Атлети з необмеженими можливостями: поранені військові ставлять рекорди в кросфіті

Разом із командою “Ігри Героїв” Юрій Дмитренко об’їздив майже всю Україну, беручи участь у кросфіт-змаганнях.

Унаслідок поранення на передовій у бійця ампутована нога нижче коліна, проте він займається важкою атлетикою, гімнастикою та бігом.

Про психологію і механіку кросфіту для протезованих військових та людей із обмеженими можливостями атлет розповів у інтерв’ю для ІНФОРМАТОРа.

“У серпні 2014 року я вступив у добровольчий батальйон. Він одразу підпав під Збройні Сили України, і я підписав контракт.

З початку осені 14-го року ми несли службу у зоні АТО. Спочатку в секторі М у Маріуполі, з весни ми перемістилися ближче до Горлівки.

У 54-го окремого розвідувального батальйону як такого конкретного місця дислокації не було: ми виконували завдання по всій лінії фронту, від Маріуполя до Луганська.

1

17 березня цього року наша розвід група потрапила у засідку, декількох бійців поранило. Моя група пішла витягати їх, і коли я прикривав (я сам кулеметник) вогнем наших бійців, наступив на міну.

Тоді поряд нікого не було, я сам собі накладав джгути і надавав першу медичну допомогу, сам пробував відповзти. Тоді вже мене помітили наші, які витягали першу групу поранених, і ми успішно відійшли на декілька кілометрів до українських позицій.

Першу операцію мені зробили у госпіталі Маріуполя, тоді переправили у військовий госпіталь Дніпра, там я провів 5 днів у реанімації і поїхав на Київ. З 23 березня до 18 травня я лікувався у Центральному воєнному госпіталі.

В середині травня, у п’ятницю 13-го мені поставили протез, тож для мене це дуже хороший день. Протезування проходив в Україні, як і більшість хлопців”, – розповідає Юрій.

1

“Більшість елементів протезів в Україні – з Європи, стопи переважно – німецькі чи британські. Всі інші комплектуючі робляться в Україні. Основна незручність протезування за кордоном полягає в тому, що для будь-якого ремонту чи модифікації протезу треба виїжджати з України власним коштом.

Стопу мого протезу виготовили у Німеччині, замовляєш під власний розмір – і отримуєш «лівий сорок третій». Основна частина, так звана гільза, вироблена в Україні. Я протезував ся у столичному протезному центрі «Ортотех-сервіс», як і більшість хлопців. Можу сказати, що у нас протези не гірші, ніж у тих самих американців. Єдине чого в Україні немає – це бігових протезів. Таких на всю країну лише 3 чи 4, три з них встановили у США в рамках програми допомоги морських піхотинців США нашим бійцям, і один – подарував Кличко командиру взводу десантників Сергію Романовському.

Все лікування у київському госпіталі було абсолютно безкоштовне, навіть окремі медикаменти, які я намагався купити сам через волонтерів, вони приносили мені безкоштовно.

Фантомні відчуття виникають у всіх травмованих людей, не тільки у бійців. Мозок надсилає імпульси у певну кінцівку – там чогось немає – воно болить. Все дуже просто, а ми вже понапридумували якісь психологічні пояснення. Це швидко лікується: я позбувся від фантомного болю за один сеанс рефлексотерапії. Мені поставили голки по всьому тілу й на вуха, і за день все пішло, при тому що до того я тиждень труїв себе жорсткими знеболювальними. Зараз дискомфорт з’являється хіба під час перепадів погоди, дощів, морозів, але за декілька днів організм звикає”, – запевняє боєць.

1

Юрій переконаний: той, хто був «ганчіркою» до поранення, і після нього таким залишиться.

“Так само алкоголізм в АТО: якщо ти до того бухав, то бухатимеш і там, якщо ні – то війна не змусить тебе стати алкоголіком. Так само і щодо поранень: якщо людина до поранення була «розмазня», то він собі повернеться додому і той протез навіть не одягатиме, казатиме, що йому боляче.

Справді, перші декілька місяців звикання до протезу, коли адаптуються шкіра й нерви, буває неприємно. Але місяць-два над собою попрацюєш – і навіть не задумуєшся над тим, як робити кроки”, – пояснює атлет.

1

“Протези нижче коліна навіть не потребують додаткової реабілітації . А от хлопців з високою ампутацією чи ампутацією обох ніг відправляють на реабілітацію в Австрію, Словаччину. У Австрії, наприклад, є хороша школа ходьби. Їдуть туди з паличками чи милицями, а повертаються без.

До війни я був студентом, закінчив чотири курси за спеціальністю інженера-будівельника, потім навчався у Харківському університеті повітряних сил, отримав ступінь офіцера запасу і пішов в АТО. Заочно закінчив магістратуру. Спортом професійно не займався, хіба що в спортивних куточках в зоні бойових дій.

Коли я ще лежав у госпіталі, мене запросив автор проекту «Ігри Героїв» Євген Коваль. Ідея проекту з’явилася взимку цього року, і навесні розпочалися перші тренування”, – каже Юрій Дмитренко.

1

1

Євген Коваль зв’язався із власником мережі CrossFit BandaОлександром Кравченком. Спершу він сам нас тренував, а потім виділив для нас тренера. Наша команда займається двічі на тиждень, уже протягом півроку нас тренує Олеся Шевченко.

1
Фото – Facebook Олеся Шевченко

“Коли я тільки отримав протез, то думав, що з важкою атлетикою можна зав’язати. Але коли почалися тренування, я поставив для себе маленьке завдання: повернутися до цих занять. Протез призначений, фактично, лише для ходьби, але не розрахований на вагу більше 100 кілограм.

Я почав ставити на протезі маленькі досліди – 50, 80, 100 кілограм. Почав із станової, доводив її за 100 кілограм. Потім почав присідати, і зрозумів, що це абсолютно реально. Зараз немає проблем присідати більш ніж 100 кілограмів. Зараз станова 150 кілограм і присід близько 130 виходять без проблем. Не дуже хочеться навантажувати його вище, бо якщо я зламаю його, використовуючи не за призначенням, то новий мені ніхто не поставить (сміється).

Але запас міцності у мого протезу здоровенний, і займатися спортом у ньому – не проблема.

1

1

Важка атлетика, мабуть, мені подобається найбільше, а гімнастика дається трохи важче. Але порівняно з періодом до поранення, покращилися всі показники мобільності. Зараз немає проблеми стрибати на скакалці на обох ногах, зараз вчуся стрибати на одній нозі – на протезі.

Деякі речі, які даються звичайним людям без проблем, мені доводилося вивчати поступово. Наприклад, застрибування на бокси: я починав з 30 сантиметрів, а через кілька місяців зміг уже застрибувати на 60 сантиметрів. Фактично, проблем ні з чим немає, просто треба працювати вдвічі більше, ніж звичайній людині. Думаю, якщо я з кимось, хто не вміє стрибати на скакалці, водночас почну вчитися стрибати на протезі, то до успішного результату ми прийдемо практично водночас, хіба що мені доведеться більше працювати.

Можу робити виходи на кільцях, відтискання вниз головою, але рекорди цікавіше ставити у важкій атлетиці: ти бачиш, як ростуть цифри”, – ділиться військовий.

1

Перші змагання команди «Ігри Героїв» відбулися у травні у Києві: загалом у них було 12 учасників.

Пізніше ініціатива почала розростатися, і зараз найбільші осередки – у тих містах, де є військові госпіталі та протезні центри. Йдеться про Київ, Харків, Дніпро, Львів. Там постійно тривають заняття, працюють тренери, які знають особливості роботи із пораненими.

Атлет розповідає, що багато де у тренуваннях беруть участь не тільки військові, а й просто люди з інвалідністю, які бажають приєднатися.

“Кросфіт дуже допомагає з мобільністю, а це саме те, що треба людям з обмеженими можливостями. Коли бачиш, як змінюються люди за період від початку занять до змагань – це зовсім інші фізичні показники, та й зовсім інші люди з новими цілями і психологією.

Нещодавно у Миколаєві відбулися показові змагання з кросфіту, які відвідав Степан Полторак. Власник місцевого кросфіт-залу Валерій Кісєль створює групи реабілітації для військових та людей з інвалідністю. Зараз уже є домовленість з міністерством молоді і спорту про те, щоб наш проект включили у бюджет на наступний рік, і змагання фінансуватиме уже держава.

Незабаром українська команда представлятиме країну на міжнародних змаганнях. Також на грудень цього року планується всеукраїнське змагання у Києві – як підсумок усього року. Ми зрозуміли, що треба розвивати і розширювати проект: це додає мотивації хлопцям.

1

Зараз учасники «Ігор Героїв» уже мають змогу брати участь у звичайних крос фіт-змаганнях. Влітку я брав участь у Banda Open Challenge на Софійській площі, і виявся не останнім у підсумку. Я хотів і перевірити власні можливості, і переконати хлопців, що ми можемо змагатися і не отримуватимемо останні місця, та й ті з жалощів”, – переконує Дмитренко.

Іще 8 грудня у Києві плануються кросфіт-змагання між родами військ за сприяння Міністерства оборони, і там ми також представлятимемо команду «Ігор Героїв».

Наступного тижня я переїду в Полтаву, але у команді я залишаюся, і займатимуся самостійно. Так само і багато інших хлопців не прив’язані до конкретного залу, але продовжують заняття.

У більшості українських військовослужбовців мінно-вибухові поранення нижніх кінцівок, тобто ампутації та протези ніг. Є хлопці з ампутаціями кистей, дехто з такими травмами ще  Майдану. Є і хлопці на візках  – у них травми хребта, кульові або осколкові поранення. Більшість не військовослужбовців, які приходять до нас – це переважно люди на візках.

1

На змаганнях у Харкові брали участь два хлопці на візках. Якщо мені важко вилізати на канат, то їм це дається з легкістю. Всі навантаження на верхню частину тіла – канати, гирі, турніки, бруси, гімнастика – їм вдаються без проблем. У Дніпрі людей на візках було іще більше.

Ми не помічаємо їх на вулицях через проблеми з доступністю: випав сніг, і їм уже важко пересуватися, проблематично навіть виїхати з власного будинку через брак пандусів і спусків. Такі змагання їм дуже потрібні: знайшовши дружню спільноту, люди розвиваються фізично і психологічно.

1

Є ті бійці, у яких не вистачає частини м’язів на руках чи ногах, наприклад біцепсів. Але вони вчаться компенсувати їх силу іншими м’язами. Через декілька місяців занять я навчився напружувати ті м’язи, які до поранення взагалі не задіював, використовувати у присіданнях м’язи стабілізатори правої ноги. Знаю хлопця, який навчився ходити без палички, при тому що у нього ампутовані обидві ноги вище коліна.

У групах є і жінки на інвалідних візках. Вони можуть впоратися з гирями, канатами, киданням медбола. Я побачив великий ріст по одній дівчині: вона починала займатися з трикілограмовим м’ячем, а на змаганнях виступала з м’ячем у 9 кілограм.

Зараз мій головний челендж для самого себе – навчитися бігати. Парадокс бігу на протезі в тому, що на ньому можна бігати тільки швидко – таким чином з’являється амортизація, і біг, підйоми стають значно легшими. Коли біжиш повільно, від протезу іде сильний удар в коліно, а травмувати його не хочеться. Протез повністю облягає частину ноги, що залишилася: протез – це той самий черевик, тільки кріпиться він вище”, – жартує Юрій.

1

Юнак розповідає, що після повернення в Полтаву планує продовжити займатися громадською роботою, працюватиме помічником депутата міської ради та шукає варіанти повернення на передову наступної весни.

“Якщо на якійсь території починається війна, то потрібно діяти відразу, щоб вона не прийшла в твою область, твоє місто.

І тут, у цивільному житті, потрібно наводити лад, але я більше бачу себе там, на передовій, а не тут. Кожна людина шукає місце, де буде найбільше корисною для розвитку суспільства.

Я вирішив для себе: краще я воюватиму зараз, аніж мої нащадки потім”, – підсумував атлет.

Нагадаємо, раніше ІНФОРМАТОР повідомляв про початок благодійного збору коштів для проекту “CrossFit для військових”.

Фото – Юрій Дмитренко та CrossFit Banda

Анна Андрашко

для ІНФОРМАТОРа