилася серія публікацій про корумпованість керівництва МВС України і зокрема Юрія Луценка. У Верховній Раді більше половини депутатів проголосували за створення спеціальної слідчої комісії, яку очолив Володимир Сівкович. 2 листопада Верховна Рада відсторонила Луценка і позбавила його повноважень міністра внутрішніх справ. Але Луценко заявив, що продовжуватиме виконання своїх обов’язків, що «це звільнення політичне» і що не було правових підстав для його звільнення.

1 грудня 2006 року парламент таки звільнив його з посади міністра. Луценко, заявивши, що «не буде фактором розколу українських демократичних сил», ініціював створення громадського об’єднання «Народна самооборона».

Грудень 2006 – березень 2007 – радник Президента України.

20 березня 2007 року слідчі Генпрокуратури, не надавши ордеру на обшук, провели трус у квартирі Луценка. Того ж дня Генпрокурор Олександр Медведько заявив журналістам, що санкцію на обшук квартири екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка видав Печерський районний суд.

15 квітня 2007 на міжпартійному з’їзді партій «Вперед, Україно!» та Християнсько-демократичного союзу було створено передвиборчий блок політичних партій «Народна самооборона Юрія Луценка» та затверджено передвиборчий список кандидатів, в якому за 1-м номером ішов Юрій Луценко.

Наприкінці серпня 2007 року у видавництві «Фоліо» (Харків) вийшла книжка Андрія Кокотюхи «Юрій Луценко. Польовий командир» — політична і людська біографія фігуранта.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада до грудня 2007 від Блоку «Наша Україна — Народна самооборона», № 1 в списку. Член фракції Блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Склав депутатські повноваження 19 грудня 2007 року.

19 грудня 2007 — міністр внутрішніх справ України в уряді Юлії Тимошенко.

Під час перебування на посаді був неодноразово критикований опозицією, питання про його відставку піднімали в парламенті. Через конфлікт Президента Віктора Ющенка з членами депутатської групи «Народна самооборона» Юрій Луценко взяв бік Юлії Тимошенко і чув жорстку критику з боку Президента.

27 серпня 2014 року Луценко очолив президентську партію «Солідарність», яка на партійному з’їзді була перейменована у «Блок Петра Порошенка». Очолив партійний список на дострокових виборах до Верховної Ради України.

26 жовтня 2014 року обраний народним депутатом Верховної Ради України VIII скликання.

27 листопада 2014 року — Голова парламентської фракції партії «Блок Петра Порошенка». Координатор парламентської коаліції «За Європейську Україну».

3 липня 2015 року стало відомо, що Луценко написав заяву про відставку з посади голови «Блоку Петра Порошенка» у Верховній Раді. Це відбулося після низки скандалів між членами коаліції та голосування за популістський закон «Про реструктуризацію валютних кредитів».

13 липня стало остаточно відомо, що Луценко все ж таки залишиться на посаді голови БПП.

12 травня 2016 року Юрій Луценко став Генеральним прокурором України.

“Третя українська республіка”

У 2013 році Юрій Луценко ініціював створення громадського руху «Третя українська республіка». Він заявив, що до кінця 2013 року проект коштуватиме близько 100 тис. доларів, на який скинулась організаційна група, і заперечив причетність до його фінансування будь-яких політичних спонсорів.

Обшук і звинувачення Генпрокуратури

20 березня 2006 року працівники Генеральної прокуратури провели обшук у квартирі Юрія Луценка. Приблизно сім годин вони шукали ізраїльський паспорт і меблі, яку він нібито отримав як хабар за видачу зброї. Замість цього забрали закордонний паспорт і гроші. Також вилучили його іменну зброю.

Юрія Луценка звинуватили в незаконній видачі 51 одиниці вогнепальної зброї «стороннім» особам на загальну суму 143 тисяч гривень.

27 серпня 2016 року Генеральний прокурор України Юрій Луценко провів неформальну нараду на острові Бирючий у Запорізькій області, куди долетів чартерним літаком.
7 грудня 2016 року Юрій Луценко провів конфіденційну зустріч із Андрієм Садовим у київському ресторані. Генеральний прокурор, за інформацією нашого джерела, передав очільнику партії “Самопоміч” вказівки щоо полтичного курсу від президента.

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

ПО ТЕМІ

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

ОСТАННІ НОВИНИ

ПОДІЛИТИСЯ З ДРУЗЯМИ

ми у соцмережах

524,480Читачі>