Чи є в Україні своя діаспора у російських політмігрантів

Протягом останніх трьох років в Україні різко збільшився потік політичних біженців з Росії, про що неодноразово згадувалось у різних медіа.

Головними причинами зростання політичної міграції росіян в Україну називають події на Майдані, анексію Криму, війну на Донбасі та пов’язане з цим погіршення ситуації зі свободою слова в Росії. Але це явище, хоч і в менших масштабах, було й раніше, причому серед представників різних, часто протилежних, політичних рухів.

kordon

Не всі російські мігранти «домайданних» часів лояльно ставилися до української держави – були серед них і ті, хто продовжував сприймати Україну просто як колишню радянську республіку зі слабкішим репресивним апаратом, ніж в Росії, тобто полігон для своєї діяльності. Наприклад, під час правління Януковича політичний притулок в Україні вдалося отримати членам Націонал-більшовицької партії Едуарда Лимонова, соратникам нинішніх учасників російської збройної агресії на Донбасі. Також можна згадати засуджену у 2004 році в Одесі групу лівих терористів, яка складалася з членів так званого «Ленінського комсомолу України» та їх однодумців з Росії.

Після Майдану, крім політичних змін, які зробили Україну не дуже привабливим місцем для росіян з описаними вище переконаннями, також ускладнилися правила перетину російсько-українського кордону та перебування іноземців на території країни. У взаємовідносинах нинішніх мігрантів з Росії з українською державою та суспільством можна відзначити різні тенденції, які пов’язані не тільки з політичними поглядами, але також з тим, яку сферу діяльності вони обрали для себе в Україні.

Крім таких відомих російських діячів, як Марія Гайдар, Ілля Пономарьов та нині покійний Денис Вороненков, які не мали тут жодних проблем ні матеріального характеру, ні з отриманням громадянства або права на проживання, політичні мігранти з Росії представлені в українських медіа переважно ліберальними опозиціонерами. Тобто тими, хто критично ставиться до Путіна і позиції російської влади по Криму та Донбасу.

Деякі з цих представників російської ліберальної опозиції місяць тому відкрили у Києві «Будинок вільної Росії». За словами організаторів, він мав стати точкою збору російської діаспори в Україні а також платформою для діалогу про російсько-українські відносини. Крім російських лібералів, серед організаторів і тих, хто підтримав проект, є також кілька українських ліберальних правозахисників та журналістів. Однак, український сегмент соціальних мереж відреагував переважно негативно.

scrdsr

На думку колишнього кримського політв’язня Геннадія Афанасьєва, більшість емігрантів з Росії, крім тих, хто воював на Донбасі на боці України, – занадто амбітні люди, які намагаються реалізувати в Україні те, чого їм не вдалося в Росії. «Російській діаспорі такого характеру та настрою не місце в Україні!», – написав він на своїй сторінці у Facebook.

Член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Сергій Костинський, теж кримчанин, вважає, що громадські проекти росіян в еміграції прямо чи опосередковано входять в орбіти політичних лідерів, які позиціонують себе в якості альтернативи Путіну, і тому можуть стати інструментами російського впливу в Україні.

Також негативною була реакція частини політичних біженців з Росії – тобто, тих, кого автори проекту називають «діаспорою». У мережі з’явився відкритий лист російських політичних біженців і опозиціонерів до української громадськості, де створення таких проектів названо недоцільним та небезпечним. На думку авторів листа, ніякої «російської діаспори» в Україні немає, і в ній немає ніякої необхідності. Крім того, вони нагадали, що у вересні минулого року учасники проекту «EmigRussia», на базі якого було створено «Будинок вільної Росії», брали участь у нелегітимних виборах до Держдуми РФ, в тому числі на території окупованого Криму.

Кілька днів тому один з опонентів «Будинку вільної Росії» провів у центрі Києва опитування перехожих, чи вважають вони доречним існування такого закладу. Як можна побачити на відео, майже всі перехожі, крім одного відверто проросійськи налаштованого літнього чоловіка, назвали цей проект неетичним, непотрібним та небезпечним для України.

Але незважаючи на безліч розбіжностей і навіть відверту ворожнечу між різними групами політичних мігрантів з Росії, більшість з них мають дуже схожу мотивацію вибору саме України як нового місця перебування. Про це не прийнято говорити публічно, але мотивація тут переважно утилітарна, і в першу чергу це пов’язано з відсутністю необхідності переходити на іншу мову. Не тільки прихильники радянського реваншу, але російські ліберали також на підсвідомому рівні продовжують сприймати Україну як альтернативний російськомовний простір. Майже ніхто з російських мігрантів за кілька років перебування тут не вивчив українську мову. Більшість з них продовжують жити своїм минулим, стежити за подіями в Росії і реагувати на них так само, як вони робили це до переїзду. При цьому у внутрішній політиці України вони розуміють мало, що говорить про недостатню інтеграцію в українське суспільство.

У найскладнішій ситуації з матеріальної та юридичної точок зору знаходяться іноземні бійці добровольчих батальйонів, значна частина яких – громадяни Росії. Більшість з них не має можливості набути будь-який легальний статус в Україні. Обіцяне президентом ще у грудні 2014 року громадянство за цей час отримали лише одиниці. Решта ж, кілька сотень добровольців, залишаються у безправному становищі, без можливості офіційно працевлаштуватися, оформити банківську картку тощо. При цьому в Росії їм загрожує кримінальне переслідування або навіть позасудова розправа не тільки за фактом участі у війні на боці України, але також і тому, що українські добровольчі формування визнано там екстремістськими.

Деякі іноземні добровольці звернулися до Державної міграційної служби як шукачі політичного притулку. При цьому вони змушені були приховувати той факт, що брали участь у війні на Донбасі, бо за міжнародними нормами біженець не може брати в руки зброю. Більшості з них відмовилися надати статус біженця під різними надуманими приводами. Крім того, ситуацію дуже сильно ускладнюють різні бюрократичні правила. Наприклад, при зверненні до ДМС шукач притулку отримує документ про право перебування в Україні, який треба оновлювати кожні два місяці. Через це у деяких бійців-іноземців документи виявилися простроченими за той час, що вони перебували на фронті.

dobrovolci

Серед іноземців, які брали участь в обороні України, громадяни Білорусі, Грузії, а також громадяни Росії з іншої національною самоідентифікацією, крім російської, з самого початку війни створювали свої окремі військові формування – тактична група «Білорусь», «Погоня», «Грузинський легіон», батальйон імені Джохара Дудаєва тощо. Вони, в тому числі ті, хто вже не воюють, мають свої діаспори, земляцтва, з добре розвинутою взаємодопомогою.

Інакше виглядає ситуація з етнічними росіянами та нащадками зросійщених представників інших народів. До речі, серед російських добровольців чимало людей українського походження, уродженців регіонів компактного проживання українців у кордонах нинішньої Росії – Кубані, Сірого Клину (Південний Сибір), Зеленого Клину (Далекий Схід). Вони приєдналися до вже існуючих українських добровольчих батальйонів відповідно до своїх власних переконань. Ті добровольці, що дотримуються правих поглядів, також беруть участь у діяльності певних націоналістичних організацій, на базі яких були створені ці батальйони.

Реально діючих російських земляцтв у добровольчому середовищі немає. Можливо, це одна з причин того, що її представникам вдається краще інтегруватися в українське суспільство, ніж іншим групам російських мігрантів. Але головна причина, звісно, в тому, що ці люди займаються реальними справами, а не безглуздими дискусіями на тему, як облаштувати Росію.

Марія Александрова
для ІНФОРМАТОРА